Запоріжці з сумом згадують легендарне богемне кафе "Маленький Париж"

Однією з історичних будівель, яку дуже сильно зруйновано під час учорашнього обстрілу рашистів, став будинок, де колись розміщувалося легендарне кафе "Маленький Париж". Його знала богемна публіка навіть далеко за межами Запоріжжя. Останнім часом там знаходився магазин елітного алкоголю і банк. Кафе не стало у 2000-ні. Але люди й досі згадували - колись тут був "Маленький" Париж". Сьогодні на цьому місці величезна зяюча рана - частини будинку немає. Від колишнього кафе залишилася лише невелика частина з входом.

В соцмережах, з гіркотою кажучи про численні втрати - а найбільшою втратою є загиблі люди - від учорашнього ворожого обстрілу прямо в серце міста, запорожці згадують і про "Маленький Париж".

Майстер декоративно-ужиткового мистецтва Віталій Бабенко:

- Всі пам'ятають легендарне кафе "Маленький Париж", де збиралась, ще з радянських часів, інтелігенція та інтелектуали Запоріжжя. Тепер його немає.

Комісар міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY contemporary art project Геннадій Козуб:

- Рідне місто моє. Останні тижні по декілька атак щоденно. Цього разу будинок, де колись давно був «Маленький Париж».

Журналіст Володимир Сотников:

- Центр Запоріжжя. Тут було кафе з неформальною назвою "Маленький Париж". Молодість моя. У найболючіше місце вдарило х-о. До сліз.

Запоріжець, що живе у Києві, Олександр Іванов:

- Для місцевих це сакральне місце сили, бо з правої сторони до кінця 1990-х (а може, навіть, пізніше) була культова кав'ярня, що неофіційно мала назву "Маленький Париж" (потім навіть офіційно отримало таку назву). Місце зустрічі усіх прошарків творчих людей міста, неформалів будь яких течій, а також навіть людей, скажемо так, з не дуже трудовими джерелами доходів. Взагалі, просто одне з найвідоміших місць, де призначали зустрічі містяни.

«Паризька» публіка була парадоксальним конгломератом творчих осіб, картярів і студентів

Що значив для запоріжців "Маленький Париж" можна прочитати у романі журналістки Наталії Кузьменко «Пригоди авантюристів», невеличку частину якого публікуємо.

Усі дороги запорізької молоді 80-90 років вели у «Париж» – велике кафе у центрі міста. З усіх навчальних та громадських закладів, темних підворіть та творчих майстерень, контор сюди текла повноводна строката річка охочих випити кави за 15 копійок, потусуватись серед богеми та зустрітися приятелями. Кафе було місцем зустрічі, міських пліток і стартом дружніх пиятик. Увечері, надувшись кави та накурившись, як їжаки, публіка плавно перетікала з «Парижа» до ресторану «Росія», де заливалася пивом у пивбарі, потім сухим вином у «Експрес-барі», коктейлем «Трійкою» – у «Березовому барі» та у фіналі – горілкою на двох поверхах ресторану.

«Паризька» публіка була парадоксальним конгломератом творчих осіб, картярів і студентів. Люмпен сюди не ходив, заводчани бухали в забігайлівках типу «Стопки». Ах, що за яскраві особи тут фланували!

Матір'ю «Парижа» була Сусанна, або, як її всі називали, Сюзі – екстравагантна дама невизначеного віку та незвичайної зовнішності: суміш вірменської крові з єврейськими. Невеликого зросту, брюнетка, худенька, схожа на зламану гілку дерева, що обгоріла в багатті, вона мала солідну когорту послідовників. Вони одягалися різнобарвно, мали такий самий яскравий макіяж, димили, як паротяги, довгими тонкими сигаретами з ментолом. Вірним пажем козирної дами був Вова Стерн – істота абсолютно аномальна – напівчоловік, напівбогомол – щось середнє між гомо сапієнс і членистоногим. Сюзі запевняла всіх, що він має якісь таємні знання, досконало володіє Кабалою і входить в астрал.

Ще однією екзотичною парою були Саня Красюк та Бабаюка. Вони мірно фланували проспектом з гідністю інтелектуалів, які вміють відрізнити Борхеса від Астуріаса, Моне від Мане. Красюк – виразної зовнішності молодий чоловік, невисокого зросту, з довгим волоссям, у круглих окулярах з чорним склом, носив якийсь балахон і полотняну сумку з книгами, які ковтав, як Сатурн своїх дітей. Він був перекладачем від Бога, іноземні автори у його виконанні виглядали геніальніше, ніж були насправді. Його вірна подруга Бабаюка фарбувала волосся то зеленим, то червоним, носила селянські довгі спідниці, просторі квітчасті кофти й безліч довгих намист до пояса.

Унікальною самотньою зіркою «Парижа» був Вітя Цвєтков – найпопулярніший звукорежисер студії «Ринг» Театру молоді. Якби Джон Леннон побачив Цвєткова, він би точно вирішив, що це його брат-близнюк, який загубився у просторі-часі. Вітя робив «мінусівки» та «фанери» всім місцевим музикантам.

Були в «Парижі» і свої Жани Маре, Полі Бельмондо та Річарди Гіри. Від них за версту пахло сексом та французьким одеколоном, і наші кавоманки просто згоряли від бажання ближче поспілкуватися з кимось із них.

У "Маленькому Парижі" відпочивав Микола Рибніков

В 1950-ті роки, коли у Запоріжжі знімали фільм "Весна на Зарічні вулиці", у цьому кафе відпочивав виконавець головної ролі Микола Рибніков. Про це мені розповідав його запорізький друг, який вчив актора бути металургом для фільму, відомий сталевар комбінату «Запоріжсталь» Григорій Пометун.

- Ми часто спілкувалися з Колею після зйомок, - згадував Григорій Пометун. - У Запоріжжі жили поряд. Неподалік було кафе «Маленький Париж» і ми часто з Миколою туди заходили. Теми для розмов знаходили завжди. Я його акторським життям цікавився, він мене про мою професію розпитував, щоб перейнятися металургією.

А будинки, розтрощені російськими військовими так схожі на ті, що ми бачимо у "Весні на Зарічній вулиці".

...Запорізький дизайнер Ігор Сарабєєв створив на честь "Маленького Парижу" плакат, який виклав у вільному доступі, для особистого застосування за посиланням. (Якщо використовуєте, будь ласка, вказуйте автора).

Ми також писали, що знайшлося фото 1955 року з будівництва дому на запорізькому проспекті, у якому розмістилося легендарне кафе «Маленький Париж».

Нагадаємо, що у легендарному фотоклубі внаслідок нічного обстрілу Запоріжжя вилетіли вікна.

Читайте також: Що трапилося з мінізоопарком у центрі Запоріжжя під час нічного ворожого обстрілу.

Фото Дмитра Смольєнко, надано Вікторією Рясною та з соцмереж