Запоріжжя з паралельного майбутнього: яким його уявляли в 1927 році (фото)

Майже століття тому письменник-фантаст описав майбутнє Запоріжжя, Хортиці та Дніпра

Поглянути на Запоріжжя 1999 року з 1927-го запропонував ветеран запорізької журналістики Володимир Шак. Про це він написав цікавий допис на своїй сторінці у фейсбуці.

Йдеться про фантастичну повість «Дніпровська Атлантида», яку надрукували в журналі пригод, подорожей та наукової фантастики «Всесвітній слідопит».

Особливість цієї історії полягає не лише у фантастичному сюжеті. Її автор Емілій Міндлін — поет і письменник-мемуарист, який нині майже забутий, — вирішив перенести читача у майбутнє та показати, яким може стати його рідне місто. Сам письменник був запорожцем: він народився у місті за дніпровськими порогами 25 травня 1900 року.

У повісті герої прибувають до майбутнього Запоріжжя на пароплаві «Епоха». Першою перед ними постає Хортиця. Автор описує острів уже зовсім не таким, яким його знали раніше. Навколо нього — великий водний простір, порт приймає океанські пароплави, а острів з'єднаний із містом мостом.

Запорізькі фантазії Емілія Міндліна проілюстрував художник Сергій Лодигін. Його малюнок, як зазначається, злегка осучаснили за допомогою нейромереж.

Міндлін також придумав для майбутнього Запоріжжя незвичайний вид транспорту. Над Дніпром, за його задумом, мала проходити підвісна електрична дорога. Пасажири пароплава могли бачити над річкою маленькі закриті вагони, що рухалися вздовж естакади.

Не менш цікаво письменник описав Дніпро та район Дніпрогесу. У його фантастичному майбутньому судна проходили через великий канал і шлюзову систему біля гідроелектростанції, а далі прямували до Верхнього Дніпра.

Окремо автор звернув увагу на саме Запоріжжя. Місто, за його баченням, значно розрослося, а передмістя простягнулися аж до Кічкасу. У повісті згадується і місцева газета «Червоне Запоріжжя», заснована ще у 1919 році, а також Історичний музей, куди вирушає американський репортер — один із головних героїв твору.

Особливо масштабною постає картина Дніпра з боку Кічкаса. Перед героєм відкривається величезна біла будівля Дніпровської гідроелектростанції, потужна гребля та шлюзи, якими повільно рухаються завантажені пароплави.

Втім, фантастичне майбутнє мало й інший бік. Міндлін описав території, які опинилися під водою після зміни Дніпра. На думку героя, там, де тепер розливається вода, колись були селища, сади та городи. Отже, автор пов'язав технічний прогрес не лише з розвитком міста, а й зі зникненням частини минулого.

Володимир Шак звертає увагу на те, що деякі припущення письменника справді виявилися дуже точними. Міндлін передбачив появу великого промислового міста поруч із Дніпрогесом, хоча у 1927 році гідроелектростанцію лише будували. Також він описав затоплення частини територій Дніпром і втрату історичної пам'яті, пов'язаної з ними.

Точним виявився і прогноз щодо судноплавства. Проходження пароплавів через шлюзи та перепад висот на Дніпрі у фантастичному творі фактично відповіли майбутнім реаліям.

А от одного важливого моменту автор не передбачив. Емілій Міндлін уявляв забудову Хортиці. Такі плани у більшовиків справді існували, однак острів зрештою зберігся.

Тож «Дніпровська Атлантида» сьогодні цікава не лише як фантастична повість. Це своєрідний погляд людини з 1927 року на Запоріжжя майбутнього, де реальні зміни міста переплелися з фантазією письменника.