Від англійських кишенькових до настінних із курантами — запорізька козацька еліта активно використовувала різноманітні годинники для визначення часу. Про це свідчать історичні документи, які проаналізували дослідники Хортиці.
Співробітники національного заповідника "Хортиця" поділилися цікавими фактами про те, як визначали час запорізькі козаки у XVIII столітті. Раніше ми розповідали про особливості вимірювання часу у XVI столітті, а тепер дослідники звернули увагу на пізніший період.
Читайте також: Стародавній "розумний годинник" - як запорізькі козаки визначали час та розташування
За словами істориків, у щоденниках та описах майна того часу годинники згадуються під різними назвами — дзигарок, дзегар, зигарок або часи. При цьому чіткого зв'язку між назвою та типом годинника не прослідковується.
У повсякденному житті запорізька козацька старшина використовувала переважно кишенькові та настінні годинники.
"Кишенькові були дуже різноманітними — від статусних золотих і срібних до звичайних. Деякі прикрашалися портретами, інші зберігалися в спеціальних футлярах", — зазначається у повідомленні.
Як повідомили в заповіднику, документи свідчать про наявність настінних годинників у помешканнях козацької еліти.
Так, в описі майна дружини полковника Семена Сулими згадуються настінні "часи" з курантами у розмальованому футлярі, який замикався на ключ. В одній із горниць чернігівського двору Полуботків також був настінний годинник.
Власники годинників стикалися з різними проблемами: пристрої потребували постійної корекції показу часу, регулярного чищення механізмів, часто губилися ключі для заводу.
"Спершу обслуговуванням годинників займалися переважно ченці в монастирях, але з часом з'явилися спеціальні майстри-годинникарі", — повідомили науковці.
Годинники купували на базарах або замовляли у купців та майстрів. На ринку були представлені як місцеві вироби, так і імпортні — переважно із Західної Європи. В історичних документах є згадка про придбання англійського годинника.
Історики підкреслюють важливу роль запорізької козацької старшини як провідної верстви, через яку українці знайомилися з найновішими технологічними досягненнями та світовими тенденціями того часу.
Ми писали, що столітній буфет з Гуляйполя відновили запорізькі реставратори.
