Мешканець прифронтового села не раз опинявся за крок від смерті під час шляху до Запоріжжя
Село Новоандріївка Пологівського району знаходиться за 4,5 км від міста Оріхів. До повномасштабної війни тут мешкало понад 700 людей. Зараз же лишилося близько 15. Тут немає світла, води та газу, а обстріли відбуваються майже щодня.
Журналістка zprz.city поспілкувалася з мешканцем Новоандріївки Валентином Петренко. Ще у лютому чоловік виїхав з рідного села до Запоріжжя, проте періодично їздить додому - перевірити, в якому стані його хата та майно.
Читайте також: Злочинність нікуди не поділася: як працюють поліцейські у прифронтовому Оріхові - відео
"Я виїхав з Новоандріївки взимку, у лютому, спочатку велосипедом дістався Оріхова, звідти до Запоріжжя їхав маршруткою. На блокпості наші військові дали мені пляшку води, і я їхав по трасі з речами та косою для покосу трави. Раптом бачу - летить російський дрон. Оператор мене теж побачив, дрон розвернувся і полетів у мій бік.
Я стрибнув у кущі, порвав курточку, а дрон скинув вибухівку, але не попав у мене, хоч і вибухнуло десь поруч. Хвилин 15 я сидів у кущах, оглух, потім намацав пляшку з водою, полив собі на голову, і трошки одійшов. Бігом сів на велосипед і поїхав далі.
Доїхав до Оріхова, лишив велосипед у міськвиконкомі та поїхав автобусом до Запоріжжя. Там мене прихистив знайомий", - розповів Валентин Петренко.
І в Оріхові, і в селах поруч майже все зруйновано, каже Валентин Миколайович. В Новоандріївці лишилося близько 15 людей похилого віку, які майже весь час переховуються у льохах та підвалах.
Виживають люди завдяки волонтерам, які привозять їжу, хліб та воду.
"Шокував мене один випадок, ще на початку війни. В мене була дача в селі, поруч жив один фермер. Вранці він вийшов на двір, порався з коровами, а я якраз до нього йшов з магазину. Помахав йому рукою, і тут поруч розірвався снаряд, і йому відрізало осколком голову. Він ще стоїть, а голова вже лежить. Це сталося за лічені секунди", - згадує Валентин Петренко.
Попри небезпечну ситуацію та постійні обстріли пан Валентин все ж приїздить в Оріхів та Новоандріївку.
"Переїжджаю періодично, подивитися, що з моїм домом, хоча від нього вже мало що залишилося: все навколо розбомбили, в хаті стеля впала, нікого немає хто міг би наглядати. Зв'язку мобільного теж немає. Була машина, теж розбомбили.
Останній раз був вдома два тижні тому. Їхав по трасі велосипедом, і тут бачу що по дорозі підскакує якась залізяка. Підійшов ближче, а це розпечений осколок від снаряда. Це був той день, коли Оріхів бомбили вчергове", - каже Валентин Миколайович.
Читайте також: З лінії фронту – в безпеку: з населених пунктів Запорізької області евакуювали понад 50 дітей
За час повномасштабної війни пан Валентин не раз потрапляв у ситуації, коли йому вдавалося вціліти дивом.
"Один раз їхав на велосипеді, і тут прямо біля мого вуха просвистіла куля і встромилася в асфальт переді мною. Я її підняв, поклав в сумку, і тепер вожу її з собою", - розповів Валентин Миколайович.
Дружина пана Валентина виїхала на початку війни в Польщу, наразі в чоловіка в Запорізькій області лишилася донька, яка мешкає в селі Таврійське (раніше - Кірове).
Найближчим часом Валентин Петренко планує лишатися в Запоріжжі.
"Вдома все розбомблено, нема нічого вже. Я намагався додзвонитися до знайомого в Оріхові, але не зміг, мабуть, його вже немає в живих. Тяжко витримувати це все, але тримаюся.
Зараз планую жити в Запоріжжі: мені допомогли знайти житло в хостелі, знайшов роботу. Порівняно з Оріховом в Запоріжжі тихо, так, бувають і сирени, і вибухи, але не настільки часто. Тому лишаюся тут жити й працювати", - поділився Валентин Петренко.
Раніше ми розповідали, як медики-волонтери рятують тварин у прифронтових містах та селах Запорізької області.
Фото: Ігор Гур'єв
