Запоріжець розповів, що його вразило у Чорнобилі через рік після аварії на станції

Запоріжець Віктор Ларін у 1987 році три місяці прослужив у зведеному загоні, який забезпечував пожежну безпеку на ЧАЕС та у 30-кілометровій зоні відчуження

З квітня 1986 року по жовтень 1991-го у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, взяли участь 173 працівники пожежної охорони Запорізької області.

Вони вели дозиметричний контроль, проводили дезактивацію будівель, території та шляхів сполучення з ЧАЕС (вона розташована біля Прип’яті), місць мешкання учасників ліквідації в Чорнобилі, відкачку зараженої “важкої” води, подавали воду на приготування бетонної суміші, гасили пожежі у лісах, на торфяниках та іншій відкритій території у радіаційній зоні.

У 1986 році у зараженій зоні працювало понад 50 працівників пожежної охорони області.

Три місяці відрядження у небезпечну зону

Командир відділення воєнізованої пожежної частини №23 м. Запоріжжя Віктор Ларін у Чорнобиль відправився у складі зведеного загону у середині березня 1987 року.

- У пожежні частини прийшла рознарядка, - згадує Віктор Іванович. - І коли прийшла в нашу, поїхав перший, інші вже їздили після мене. Був тоді парторгом частини. Тому вирішив, що чим когось агітувати, треба самому поїхати і подивитися. Із Запоріжжя нас у загоні було п’ятеро, кожний працював, де його ставили.

У службовому відряджені пробули три місяці — повернулися на початку червня. Були різні ситуації. Але, слава Богу, все було добре. Всі працювали, ніхто не ухилявся від роботи. Люди розуміли, що якщо ми туди приїхали, повинні зробити все, що від нас очікували.

- А як ви дізналися про катастрофу на Чорнобильській АЕС? Вас, пожежників, напевне, поінформували відразу після аварії?

- Ні. Можливо, в управлінні пожежної охорони і знали щось, але нам ніхто нічого не розповідав, ми робили свою роботу. Про аварію дізналися, як і всі. Коли влада вже не могла далі приховувати цю надзвичайну ситуацію, вже країни Європи почали висловлювати занепокоєння, тоді і ми дізналися.

У частині проводили збори, на яких розповідали про аварію. Пам’ятаю, хлопці, які були, скажемо так, науково підковані, брали книги з фізики, вивчали періоди розпаду радіоактивних елементів.

- Що найбільше вразило у небезпечній зоні?

- Як тільки ми заїхали в 30-кілометрову зону, перше, що кинулось у вічі — відсутність життя. На вулицях собаки не гавкають, немає ні душі. Повна мертвість! Дерева цвітуть, так гарно, але немає життя. Це дуже вразило!

Пізніше, в травні-червні, почали достигати полуниця, черешня. Ягоди манили до себе. Хвіртки відчинені, в хатах нікого немає — заходь, бери, пригощайся. А ми розуміли, що не можна.

Ще запам’яталось, що у Чорнобилі усі були в масках - “лепестках”. Ми під час ковіду почали масово використовувати маски, а у чорнобильській зоні тоді усі ходили в масках.

Люди розуміли, що знаходяться в незвичайній ситуації. Якщо на війні летить снаряд — людина ховається, а потім піднімається. Радіації ж не видно, але вона була кругом. І вона вражала як вдень, так і вночі.

Це примушувало людей серйозно ставитися до свого захисту. Тому що невидимий ворог був дуже небезпечний.

- Які завдання виконували пожежні через рік після аварії, коли вже над зруйнованим четвертим блоком встановили саркофаг?

- Наша служба в складі зведеного загону ділилася на три доби. Першу добу знаходилися на станції. Саркофаг вже збудували, але всередині нього продовжувалися зварювальні роботи, ремонтні і вони потребували пожежного нагляду. Ми стояли на АЕС на випадок загорання, тобто знаходилися на бойовому чергуванні.

Пожежні машини знаходилися на станції. Ми приходили на чергування, приймали ці машини. І виїжджали по викликам. Під час проведення робіт ми ставали поруч, прокладали пожежну лінію і стояли на охороні, щоб не було загорання. Невеличкі загорання все ж були, їх швидко ліквідовували.

Пам’ятаю, приїхали у саркофаг. А воно ж і небезпечно, і цікаво! Хлопці почали з машини виходити, роздивлятися. Я дав наказ, щоб повернулися в машину і не виходили. Лінію пожежну протягнули, і з машини спостерігали за роботами. Тоді все пройшло добре. Прибрали пожежний рукав в машину і виїхали.

На другу добу відпочивали, а на третю були на охороні 30-кілометрової зони. Несли там служіння. Вона була огороджена, закрита, але загорання траплялися. Бувало, хтось підпалював покинуті будинки чи виникали пожежі на відкритій території.

- Пожежні могли визначити, скільки радіації “нахватали” за чергування?

- Нам видавали дозиметри -”накопичувачі”, вони невеличкі, у вигляді значка. Ми їх чіпляли на одяг, потім здавали. Накопичувачі фахівці перевіряли і записували, скільки ми набрали.

Прибори “пищали” у дозиметристів. Дозиметристи йшли попереду і перевіряли, можна йти чи ні.

Згадується такий випадок. Був суботник у пожежній частині, де ми жили, коли несли чергування у 30-кілометровій зоні (у день відпочинку перебували у гуртожитку, в 400-500 метрах від пожежної частини, яка розміщувалася на виїзді з Чорнобиля до Прип’яті).

Коли займалися прибиранням, дозиметрист ходив і заміряв рівень радіації. А там лежав пожежний рукав, який використовували для миття машин. І коли дозиметрист підійшов до рукава і поміряв фон, прибор “зашкалило”.

Цей рукав, напевно, як кинули після пожежі, так ніхто на нього і не звертав уваги. А він набрав радіації і роздавав її. Ми його відразу в целофан - і на могильник.

- Коли ви повернулися з відрядження на початку червня, керівництво дало можливість відпочити?

- Так, дали відпустку. Хочу сказати, що перед тим, як ми їхали, нас ретельно обстежували лікарі, ми обслуговувались у поліклініці МВС (я і зараз там знаходжусь на обліку). У кого виявляли хвороби — їх не допускали, щоб не було загострень.

Після повернення медики приділяли нам особливу увагу — лікування, обстеження, путівки в санаторій. Адже радіація впливає на всіх.

- Ще довго після ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС пропрацювали в пожежній частині?

- До виходу на пенсію у 2000 році.

- А сім’я у вас є?

- Так, з дружиною виростили трьох дітей. Усі одружені, є семеро внуків. Донька і зять працюють в пожежній частині на Правому березі, молодша донька — в Головному управлінні ДСНС, зараз вона знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Син в пожежну охорону не пішов.

На пенсії став проповідником

Після виходу на заслужений відпочинок Віктор Ларін, за його словами “увєровал, прийняв Іісуса Христа”.

- Я тепер проповідник, проповідую Слово Боже. Тружусь у церкві Євангельських християн-баптистів.

Переїхав в село поблизу Запоріжжя, Дніпрельстан називається, на свіже повітря. Купив у селі будиночок. Спокійне, гарне життя.

Щоб я ще хотів сказати? У Чорнробилі радіація була невидима, але дуже небезпечна. І гріх людини — коли неправду кажемо, чуже беремо чи ображаємо один одного — також небезпечний.

2000 років тому Іісус помер за наші гріхи. Ми живемо в той час, коли можемо уникнути Божого покарання. Треба житти по Слову Божому.

Я вже 20 років живу з Богом, радуюсь. І вірю, що коли прийде мій час, то піду до Бога, тому що прийняв Іісуса Христа і почав нове життя.

-