Юрій знову став до війська після початку повномасштабного вторгнення
Молодший сержант Юрій із позивним Кіт нині служить командиром відділення обчислення самохідного артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Історію військового опублікували на сторінці бригади у соцмережі.
До війська Юрій прийшов ще у 2015 році. За його словами, служити він хотів із дитинства, однак раніше не мав такої можливості. Після завершення контракту військовий займався цивільною роботою та згодом виїхав до Польщі.
Читайте також: «По нам працювала САУ»: як на Запоріжжі піхотинці понад 120 днів давали відсіч ворогу (відео)
Позивний Кіт Юрію дала фактично його дружина. Вона подарувала чоловікові футболку із зображенням тигра. Побратими вирішили, що тигр належить до котячих, але для Юрія це був надто великий варіант. Так і з’явився жартівливий позивний, який швидко закріпився.
«Я ще з дитинства хотів до війська. Але так склалися обставини, що раніше не міг собі цього дозволити. У 2015 році на роботу принесли повістку. Дружина була проти й навіть заховала її від мене. Але я так хотів служити, що знайшов ту повістку. Поки вона була на роботі, я пішов до військкомату. У 2015 року розпочав службу».
24 лютого 2022 року Юрій перебував у Польщі. Він працював на великому підприємстві, що виготовляло електротрансформатори. Звістка про початок повномасштабної війни застала його під час перебування за кордоном.
«Була четверта ранку, коли зателефонував побратим. Сказав: “Братику, в нас війна”. Я прийшов на роботу і відразу повідомив керівництву, що буду їхати обороняти свою країну. Вони поставилися до цього з розумінням, хоча, звичайно, їм було шкода втрачати працівника».
Після цього військовий повернувся до України та знову став до строю 128 огшбр. Згодом він опинився на Запорізькому напрямку, де підрозділу довелося працювати в умовах інтенсивних боїв.
«Бої тривали з ранку до ночі. У наших розрахунках половина хлопців була з бойовим досвідом, а половина новобранці. Ми навчали їх прямо під час бойової роботи. Ворог дуже сильно тиснув кількістю, тому роботи було багато».
Нині одна з головних ділянок роботи Юрія — відділення обчислення. Воно отримує дані про виявлену ціль, визначає її координати, проводить розрахунок і передає інформацію артилеристам.
У таких умовах швидкість має особливе значення. Між виявленням цілі та її ураженням може минути лише кілька хвилин.
«Від моменту виявлення противника до ураження є лічені хвилини. Треба швидко визначити координати, внести їх у програму, провести розрахунок і передати дані гарматі. Час тут має величезне значення».
Технічні можливості артилерії за роки війни також змінилися. Сьогодні військові використовують планшети, цифрові карти та спеціальне програмне забезпечення. Це дає змогу швидше виконувати розрахунки та точніше працювати по цілях.
«Раніше все було набагато складніше. Зараз ти бачиш ціль із дрона, прив’язуєш її до місцевості на планшеті, вводиш координати у програму і вона швидко виконує необхідні розрахунки. Це дозволяє точніше працювати й витрачати менше боєприпасів».
Водночас, як зазначає Юрій, важлива не лише техніка. Військовослужбовці регулярно проходять навчання, зокрема на курсах за кордоном. Отриманий там досвід вони після повернення передають своїм побратимам.
«Наші військовослужбовці постійно навчаються. Їх відправляють на курси, зокрема за кордон. Вони повертаються з новими знаннями й передають їх побратимам. Так і формується професіоналізм підрозділу».
За роки служби військовий побував на різних напрямках — Луганському, Донецькому, Запорізькому та Херсонському. Також він воював у Соледарі. Найважчим Юрій називає Херсонський напрямок, де під час контрнаступу військовим доводилося майже не спати.
«Там було дуже важко. Під час контрнаступу спали по дві-три години, і це вже вважалося багато. Але ніхто не говорив, що втомився чи хоче відпочити. Всі розуміли мету нашої роботи й рвалися до бою».
Надалі Юрій не виключає продовження служби, хоча його родина має іншу думку. Після завершення бойових дій близькі хочуть, щоб він повернувся до цивільного життя.
Сам військовий допускає повернення до професії зварювальника. Водночас спочатку хоче підготувати тих, хто продовжить службу у війську, та передати їм свій досвід.
«Я бачу себе і далі у війську, але сім’я не погоджується, щоб я залишався. Тому, можливо, повернуся до своєї професії зварювальника. Вона мені дуже подобається.
Але перед тим хочу передати свої знання й досвід тим, хто залишиться у війську. Якщо можу підготувати молодших і передати їм те, чого навчився за ці роки це значить, моя робота продовжиться і після мене».
Раніше ми писали, як на Запорізькому напрямку воюють батько із сином