Німецький журналіст, який 10 років пише про Україну та вивчив українську мову, втретє побував у Запоріжжі
Журналіст-фрілансер Бернхард Класен (Bernhard Clasen) з німецького міста Менхенгладбах пише про події в Україні з 2014 року, тоді приїздів на Майдан. Потім побував у багатьох українських містах, отримав вид на тимчасове проживання. Його статті виходять у німецькій газеті «TAZ» та на декількох сайтах. До війни в Україні, за його словами, писав про економіку, атомну енергетику.
Читайте також: Як виглядає головна вулиця Гуляйполя після майже двох років ворожих обстрілів - фото
Каже, що був в Києві, Одесі, Харкові, Ужгороді та інших містах України. У Запоріжжя приїхав втретє і поспілкувався з місцевими ЗМІ у Центрі журналістської солідарності, де побувала й журналістка zprz.city.
"У Гуляйполі я був у шоці"
Нещодавно Бернхард Класен побував із запорізькими рятувальниками ДСНС у Гуляйполі, що знаходиться неподалік від фронту і яке щоденно обстрілює ворог, та розповів про поїздку:
- Я був у шоці. У більшому шоці, ніж в інших містах, оскільки я знав Гуляйполе раніше, приїздив сюди у 2018 році. П'ять років тому це було тихе місто, де люди більш-менш задоволені, де можна жити. А зараз Гуляйполя майже немає, немає половини будинків.
Спілкувався з місцевими жителями. Зараз у Гуляйполі живе максимум 2 тисячі людей, а раніше - 12-13 тисяч. Залишились, в основному, пенсіонери. З одного боку вони дуже травмовані, а з іншого - дуже живі. Я бачив радість, коли люди зустрічали пожежників, відчували, що вони не забуті. Це допомагає їм душевно. Хоча їхати в Гуляйполе небезпечно.
Я говорив у Гуляйполі з жінкою 70 років і вона сказала, що задоволена. Тому що ті, хто зараз в Польщі або в Німеччині не мають свого Гуляйполя. "А я маю. Я тут народилась, я тут живу. Чоловік тут помер. І я теж хочу жити тут до смерті. Я не хочу уїжджати", - сказала вона.
Хтось казав, що нікуди їхати, що вони не мають дітей в інших містах.
Ми були у Гуляйполі з 9 годин ранку до 14-15 годин. Це, зазвичай, найспокійніший час. Коли почались вибухи, ми поїхали.
Важливо розуміти, що там я спілкувався з людьми, у яких потім не було такої спокійної ночі, як у мене в Запоріжжі. Вони розповідали про підвали, про вибухи. Це дуже сумна і болісна ситуація.
Я обов'язково буду про це писати, оскільки мені важливо, щоб люди з Німеччини розуміли, що тут відбувається.
- Де ще ви побували у Запоріжжі та області, що бачили?
- Був у "Червоному хресті". У мене була бесіда з мером Енергодара, тема атомної енергії для мене теж важлива. Фотографував Алею Героїв у Запоріжжі.
Також я просто був в кафе, був в маршрутках, багато чув. Іноді люди в автобусі можуть тобі більше розповісти, ніж прессекретарі.
- Що вас найбільше вразило?
- Коли бачиш очі людей, які провели ніч у підвалі. Ти з ними прощаєшся і знаєш, що ти будеш у безпечному місці, а вони - у підвалі.
"Для німців війна в Україні - одна з багатьох"
- Які у вас враження від воєнного Запоріжжя? Були на місцях прильотів?
- Минулого разу, мені допомагали ДСНС. Враження таке, що всі, звичайно, налякані, що можуть бути нові прильоти. Коли я тут, то відчуваю, що я один із вас, ми всі на рівних, це зближує.
- Ви побували у прифронтовому Оріхові?
- Ні. Мені здається, що між Гуляйполем і Оріховом не така велика різниця.
В Україні щодня 99 відсотків у ЗМІ - про Україну. У Німеччині щодня про Україну можливо 5 відсотків. Важко знайти газету, яка готова опублікувати статтю. Я не можу пропонувати дві статті, які майже однакові. Можливо, через три-чотири місяці.
- Як на ваш погляд, пересічні громадяни у Німеччині розуміють весь жах війни в Україні?
- Війни відбуваються постійно - то в Лівії, то Іраку, то в Югославії, то в Україні. Для німців всі війни однаково жахливі.
Для українців війна в Україні - це щось виняткове. А для німців війна в Україні - одна з багатьох. Був час, коли це була перша тема. Зараз же німців більше цікавить Ізраїль, вибори в Америці. Україна виходить на перших сторінках, але не так часто, як раніше.
Ваші переселенці - вони теж посли України, вони можуть щось розповісти у приватних контактах.
До речі, Бернхард Класен спілкувався на досить гарній українській мові. Він відповів на запитання щодо цього:
- За спеціальністю я не журналіст, а перекладач з російської мови. Українську почав вивчати три-чотири роки тому.
Що Бернхард Класен написав про Гуляйполе
Стаття Бернхарда Класена про "містечко між Запоріжжям і Маріуполем" Гуляйполе "Війна в Україні: Миті щастя серед розрухи" вийшла у німецькому виданні nd.
"Той, хто їде зі східноукраїнського мегаполіса Запоріжжя до містечка Гуляйполе, що за 100 кілометрів, потрапляє в інший світ. У Запоріжжі є все, що потрібно у великих містах: ресторани, бари та готелі, школи (уточнимо, що запорізькі школярі навчаються онлайн. - Ред.), банки та магазини, електрика та Інтернет.
Читайте також: Паровий млин та перша електростанція - росіяни зруйнували одну з головних пам'яток Гуляйполя (фото)
Але як тільки ви виїжджаєте за межі міста, ви потрапляєте на погану сільську дорогу з безліччю вибоїн. Район стає все більш сільським. Саме час одягнути бронежилети , перевести телефони в режим польоту та вимкнути стеження. «Це для вашої ж безпеки, — пояснює пасажирам пожежного автомобіля офіцер, прессекретар ГУ ДСНС України у Запорізькій області Юлія Баришева. "Ось ми лише за п'ять кілометрів від фронту. Росіяни люблять стріляти в натовпи".
Повний варіант статті можна почитати за посиланням.
У цьому ж виданні вийшла невелика стаття "Запоріжжя: Впевненість у перемозі та прагматизм біля фронту" - дивіться за посиланням.
Ми писали, що запорізька Алея Героїв біля міської ради доповнилася іменами ще двадцяти запорізьких захисників. Вони віддали своє життя, захищаючи Батьківщину.
Алея Героїв у Запоріжжі вже налічує 94 призми. На другу річницю повномасштабного вторгнення родичі полеглих воїнів та звичайні містяни прийшли на алею, аби віддати шану бійцям, що загинули, захищаючи нашу країну.
Фото автора та Бернхарда Класена
