17 жовтня  у Запоріжжі зустріли 108 жінок - військових та цивільних, звільнених з російського полону

.Серед визволених з полону - 37 евакуйованих з «Азовсталі». Після здачі за наказом в полон захисниці країни опинилися в колонії у Оленівці, їх також тримали у СІЗО Таганрога.


11 офіцерів, 85 - рядових та сержантів. З них - 35 військовослужбовиць ЗСУ, 32 - ВМС, 12 - ТРО, 8 - НГУ, 5 — Державної служби спеціального транспорту, 4 Державної прикордонної служби та 12 цивільних.


Серед звільнених є жінки, яких ув’язнили ще до повномасштабного вторгнення росії — зокрема, за проукраїнську позицію. Четверо взагалі були «засуджені» окупаційною владою за «шпигунство» або ж «занадто проукраїнську позицію».


Найстаршій зі звільнених полонених 62 роки, наймолодшій - 21 рік.

З полону повернулись 8 запоріжанок-гвардійок: з частин 3029 і 3033, а також військовослужбовиць полку “Азов”. У Запоріжжі їх зустрічали командир 23 бригади охорони громадського порядку НГУ Андрій Бєляєв та командир 9 полку оперативного призначення НГУ Сергій Сердюк.


Серед звільнених також медсестра Маріупольського госпіталю Вікторія Обідіна, яку окупанти не пропустили далі фільтраційного пункту в Мангуші. 4-річна Аліса, яка жила разом з мамою в бомбосховищі на “Азовсталі”, приїхала тоді у Запоріжжя одна.


Її змогли доправити до бабусі у Польщу. Вікторія і Аліса, якій на початку жовтня виповнилося 5 років, не бачилися більше 5 місяців. Вікторія знала, що донька доїхала до Запоріжжя, але про подальшу її долю нічого не знала аж до дня народження малої. У день її 5-річчя окупанти надали Вікторії можливість зателефонувати і привітати Алісу.


Жінки плакали від щастя, що повернулися в Україну. Ще зранку вони не знали, куди їх повезуть цього разу — в якусь колонію чи СІЗО. І лише вже на українській землі зрозуміли, що їх везуть на обмін і вони повертаються додому.


Жінки, яких повернули додому в рамках обміну військовополоненими, розповіли, що дуже щасливі сьогодні. І наголошують: росіяни — нелюди. За їх словами, у полоні було важко.


"Нам постійно казали, що про нас всі забули, що ми нікому не потрібні. Але ми ніколи не вірили. В Росії дуже складно, це дуже складна країна, й треба намагатись та озвучувати — наших треба звідти витягати, їх багато там залишилось", — розповідають військовослужбовиці.


Про ставлення до військовополонених, зокрема жінок, військовослужбовиця Марина розповідає: "Це було приниження. Психологічне та фізичне. В Таганрогу жінок били. Там ні на що не зважають, чи то вік, чи то хвороби. Була тільки одна колонія, де до нас більш-менш нормально ставились."


Євгенія — кухар з Миколаєва. За час полону побувала в багатьох місцях.

«І в Таганрогу були, і в Валуйках, це Білгородська область, і у Тульській області — Малая Локня. Нас тягали по всій Росії. Якби ви тільки знали, як наших пацанів там тримають. Повірте, це жах. Наших хлопців треба їх негайно визволяти, вони дуже над ними знущаються, по-звірськи", - каже Євгенія.


Про свої подальші плани жінки розповідали так: "Відпочинемо, а потім далі будемо служити".


Полоненим подарували квіти. А волонтер Олена Волкова забезпечила жінок гуманітарною допомогою — сухим пайком на дорогу.


Із Запоріжжя автобуси відправилися у Нові Санжари Полтавської області, де в реабілітаційцному центрі звільнені з полону пройдуть медичний огляд і при необхідності — реабілітацію. А вже потім вони матимуть змогу зустрітися з рідними.

Фото Олександра Прилепи