Як працюють мінометники в Запорізькій області    

Мінометники однієї з гірсько-штурмових бригад нині тримають рубежі на Запорізькому напрямку. Кажуть, тут здебільшого дошкуляє артилерія та авіація, регулярно в небі помічають і російські безпілотники. Як працюють наші воїни, показало видання "АрміяІнформ".

Читайте також: На передовій в Запорізькій області тероборонці "віджимають" техніку та зброю в російських найманців: подробиці

— Найважчою для нашого розрахунку була робота на позиціях у Парасковіївці на Донеччині. Росіяни лізли на нас хвиля за хвилею, скільки б ми не стріляли. А ми в той період гарно працювали.

Та вони йшли і йшли, наче зомбі, нічого до них не доходило, — розповідаючи, Олександр із позивним «Борода» постійно прислухається до рації та звуків виходів і прильотів: командир мінометного розрахунку чекає на команду, аби розпочати роботу. — Працювали майже без відпочинку, спали по 3-4 години на добу, людей було мало. Інколи були вдвох на мінометі, замість п’яти осіб, передбачених штатом, водій постійно їздив по БК. Але нічого — результат давав наснаги триматись. Тоді за перші кілька днів ми знищили щонайменше чотири десятки окупантів…

У цивільному житті Олександр — інженер-електрик. У перші дні широкомасштабного вторгнення чоловік залишив Васильків, де на одному з будівельних об’єктів виконував роботи з електромонтажу, і вирушив на рідну Хмельниччину.

— Певний час виконував завдання в роті охорони, а на початку травня минулого року мене й кілька десятків побратимів перевели до гірсько-штурмової бригади. Уже там пройшли ґрунтовні навчання і після того вирушили виконувати визначені завдання.

Ярослав із позивним «Арей» виконує обов’язки зарядника. Також «Арей» є командиром іншого позаштатного розрахунку, коли той висувається на завдання.

Ярослав за фахом — інженер-будівельник, на війні — від початку широкомасштабного вторгнення. Чоловік хоч і не служив до минулого року в армії, проте будь-якого моменту був налаштований стати на захист Батьківщини. Адже мав перед очима приклад батька, який у 2015 році брав участь в АТО.

Наприкінці лютого минулого року разом із батьком, який, аби боронити країну, повернувся із заробітків з-за кордону, пішли до ТЦК та СП.

Ярослав зазначає, що завдяки грамотній роботі та високій мотивації всіх побратимів у них у розрахунку немає загиблих і поранених.

— В обов’язки командира входить грамотний вибір позиції в такому місці, щоб можна було дістати і до особового складу, і до БК противника. Водночас ми маємо забезпечити підтримку нашій піхоті, прикрити її за першої ж потреби.

Через те, що працюємо здебільшого зі стаціонарних позицій, потрібно передбачити достатній кут обстрілу, щоб з одного місця можна було розвертати міномет в потрібному напрямку. Також командир має організувати постійну безперебійну роботу, тобто забезпечити готовність особового складу та наявність БК.

А головне, і про це наголошує весь розрахунок, потрібно завжди дбати про безпеку. Для цього мінометники гарно облаштовують укриття та грамотно здійснюють маскування.

Загалом на рахунку цього позаштатного мінометного розрахунку, окрім сотень ліквідованих і поранених окупантів, — знищена ворожа БМП і міномет.

— У ворожий БМП, що дошкуляв нашій піхоті, влучили з другого пострілу: перша міна впала біля нього та завдала ураження осколками, а друга — прямо в машину. А от 120-мм міномет ворога дістати вдалося з третьої міни, — говорить «Борода».

Украй небезпечну роботу в команді мінометників виконує Роман. Він водій. Звістка про початок великої війни застала його в дорозі з Польщі в Україну. Не вагаючись жодної хвилини, Роман одразу після прибуття додому з’явився у військкоматі.

Два місяці прослужив в роті охорони на Хмельниччині, а згодом потрапив до гірських піхотинців. Сьогодні від його вправності та мужності залежить забезпечення мінометного розрахунку боєприпасами.

Роман, поправляючи жовту ляльку-оберіг на бронежилеті, говорить, що дуже любить дорогу, але на сході, зрозуміло, вона — неймовірно небезпечна.

— Уперше під обстріл я потрапив в районі Благодатного, позаду нас, метрів за 20-30, розірвалась міна… А у нас — повна машина БК, звісно, було лячно. Зманеврувати важко, дорога розбита, в ямах уся. І в Бахмуті потрапляв під обстріли, на щастя, мене не зачепило, лише після одного прильоту у вухах зо три дні дзвеніло.

А найгірші дороги — за Соледаром: там танки понаривали по полях такі траншеї, що перекинутись машиною можна на раз-два… Але що робити — треба їхати. Я ж чудово розумію, що якщо я не виконаю свою роботу, хлопці не матимуть, чим стріляти. Тож зосереджуюсь — і вперед. Ось маю ще на захист оберіг, зроблений похресницею, а ще в машині така сама синя лялечка.

— Коли влучаємо й бачимо результат, з’являються натхнення, сили працювати більше й ще ефективніше. Знаємо, що наша робота приносить користь, і це дуже мотивує, — говорять захисники.

Раніше ми розповідали історію вчительки молодших класів, яка долучилася до бригади ТрО, і тепер боронить передові позиції на Запоріжжі.