Місяць тому окупанти підірвали барак колонії в Оленівці, де тримали військовополонених бійців «Азову»
У списку загиблих, який оприлюднила російська сторона, під номером 34 значиться син запоріжців Олександра і Тетяни Волкових Владислав.
Але за місяць, який минув з дня трагедії в Оленівці, ніякої офіційної інформації про ймовірну загибель сина батьки не отримали. Ні від Міжнародного Комітету Червоного Хреста, який повинен опікуватися військовополоненими, ні від владних структур України.
— 29 липня зранку знайомий мені скинув список, там було прізвище сина, — згадує Олександр Волков. — Також у списку я побачив прізвище ще одного “азовця” — Дмитра Круковського, з яким спілкувався. Вони з сином воювали в одній групі. Ті, хто воювали, або загинули, або були по кілька разів поранені.
Вони трималися три місяці. Їм, можна сказати, щастило — отримували поранення, але продовжували воювати.
Тому може їх і вибрали перших — показово стратили, щоб залякати наш народ, наше суспільство.
Барак підірвали в ніч на 29 липня. З тих пір про долю сина, який, ймовірно, загинув, нічого не відомо. У Міжнародного Комітету Червоного Хреста є контакти батьків Владислава Волкова — при виході з “Азовсталі” 18 травня Влад надав їх цій міжнародній організації. Але дзвінки батьків там ігнорують.
— Ми не отримали жодної інформації ні від Червоного Хреста, ні від нашої влади, — розповідає Олександр. — Офіційного підтвердження, що наш син загинув під час вибуху бараку в колонії, у нас немає. Напевне, треба буде здати ДНК.
Та сторона повідомила, що віддасть тіла після проведення їхнього розслідування. Забрала чи не забрала українська сторона тіла “азовців” — мені невідомо. Наші, думаю, також будуть проводити своє розслідування, що ж там сталося. Будемо чекати офіційної інформації.
Олександр Волков вважає, що влада повинна була заявляти про цю показову страту “азовців” на усіх міжнародних майданчиках.
— Але вони цього не зробили, — з гіркотою каже Олександр. — рф не понесла покарання за цей злочин і буде продовжувати нищити українських військовополонених. Це каральний експедиційний корпус, каральна операція, прямий геноцид. Де резолюції міжнародних організацій про геноцид?
Наша влада, на жаль, продовжуватиме в тому дусі. Кажу як є, мені бояться нічого і нікого. Я за державність України. Моя дитина теж була за державність України.
… Перший раз Владислав Волков вступив до «Азову” ше в 2015 році. Пройшов серйозний відбір і кілька років прослужив у цьому підрозділі, який заснував Андрій Білецький. Потім повернувся до цивільного життя. До війни жив у Маріуполі, працював.
— На другий день війни він подзвонив і твердо сказав: “Я вирішив йти захищати країну”, — розповідає Олександр Волков. — “Ти вирішив, так тому і бути”, — сказав я йому. Його відмовляти було б марною справою. Син відразу поїхав у “Азов”, де його добре знали. Брали тільки своїх.
Коли зв’язок ще був, Влад телефонував батькам. Потім, коли з’явилися проблеми, батько з сином почали переписуватися в телеграмі. До того ж Олександр хотів, щоб їх листування залишилось у телефоні.
Після отримання наказу з бомбосховищ “Азовсталі” усі виходили з 16 до 20 травня. Група Владислава Волкова виходила 18 травня.
— Син вийшов на зв’язок і сказав, що вони виходять, що це був такий наказ, — згадує батько “азовця”. — Думаю, офіційно його дали командиру “Азова” Денису Прокопенку, а вже він довів його до підлеглих. Яким чином — мені невідомо. Але наказ був від влади — виходити на здачу.
Тобто наказ військовій структурі на вихід на здачу своїх же військових ворогу. Це для мене неприйнятно, неприпустимо. Цього я ніколи не зрозумію. Вони повинні були спланувати деблокацію. Я дізнавався по своїм каналам — там був момент для заходу бригади. У квітні.
…Як найдорожчу реліквію Олександр зберігає переписку з сином у телеграмі. Автору цих рядків батько “азовця” прочитав, про що вони з сином писали один одному. Повідомлення, написані Владом — це повідомлення зі справжнісінького аду.
9 травня 2022
Влад: “Папа, я не знаю, что сказать. Все погано. Дуже погано. Сьогодні нас розбили ракетою. Здания и подвала почти нет. Погибших багато”.
— Я йому розказував, як живими залишитись, — розповідає Олександр. — Мене треба було про це раніше запитати. Мені просто не пощастило туди попасти. Я просив на початку травня, але там уже був повністю перекритий доступ нашим військовим.
Влад: “30% — “200-і”, 20% — “300-і” — це моя група. Контузію не считаєм, я 300-й, зелений, контужений”.
“Уже хочется сдохнуть. Одни мучения”.
“Нічого, я норм. В мене більше вірять, чим в усіх остальних. Сьогодні спас усіх, кого можна було спасти. Живих, поранених — усіх розкопав”
“Была тяжелая ночь. Скоро мы все умрем. Просто резину тянут и все”.
“Просто мне сегодня еще раз повезло. Думаю, больше не повезет. Это нечеловечно нереально!»
«Я уже ничего не боюсь. Такой ад был вчера, нет, сегодня ночью. Я толком не спал. Ребят спасали. Недавно еще одного достали из-под двух бетонных плит. А его уже подали «200-м».
«Я сказал тебе, что тебе пишу одному и для всех?»
12 травня
«Нас по ходу всех убьют. И все». «Ми тебе любимо»
13 травня
«Що у тебе?» «Нічого. Як ви?” “Ми ждем тебе”
“Все, я домой. Нужно идти, уже стемнело. Птички летают”. “Ждем. Удачи!”
Коли Олександру стало відомо, що “азовці” будуть виходити на здачу в полон, він почав попереджати хлопців.
— 16 травня я написав йому, що не можна виходити, пастка, — згадує запоріжець. — Що потрібне офіційне підтвердження інформації, бо можуть обдурити, виманити. “І тоді знайте, що з вами буде. Думайте трішки, хлопці, думайте. Інформацію збирайте”, — написав сину.
Коли я в той день розмовляв з Дмитром Круковським (у списку загиблих він за №25), то він мені сказав, що прийшов командир і сказав, що інформація про вихід засекречена, вона для вузького кола. І попросив її не розголошувати.
Я їм попередження подав. А 17 травня пишу: “бросите зброю, вам хана”.
Влад написав: “Красава! У нас БК на два дня. И что делать? Что ты можешь посоветовать, не зная ничего? Ты слышишь и видишь только с экрана. Тут ничего нет! Еды, воды — на считанные дни. Может нам еще 3 месяцы деблокаду ждать? Другого варианта нет. Было бы по другому, если была бы помощь. А не слова и ложь. У нас нет ничего.
…Я выжил здесь и там выживу. Может, убегу…» «Я в тебе вірю».
18 травня
“Що у вас? Кацапи не хочуть віддавати вас на обмін”, “Ну і фіг на них. Я теж багато чого не хочу”. “Не виходьте!” “Это приказ. Все выходят!».
— Їх здали. Вони переросли героїв, вони святі, — каже Олександр Волков. — Такі знущання перенесли!. Їх спалили живцем. Найкращі з найкращих. Всі. Святе воїнство!
Офіційно
Україна досі не отримала інформацію офіційними каналами про загиблих і поранених українських військовополонених у Оленівці, — заявив український омбудсмен Дмитро Лубинець 23 серпня в ефірі національного телемарафону.
«Ми звернулися до Міжнародного комітету Червоного Хреста, який на підставі Женевських конвенцій має отримувати будь-яку інформацію від Російської Федерації. Якраз процедуру верифікації цих списків нам має підтвердити Міжнародний комітет Червоного Хреста. Відповіді немає. Є відповідь, що Росія теж не надає їм жодної інформації», — повідомив Лубинець.
До України вдалося повернути тіла 541 загиблого захисника
Про це повідомив Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко.
– Через міжнародне представництво Червоного Хреста вдалося організувати комунікацію зі стороною рф. Перемовини з агресором проводити складно, але нам вже вдалося повернути 541 загиблого захисника. З Маріуполя доставлено 428 тіл, з них понад 300 – захисники Азовсталі. Повертаємо загиблих із Донецького, Запорізького, Херсонського, Харківського, Луганського напрямків – звідусіль, – зазначив Олег Котенко.
Дата
Сьогодні, 29 серпня, День памʼяті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Вічна пам’ять захисникам країни…
Фото Олександра Прилепи та надані Олександром Волковим
