Круглий будинок у Соцмісті являє собою будівлю у вигляді незамкненого кола
Найвідоміша запорізька гідеса Валентина Вініченко проводить авторські екскурсії по Запоріжжю понад 40 років. Після трирічної перерви, пов’язаної з пандемією та широкомасштабним вторгненням росії, Валентина Степанівна відновила проведення прогулянок історичними місцями нашого міста.
Перша екскурсія розпочиналася на площі Маяковського і охоплювала територію біля художньої школи в районі ТЦ “Україна” та частину проспекту Маяковського, вона включала відвідування Туристичного інформаційного центру та Музею Феноменальної Сили.
Наступні дві Валентина Степанівна присвятила улюбленому Старому Олександрівську, де, за її словами, зроби хоч 10 екскурсій і то вони не охоплять усі цікавинки цієї історичної частини нашого міста.
А четверта екскурсія проходила Соцмістом, де багато будинків є архітектурними перлинами.
- Це буде екскурсія про життя у Запоріжжі у 30-х роках, - так анонсувала свою розповідь Валентина Степанівна. - Уявіть: закінчилася громадянська війна. Розруха, у людей немає самого елементарного. Вони живуть у землянках, бараках, якихось пристосованих приміщеннях.
І тут у 1927 році розпочинається будівництво Дніпрогесу. Тисячі людей приїздять на будівництво з різних куточків Радянського Союзу. Для багатьох це було мрією — брати участь у будівництві Дніпровської ГЕС.
До речі, інколи можна почути, що Дніпрогес, як і Біломорканал, будували ув’язнені. Документального підтвердження цього твердження в архівах ніхто не знайшов. Тому ми кажемо, що це була ударна комсомольська будова.
Шосте селище - Соцмісто
Будівникам Дніпрогесу треба було десь жити, Запоріжжя забудовували селищами. За інформацією гідеси, селищ було 14.
Шосте селище ще називають Соцмістом — це житловий масив, збудований у 1930-ті роки у стилі конструктивізму. У Другу світову війну будинки дуже постраждали, під час відбудови їх споруджувалися у стилі сталінського ампіру, без архітектурних “излишеств”.
У Соцмісті вперше в українській архітектурі використовується поквартальний принцип забудови. Кожен квартал, в якому мало мешкати від 500 до 3 тисяч осіб, мав оригінальну структуру і композицію.
Житлові будівлі поєднувалися з будівлями громадського призначення. Архітектори вважали, що таким чином через організацію простору буде створено новий соціальний лад. Не лише самі квартали, а й окремі будівлі стали предметом архітектурного експерименту.
Прогулянку Соцмістом Валентина Степанівна разом з екскурсантами розпочала на площі Запорізькій, яка ще не так давно носила ім’я Леніна.
- Я пам’ятаю, коли на цій площі ще не було пам’ятника Леніну, - сміється Валентина Степанівна і додає: - Пам’ятаю, як його встановлювали і як його прибирали.
До речі, на цій площі в 60-і роки минулого століття розміщувалася автостанція, з якої до Дніпропетровська відправлялися міжміські автобуси “ЛАЗ”.
Колись давно частина проспекту від Дніпрогесу у напрямку старої частини носила назву “8-я Продольная улица”. Так що на огляд будинків, які увійшли в історію нашого міста, ми, можна сказати, відправилися по “8-й Продольной улице”.
Споруджували і будинки-комуни
Валентина Степанівна розповідала про “ворота міста” - два будинки на початку проспекта, Будинок водників, квартири в якому давали працівникам річкового вокзалу, шлюзу та Дніпрогесу, про найбільший кінотеатр, у якому можна було дивитися фільми у креслах та стоячи (ціна квитків була, зрозуміло, різна), на місці якого зараз житловий будинок.
Цікава була розповідь про Концертний зал імені Глінки, який спочатку був Будинком культури заводу “Запоріжсталь, а потім комбінат передав будівлю місту; про гігантську школу, яка займала цілий квартал, про бібліотеку Соцміста, яка розміщується у цікавій у архітектурному плані будівлі.
Екскурсанти дізналися і про будинки-комуни біля нинішнього Палацу культури металургів, де у кімнатах не було шаф для одягу, взуття та одяг розміщували на першому поверсі будинків. Можливо, саме тоді зародився вислів “хто перший встав — того і тапки”?
У самому ПК тоді розміщувалася їдальня, куди ходили їсти мешканці комун, бо місця для приготування їжі у кімнатах не були передбачені.
Побачили екскурсанти і цікаві житлові будинки з баштами.
Зупинку група також зробила і біля амбулаторного містечка Соцміста, яке було збудоване у 1932 році. У поліклініці, диспансері і аптеці обслуговувалися будівники Дніпрогесу.
Будинок з прогулянковою галереєю
А завершилася екскурсія біля Круглого будинку, до якого дорога вела повз два однакові будинки, у оздобленні яких використані грецькі мотиви.
Найяскравішу будівлю всього міста побудовано в 1938 році за проектом архітектора Лаврова. Круглий будинок овіяний безліччю легенд, пов'язаних з формою його споруди, яка виконана у формі букви «С».
- Якщо подивитися зверху, то круглий будинок разом з двома, які розташовані поруч, нагадує смайлик, - говорить Валентина Вініченко. - У будинку 14 під’їздів, його довжина 150 метрів.
На першому поверсі є галерея - з дитячим візочком можна прогулюватися у будь-яку погоду. Я була в одній квартирі. У ванній кімнаті є вікно. Кімната — 9 м2. Там стояла машинка, на якій жінка шила. І прасувала у ванній кімнаті.
Після заселення будинку біля кожного під’їзду висаджувалися клумби, було змагання між мешканцями — чия краща. Я пам’ятаю, який тут був бузок різних сортів! Зараз ця традиція повертається!
Біля будинку був спортивний майданчик — діти грали в футбол, волейбол. А ще грали в “козаків-розбійників”. Під’їзди тут прохідні: можна було заходити з двору в одні двері, а виходити в інші. Зараз вхідні двері зачинені, на кожному під’їзді встановлені домофони.
Довідково
Соцмісто - це поєднання низки унікальних пам’яток архітектури, які сконцентрувалися на невеликій території.
Визначними пам’ятками соцмістечка є:
- Башта на будівлі коксохімзаводу – 47-метрова вежа зі шпилем, шатром і ліпниною – один з витворів архітектора Козлінера, споруджена в 1951 році на замовлення Запорізького коксохімічного заводу;
- Будинки Лаврова – дві дуже подібні одна до одної будівлі (так звані «будинки-вставки Лаврова»), побудовані в 1936 році, в архітектурі будинків-вставок переплелися новаторський конструктивізм (наприклад, плоский фасад і круглі вікна) та класичні елементи архітектури Стародавнього Сходу;
- Амбулаторне містечко – справжній шедевр конструктивізму, який складається з: поліклініки, диспансеру та аптеки (тепер комплекс належить 3-й міській лікарні), всі будівлі облицьовані вірменським туфом – каменем грубої фактури темно-рожевого кольору. Такими ж плитами облицьовані будівлі машинного залу та управління Дніпрогесу – символу Запоріжжя;
- Башта Козлінера – 7-поверховий будинок-башта, побудований у 1949 році за проектом архітектора Козлінера;
- Круглий будинок – родзинка Соцміста, являє собою будівлю у вигляді незамкненого кола або літери «С»;
- Будинки-комуни – розташовуються вздовж проспекту Металургів, складаються з чотирьох будівель, які є відображенням архітектурного та соціального явища та втілили пролетарську ідею «загально-суспільного побуту», стали проявом радянського авангарду у виконанні архітектора Ольги Яфи. Крайні будівлі цього ряду оброблені вірменським туфом, центральні ж - обштукатурені та пофарбовані в білий колір – для контрасту.
- Концертний зал ім. М.Глінки – невід’ємна частина Соцміста, одна з його величних споруд. Монументальна чотириповерхова будівля для масових заходів з виходами на три сторони загалом займає площу в 0,8га і своїм центральним фасадом виходить на головну транспортну артерію міста. Поздовжні фасади під складно профільним дахом прикрашені шістьма колонами у стилі сталінського ампіру.
Фото автора
