Запорозькі тулумбаси офіційно включені у Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України
Елемент «Традиція виготовлення та гри на Запорозьких тулумбасах» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом Міністерства культури України від 23 червня 2026 року № 700 (з додатком). Охоронний номер елементу — 126.н.к.с.
Читайте також: У Запорізькому художньому музеї показали мистецтво, яке дивувало у 1990-ті роки - фото
Тулумбас — це давній козацький литавр, великий мідний або дерев'яний барабан куполоподібної форми. Він використовувався на Січі для подачі бойових сигналів, скликання козацької ради та підняття бойового духу. Його могутній звук символізував силу війська та єдність громади. Сьогодні тулумбас повертається не лише як музичний інструмент, а як живий символ історичної пам’яті та ідентичності Запоріжжя.
"Понад 15 років пошуку, репетицій, реконструкцій, майстер-класів, виступів, експериментів..."
Слово - ініціатору події, який багато років займається тулумбасами, запорізькому активісту, музиканту, керівнику гурту "Запорозькі тулумбаси" Денису Васильєву. Нижче - його пост у фейсбуці з цього приводу, який даємо зі скороченнями:
"За цим рядком у наказі стоїть не просто назва. Не просто “великий барабан”. Не просто красивий козацький образ для свята, сцени чи музейної вітрини... Це звукова інсигнія Запорозького козацтва. Це клейнод, який не мовчить. Це знак присутності громади, сили, гідності й відповідальності. І тепер ця жива традиція має офіційне національне визнання.
Для мене це не тільки адміністративна перемога. Це історична подія для Запоріжжя, для української козацької спадщини, для всіх, хто вірить, що культура - це не прикраса після перемоги, а один із способів вистояти, пам’ятати, чинити опір і передавати життя далі.
Ми поставили під захист не музейний предмет. Ми поставили під захист живу практику. Майстрів, які виготовляють тулумбаси. Довбишів, які навчаються чути й тримати ритм громади. Учнів, які вперше беруть у руки палиці й раптом розуміють, що історія може звучати. Родини, які передають цю пам’ять дітям. Молодь, яка не просто слухає про козацьку спадщину, а входить у неї тілом, ритмом, голосом і дією. Музей, де інструмент не застигає експонатом, а продовжує жити. Майстерню, де дерево, метал, руки й терпіння знову збираються в звук.
Цей шлях тривав не один день. За ним - понад 15 років пошуку, репетицій, реконструкцій, майстер-класів, виступів, експериментів, архівування, сумнівів, виснаження, віри, помилок, виправлень і впертого руху вперед.
За ним - кропітка щоденна діяльність нашої громадської організації «Центр розвитку бізнес-технологій та культури», на базі якої в 2016 році був створений Музей історії музичних інструментів “Барабанза”.
За ним - музичний проєкт “Барабанза”: школа, гурт, майстерня, музейний простір, місце зустрічі людей, інструментів, традицій і майбутнього.
За ним - музичний гурт “Запорозькі Тулумбаси” і наша школа довбишів, де традиція перестає бути красивим словом і стає практикою: регулярною, живою, тілесною, звуковою, людською.
Я хочу подякувати всім носіям і носійкам, практикам, майстрам, довбишам, учням, дослідникам, організаторам, родинам і друзям, які в різні роки були поруч із цією традицією...
Окрема й велика подяка - Українському культурному фонду. Саме УКФ у важливий момент підтримав мій задум і дав можливість не просто говорити про тулумбаси, а розвивати їх як живу практику: навчати, фіксувати, створювати відеоматеріали, готувати публічну програму, виводити традицію на новий рівень видимості, якості й відповідальності. Для мене це приклад того, як грантова інституція може не просто профінансувати проєкт, а допомогти культурній ідеї пройти шлях до історичного результату...
Це рішення важливе не лише для нас. Воно важливе для Запоріжжя - міста, яке сьогодні живе поруч із фронтом, але не втрачає голосу.
Воно важливе для України - бо українська козацька спадщина має бути описана, захищена й представлена українським голосом. Воно важливе для світу - бо культура під час війни не зникає. Вона стає точнішою. Глибшою. Відповідальнішою. Вона починає звучати так, що її вже неможливо не почути...
Запорозькі тулумбаси - це звук громади, яка збирається. І тепер цей звук офіційно під захистом держави".
Далі, за словами Дениса Васильєва, ще більше роботи: школа довбишів, майстерня, архів, методичні матеріали, аудіофіксація, нові інструменти, музей.
Ми писали, що запорізький музикант зафіксував звуки війни.