В новій експозиції в художньому музеї показали роботи 11 художників-учасників знакових виставок з серії "Образ. 90-ті"
У Запорізькому обласному художньому музеї відкрилась виставка 30-ти робіт запорізьких художників до 30-річчя проголошення Конституції України "АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу". На презентації побувала журналістка zprz.city.
Переважна частина творів - із закритих фондів художнього музею. Роботи класні і передають відчуття свободи свого часу. Співробітники музею дійсно зуміли зібрати гарну колекцію творів, і ця невелика частина - теж тому підтвердження.
Тож, приходьте на виставку "АРТ 96/26" перейнятися перевіреним часом запорізьким мистецтвом, яке вже увійшло до нової історії нашого міста. Вона дійсно вийшла високого рівня й дуже цікава.
Але у мене, як у соорганізатора і організатора знакових виставок з серії "Образ. 90-ті", які проходили у цьому музеї, і на основі яких створили "АРТ 96/26", залишились питання по самому процесу організації презентації і відбору учасників.
Далі читайте про виставки музею з серії "Образ. 90-ті", інтерв'ю з новою керівницею художнього музею Леніаною Елоян, художником Дмитром Ціпуновим та коротко про деяких учасників "АРТ 96/26".
Мистецтво свободи
"АРТ 96/26" - перша виставка, підготовлена новою командою музею під керівництвом т. в. о. директора, завідувача відділу науково-експозиційної та просвітницької роботи художнього музею Леніана Елоян. Також допомагали наукові співробітники Алефтина Медведєва, яка працює у художньому музеї 54 роки, і Юлія Мартиненко.
Виставка, як зазначається у прес-релізі, "про українське, і зокрема запорізьке, андеграундне та молоде мистецтво 90-х, коли мистецтво передбачає свободу... Це не ретроспектива. Це доказ безперервності... Конституція засвідчила свободу 1996-го. Виставка "АРТ 96/26" засвідчує, що ця свобода — досі тут".
До речі, думка, що сучасне мистецтво асоціюється зі свободою і його почали показувати у Запоріжжі тільки після перебудови та гласності і з початку незалежності України прозвучала у моїй статті "Початок незалежності: з чого починалось сучасне мистецтво у Запоріжжі", яка вийшла на сайті zprz.city 24 грудня 2022 року. (Раніше у трохи іншому варіанті виходила у всеукраїнському журналі "Галерея", який вже закрився).
Стаття розповідає про історію запорізького сучасного мистецтва тих часів, яке у 1990-х роках розвивалося у нашому місті в двох напрямках – модернізм (постмодернізм) та експериментальне мистецтво, що трансформувалося в актуальне. Становлення першого пов'язане з діяльністю групи "Транс-Арт", а згодом Асоціації молодих художників, яку очолив абстракціоніст Дмитро Ціпунов; другого – з діяльністю Південноукраїнського Центру сучасного мистецтва, яку очолив художник Володимир Гуліч.
"Транс-Арт" пов'язаний із розвитком постмодернізму в Запоріжжі ще й тому, що Дмитру Ціпунову та Володимиру Маковкіну (на жаль, його вже немає в живих) належала ідея сезонних виставок із серії "Образ. 90-ті" у Запорізькому обласному художньому музеї. "Образи" стали для багатьох відкриттям запорізького сучасного мистецтва, хоча там показували роботи різних напрямків.
Треба віддати належне керівниці Запорізького обласного художнього музею Галині Борисовій, яка наважився прийняти такі експерименти.
З 1992 по 1999 рік відбулося вісім виставок з серії "Образ. 90-ті". Я теж була учасницею історії запорізького сучасного мистецтва 1990-х. Дмитро Ціпунов займався організацією перших п'яти "Образів". Олена Невська і я були співорганізаторами. А, починаючи з 6-го "Образу", організатором стала я.
У пресрелізі виставки "АРТ 96/26" також згадуються виставки з серії "Образ. 90-ті". Втім, на виставці і представлені роботи 11 знакових художників, які брали участь у "Образах". Звісно, не всіх, бо тільки на першій виставці було 28 авторів. У наступних - кількість учасників доходила до 50. Виставки були масштабні. Зараз у художньому музеї такі експозиції просто б не помістилась, бо для виставок залишилась тільки одна не дуже велика зала на першому поверсі, де і показують "АРТ 96/26". Але все-таки, на мій погляд, треба було додати ще кілька важливих авторів.
Величезна яскрава ("спекотна") декоративна картина з червоною жінкою "Літо в Акімовці" (1984) Володимира Чайкіна стала для мене одним з символів 1-ої виставки "Образ.90-ті". Як і "Свято отрока Панаса" (1991) Дмитра Ціпунова. Обидві картини - в колекції нашого музею і є на виставці.
Тож, учасники "АРТ 96/26": Дмитро Ціпунов, Ірина Гресик, Віктор Заруба, Антон Гуліч, Юрій Калашніков, Володимир Чайкін, Борис Гехт, Валентина Чікіна, Наталія Коробова, Віктор Рєпін, Борис Чудновський (у такому порядку художники перелічені у пресрелізі).
До речі, Володимир Чайкін - єдиний учасник "АРТ 96/26" із Запорізької області, з Акімовки, викладав там малювання у музичній школі. На жаль, Чайкіна вже немає в живих. І на жаль, організатори виставки не написали на табличках з творами мистецтва роки життя тих авторів, яких вже немає з нами. А це також Юрій Калашніков (1963-2024), Борис Чудновський (1947-2023), Антон Гуліч (1927-2007).
З тих, хто живий і живе у Запоріжжі - Дмитро Ціпунов, Наталія Коробова, Валентина Чікіна, Віктор Заруба.
На відкритті виставки був тільки Дмитро Ціпунов.
На моє запитання, чи запрошували художників, нова адміністраторка художнього музею Дарина відповіла, що так. Коли я запитала конкретно про Коробову і Чікіну, то сказала, що не мали всіх контактів. Як пізніше мені розповіли ці художниці, їх ніхто не запрошував на відкриття виставки. Віктора Зарубу - також.
Виставити гарні картини з фондів музею - це добре. Але ж за картинами стоять особистості художників і їхня присутність на презентації виставки з їхніми роботами, можливість почути про творчість "з перших рук" дуже важливо. І запросити авторів на відкриття виставки - це просто елементарна ввічливість.
До речі, Наталія Коробова - одна з найвідоміших запорізьких і українських художників, а Валентина Чикіна - єдина художниця зі всіх, хто брав участь у всіх восьми виставках "Образ.90-ті". Віктор Заруба - взагалі легенда запорізького авангарду та нонконформізму ще з 1970-х років, художник старшого покоління - 3 серпня йому виповнюється 80 років.
Але класно, що нова музейна команда вирішила згадати "Образи", важливі для становлення запорізького сучасного мистецтва.
"Прикольно було, весело"
Дмитро Ціпунов - чи не єдиний в Запоріжжі художник, який послідовно створює лише абстрактний живопис. "Абстракції й змішана техніка Дмитра Ціпунова — найрадикальніший голос виставки", - зазначили у прессрелізі.
Слова художнику і засновнику виставок з серії "Образ. 90-ті" на відкритті виставки не надали (виступили Леніана Елоян і Юлія Мартиненко). Я взяла у Дмитра Ціпунова ексклюзивне інтерв'ю.
Читайте також: Запоріжцям розказали, як сприйняти та полюбити сучасне мистецтво
Трішки особистих спогадів. Коли Дмитро Ціпунов вирішив започаткувати виставки "Образ. 90-ті", я навчалася малюванню в його студії. Але після участі в організації виставок покинула малювання. По-перше, мене дуже захопила організація виставок і вивчання та документування живого процесу народження історії сучасного мистецтва. По-друге, деякі автори приносили на відбір для виставки такі жахливі роботи і були впевнені у їхній якості, що мені не захотілося бути на їхньому місті. Я зрозуміла, що малюю не дуже гарно і взагалі, це не моє... Але переважно роботи приносили хороші.
Інтернету не було, тож ми просто давали об'яви в газетах. А на наступних виставках - ще й дзвонили попереднім учасникам по міським телефонам (мобільних теж не було).
Момент виникнення у Дмитра Ціпунова думки про серію сезонних виставок я не пам'ятаю, тому запитала:
- Дмитро, як у вас виникла ідея "Образів"?
- Першим поштовхом стала виставка "Авангард 89", яку Євген Сельский проводив у нашому художньому музеї у 1989 році.
Це ж було збіговисько всіх, хто не міг виставлятися. Якщо Спілка художників давала якийсь майданчик для своїх, то нам, вуличним художникам, виставлятися було ніде. Саме Євген Сельский вперше завів "цю вулицю" в музей. В "Авангарді" він показував кримських художників. І у нас (група "Транс-Арт". - Ред.) там була ціла стінка.
Якби не та виставка, то мені, можливо, і ця на думку не спала б.
- Які найяскравіші враження від "Образів"?
- Все якось все якось більш-менш рівно. Все було добре.
- Можливо, якийсь момент особливо запам'ятався?
- Запам'ятався Чугуєнко, він був тоді начальником управління культури, який ходив виставкою і казав мені: "Ми вам дозволили виставлятися". Я йому у відповідь на це: "Давайте якось визначимо, що раніше, яйця чи курка", це був такий натяк, хто на виставці головний, художник чи чиновники. Це було на одній з перших виставок.
- Була така цензура? Я пам'ятаю, у нас був відбір лише за якістю робіт.
- За якістю робіт ми самі відбирали.
- Так, і трохи співробітники музею. Вони теж щось підказували.
- Чугуєнко ж не загал це говорив, а коли поруч зі мною стояв.
- А як ви оцінюєте виставку "АРТ 96/26"?
– Де наш розмах? (Посміхається). Як ретроспектива – нормально. Це таке нагадування.
- Чи виникло щось ностальгічне на виставці?
- У мене здебільшого все ностальгічне зараз. Жити сьогоденням якось не виходить.
Звісно, згадав усіх авторів. Я з ними з усіма знайомий. Прикольно було, весело.
- Чиїх робіт важливих учасників "Образів", на вашу думку, тут не вистачає?
- Тамари Дружини з Галиною Сапегіною, Віталія Гудка, Наталії та Володимира Луценків.
- Чи займаєтеся зараз творчістю?
- Дуже мало. Під час повномасштабної війни я не відчуваю натхнення.
...На виставці "АРТ 96/26" представлені роботи Дмитра Ціпунова не тільки з фондів музею, а й картини з його особистої колекції.
Простір картин Дмитра Ціпунова – це чиста безпредметність, світ абстрактних матерій, які не пов'язані з навколишнім світом, з реальністю. У живопису Дмитро вирішує композиційні завдання, куди накладається його емоційний стан. Тож, у глядачів є можливість зануритись у простір позитивних емоцій, свободи, медитації та хоча б ненадовго відволіктись від складного сьогодення.
Нагадаємо, що рік тому у Запорізькому обласному художньому музеї проходила персональна виставка Дмитра Ціпунова "Транс-Арт 2025" і ми публікували велике інтерв'ю з ним про творчість.
"Колись така виставка вже була в музеї"
На виставці керівниця Запорізького обласного художнього музею Леніана Елоян поспілкувалась з журналістами. (Більшість питань поставила журналістка zprz.city, як соорганізаторка і організаторка виставок з серії "Образ. 90-ті". В питаннях від інших медіа їхні назви позначені у дужках. Всього були представники чотирьох медіа).
Читайте також: Нова керівниця Запорізького обласного художнього музею розповіла про плани і наміри - ексклюзивне інтерв'ю
- Концепція цієї виставки - про декілька поколінь робот, які включає в себе цей проект, проект про свободу та незалежність, про те, чого нам зараз також не вистачає, про те, за що ми зараз боремося, це відстоювання своїх кордонів, - розповіла Леніана Елоян.
- Як виникла ідея цієї виставки, що надихнуло?
- Надихнуло 30-річчя до Дня Конституції України.
- А як саме? Можливо, ви щось прочитали і виникла така ідея?
- Я нічого не читала. Це була концепція ідеї моя, співробітників. Ми разом прийшли до такої ідеї, бо колись така виставка вже була в музеї.
- Скільки разів вона (виставка з серії "Образ. 90-ті. - Ред.) була в музеї?
- Вибачте, але це питання я ще не вивчала.
- Розкажіть, будь ласка, історію цих картин - це подарунки художників музею в свій час? (Телеканал "МТМ").
- Так. Це дарунок, який зберігається в наших фондах, котрий давно ніхто не приурочував ні до якого свята. Але цього разу ми вирішили приурочити це до свята Конституції України.
(Уточнимо, що частина робіт - подарунки, а частина - придбання художнього музею. - Ред.).
- Як обирали перелік художників?
- У нас багато картин у фондах, що можна показувати. Саме ці, якщо брати Дмитра Ціпунова, то у нього була виставка минулого року. Ми вирішили його запросити. Є такі художники, котрих ми хотіли запросити, але вони не у місті.
Тому вирішили зробити таку концепцію. Юлія Сергіївна Мартиненко дуже допомагала нам в цьому, бо вона працює у фондах. І Алефтина Федорівна (Медведєва. - Ред.) також надавала нам пропозиції і казала, що буде найкраще показати і представити на цій виставці.
- Тобто це художники, які були на виставці "Образ 90-ті"?
- Це не тільки художники з "Образів. 90-ті". Це декілька поколінь від 1996 року до нинішнього часу.
- А чому, наприклад, немає робіт Сергія Ліповцева і Тетяни Власенко, які зараз у Запоріжжі, є просто першокласними художниками і це теж яскраві обличчі "Образів"?
- Ми тільки починаємо свою роботу. Ми працюємо в новому форматі, давно фонди не виставляли, я ще раз на цьому повторюю. Це перша виставка. Ми, звичайно, кожному приділимо свій час, коли це буде на часі. Ми нікого ні в якому разі не хочемо образити, все покажемо.
- Але саме цих художників по цій концепції не вистачає. (На першій виставці все ж мають бути представлені бажано всі найяскравіші учасники, особливо якщо вони у Запоріжжі. - Ред.).
А яка виставка наступна в планах?
- Все дізнаєтесь по афішах. Зараз плани є.
- Хто з художників виставки вже пішов з життя?
- Я не пам'ятаю.
- Просто цікаво, тому що когось вже немає і це теж цінно - побачити їхні роботи.
- Ми будемо показувати фонди, ми всіх будемо показувати. Це не тільки, що от сьогодні показали і ми закрились. Сьогодні така була концепція, представити цих художників, ці роботи: 30 робот до 30-річчя Дня Конституції України. Але ми будемо працювати у новому форматі.
- Що мається на увазі під новим форматом?
- Новий формат - це новий формат роботи. Ви все побачите, як ми будемо проводити свою роботу, будете аналізувати, будете про це писати і побачите.
- У вас є плани?
- В нас є план роботи. Ми готуємося до 55-річчя дня народження музею. Це буде у кінці вересня.
- Все-таки - в чому полягає новий формат виставок?
- Виставки будуть такі ж самі. Але буде сам новий формат виставки. Ви все побачите, трохи почекайте. Ви розумієте, що я тільки зайшла на посаду, два місяці ще не пройшло навіть. Я не можу за два місяці вам показати роботу, яка тут не велась 20 років.
- Я би не сказала, що робота не велась 20 років. (Газета "МІГ").
- Я маю на увазі фонди. Ми виставляємо фонди наразі.
- Читала, що у вас йшлося про евакуацію. (Газета "МІГ").
- Евакуація у нас проходить. Ми готуємось до евакуації. В нас три етапи евакуації. Наразі підготовлені вже речі. Іде підготовка і це забирає дуже багато часу. Весь час, який ми віддаємо, це евакуація, бо це зараз головне.
Наша головна задача - зберегти наші фонди. Бо ви ж бачите, яка ситуація в місті, летить усюди. Кожного дня, як я зайшла на посаду директора, я кожного дня, кожну ніч переживаю, що не дай боже, тут буде дрон чи ще щось таке. Тому наразі вся моя увага - на евакуацію, щоб зберегти те, що зберегли наші фондовики. Це Алефтина Федорівна (Медведєва. - Ред.), це Галина Степанівна (Борисова. - Ред.), які дуже багато років тут працювали, збирали ці колекції. Це Людмила Іванівна Травень. Я дуже вдячна їм за їхній труд, але наразі нам треба це зберегти в першу чергу.
- А скільки у вас мистецтвознавців чи наукових співробітників?
- Наразі у нас немає наукових співробітників, ми їх шукаємо. Є двоє наукових співробітників, але на інших посадах - вони працівники фондів: Алефтина Медведєва і Юлія Мартиненко.
- Скільки всього людей працює в музеї?
- 19.
Наостанок Леніана Елоян зазначила:
- Я прийшла сюди розвивати музей, дати йому нове життя, новий дух.
...Додамо, що художній музей завжди періодично експонував роботи із закритих фондів. Майже перестав показувати під час повномасштабної війни, з міркувань безпеки - були одноденні виставки з фондів. Але під час великої війни активно проводив виставки запорізьких художників і запровадив "Творчі вихідні в художньому музеї".
Щодо евакуації, як мені розповіла Інга Янкович, яка звільнилася з посади керівниці Запорізького обласного художнього музею у серпні 2025 року і тимчасово живе у Німеччині, при ній музей провів три етапи евакуації.
"Відправили найкраще і те, що змогли упакувати. Евакуація – справа складна. Починаючи з документів, які затверджують у міністерстві культури. Згодом міністерство видає наказ на евакуацію", - повідомила zprz.city Інга Янкович.
Ми писали у 2024 році, що евакуйовані із Запорізького обласного художнього музею цінні твори, зокрема розписи Марії Примаченко, показують у більш безпечних містах.
Про деяких художників "АРТ 96/26"
Хотілося б написати про всіх учасників, але маю можливість коротко написати тільки про тих, з ким особисто багато спілкувалась, брала інтерв'ю і продовжую спілкування з тими, хто живий. З ким змогла - зв'язалась, щоб спитати про роботи на новій виставці.
Наталія Коробова
Дочка знаменитого у Запоріжжі художника Володимира Коробова, Наталія багато вчилася в батька. Популярність прийшла після того, як у Києві, на виставці до 100-річчя Володимира Леніна, київські та московські мистецтвознавці відзначили її картину "Півдня" (1970 року). Адже за легку стилістику запорізькі обкомівці не хотіли пускати цю реалістичну картину до Києва. А після того, як репродукцію картини "Автопортрет з яблуком"(1971 року) надрукували в журналі "Юність" юна художниця стала відома на весь Радянський Союз. Працює у напрямку неореалізму.
"На "Натюрморт з червоним посудом" (1988) мене надихнув колір посуду, який купувала у югославському магазині і мені дарували. Цей натюрморт був на республіканській виставці у Києві і його придбало міністерство культури - так картина потрапила в наш музей.
"Натюрморт з гранатом" написала у Будинку творчості у Сенежі у 1974 році. Писала його у майстерні грузинських художників, вони привезли цей посуд з собою. Темне дерево, кераміка... Мене також привабив колір і цікаві форми", - розповіла мені Наталія Коробова про картини, які представлені на виставці.
Чи є головним для Наталії в натюрмортах колір?
"В натюрморті все важливо. Натюрморт - це особистості, які якимсь чином пов'язані між собою".
Наталія Коробова живе і активно займається творчістю у Запоріжжі, має учнів. Нещодавно, як ми писали, брала участь у проєкті "Ми є. Українство" ГО "Мейстрим", який завершився виставкою. Планує продовжувати співробітництво з "Мейнстримом".
Валентина Чікіна
Художниця відрізняється різноманіттям технік та напрямків. Займалася живописом, графікою, скульптурою, емалями, печворком із краваток. Писала ікони – навчалася іконопису у Палехському художньому училищі. Втім, її декоративно-орнаментальні картини та роботи у стилі наїв цілком вписалися у стилістику виставок сучасного мистецтва із серії "Образ. 90-ті".
Про картину з виставки "Пори року" Валентина Чікіна розповіла zprz.city:
"Це автопортрет з мамою на тлі двох арочних вікон, написала його в 1981 році. На картині - я молода, красива і за мною літо, моя мама сидить на тлі осіннього пейзажу і тримає яблуко. Яблуко - це плід осені, уособлює зрілість. Тоді у мене був такий стиль, щось від палеху”".
Зараз, через обставини, Валентина Чікіна не займається творчістю. Але має наміри повернутись до нього.
Ми писали, що весною 2024 року к художньому музеї проходила персональна виставка "Вікно у третє тисячоліття" Валентини Чікіної та розповідали, що запорізька художниця показала картини з краваток (ексклюзивне інтерв'ю, фото).
Ірина Гресик
У творах Ірини Гресик явно відчувається образ України, хоча художниця не використовує звичні національні символи. Родзинка її живопису і графіки - колір. З його допомогою вона надає своїм роботам національного колориту. На них присутні майже всі кольори природи України, яка є джерелом натхнення для Ірини Гресик. Звертається художниця і до глибин слов'янської архаїки, надаючи їй сучасного звучання.
"Міф" - моя робота з ранніх, подарувала її музею", - каже Ірина Гресик про твір з виставки.
У художниці є предметні і декоративні твори.
Зараз тимчасово живе у Львові.
"У Львів поїхала на початку повномасштабної війни, сподівалася, що ненадовго. Та все одно вважаю себе запоріжанкою і запорізькою художницею", - поділилась Ірина Гресик.
Займається творчістю, викладає онлайн в Запорізькому національному університеті.
Віктор Заруба (1946)
Дивитися на картини Віктора Заруби – це все одне, що стояти під дощем у наелектризованому грозою просторі. Енергетика божевільна! Сам художник каже, що її не відчуває, але після роботи відчуває спустошення, і копій ніколи не робить – стан не повториш.
У напрямі абстракціонізму і декоративної стилізації Віктор Заруба працював ще у 1970-ті роки. Як він розповідає, на його творчість вплинула робота з дітьми у художній школі, поезія, політ у космос Юрія Гагаріна.
Ходять чутки, що за радянських часів заради вступу до Спілки художників Віктор Заруба спалив свої абстрактні картини. Він не спростовує і не заперечує. До речі, зі Спілки художників він потім, уже за часів незалежної України, вийшов. Й не виставляється з кінця 1990-х.
На виставці представлена його графіка.
Продовжує творити й зараз.
Борис Гехт (1960)
Працює у напрямку інтуїтивного фігуративного експресіонізму. Живопис Бориса Гехта відрізняється неконтрастною складною гамою кольорів. Предмети не мають чітко окреслених кордонів - часом незрозуміло, де закінчується одне і починається інше. Тим більше, посилюється експресія ліній, що підкреслюють окремі форми.
Картина "Натюрморт" 1991 року, представлена на виставці, за словами автора, називається "П'яний натюрморт".
"Там пляшка не стоїть, а хитається, вона п'яна", - каже Борис Гехт.
На обороті картини Борис написав досить довгий вірш "з нервом" про юнацькі переживання і почуття.
У 1999 році Борис Гехт емігрував до Німеччини, живе у Дрездені. У листопаді 2004 року відкрив у центрі Дрездена галерею "Galerie Hecht", де не тільки виставляє свої роботи на продаж, а й організує виставки. Слідкує за життям у Запоріжжі, особливо під час повномасштабної війни.
Юрій Калашніков (1963-2024)
Ніхто так не зображував Старий Олександрівськ, як Юрій Калашніков. Одна з найцікавіших його серій, на мій погляд – саме незвичайні запорізькі краєвиди, серед яких багато Старого Олександрівська та рідного художнику Зеленого Яру. Цікаво, що частину з них він малював реалістичному та фантастичному варіантах (як, наприклад, на малюнках нижче). У фантастичному - Запоріжжя нагадує місто зі сну, такого більше ні у кого немає.
"Захотілося показати, що в місті, яке я люблю, є своє обличчя. Почав займатися цією темою наприкінці 1990-х із почуття суперечності: чому запорожці так рідко зображують своє місто? І закохався!" - розповідав мені Юрій Калашніков.
Взагалі він створював дивовижну графіку, був справжнім експериментатором. Все починалося з незграбно-наварочених конструкцій на кшталт Вазарелі й Кастанеди. Потім з'явились складні, витончені, наче мереживні малюнки. Ніби поточні під дощем зображення. Акварельна мозаїка. Були малюнки-"вітражі" і "наскельний живопис" (визначення мої). Було й те, що не вписувалось в ці визначення. Але у всіх напрямках відчувався його авторський стиль. Все це Юрій створював лише за допомогою олівця, туші та акварелі.
Писав вірші, зокрема до багатьох малюнків, і навпаки - ілюстрував поезію.
Читайте також: Не стало художника, який обожнював Запоріжжя і незвичайно його малював - подробиці
Юрій Калашніков брав участь в "Образах" з 1993 року, спочатку під псевдонімом Вок Ін Шалак.
Окрім графіки з колекції музею виставлені і роботи, які спеціально для виставки принесла дружина Юрія Людмила Калашнікова. До речі, вона працює доглядальницею у цьому музеї. На відкриття виставки також прийшла донька художника Марина.
Антон Гуліч (1927-2007)
Імпресіонізм, експресіонізм, реалізм - у якому напрямі створити картину, художнику підказував сюжет. Але, як він мені свого часу мені розповідав, улюбленим був імпресіонізм. За радянських часів такі роботи експонувати не дозволяли.
Антон Гуліч з однаковою наснагою писав портрети, ню, пейзажі, натюрморти, жанрові картини та заводські краєвиди. Його справді заворожувала міць індустріальних гігантів, Антон Федорович захоплювався красою розплавленого металу, що ллється — ця щирість відчувалася в картинах. Йому належить розробка авторської техніки "акварель на кріпленому папері" (це технічний папір з "жатою" фактурою), що нагадує живопис.
Але найближче за духом "Образів" був експресіонізм – для Антона Гулича "пік" цього напряму припав на 1960-1970-ті роки. Особливо запам'ятався контрастний, стилізований, майже безпредметний "Натюрморт із грушею", який з енергетики давав фору багатьом молодим авторам – дивлячись на картину, глядачі "Образів" вважали, що автору максимум 35 років.
Втім, на виставці ми бачимо більш "помірний" натюрморт.
Нагадаємо, що Антон Гуліч - батько Володимира Гуліча. У "Образах" брали участь обидва, але Антон Федорович - активніше.
Приходьте у художній музей!
Виставка "АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу" працюватиме до 26 липня.
Адреса художнього музею: вул. Незалежної України, 76Б (зупинка транспорту "ТЦ "Україна").
Музей відкритий для відвідувань з середи по неділю з 10.00 до 17.00.
Квиток на виставку коштує 40 грн, пільговий - 25 грн.
Також працює виставка віртуальної реальності "Бестіарій Марії Примаченко", вона безкоштовна.
В один з вихідних у музеї зазвичай проводять майстер-клас з малювання в рамках "Творчих вихідних у художньому музеї".
Довідки: на сторінці художного музею у фейсбуці.
Символічно, що через дорогу, на проспекті Соборному, 145 у галереї "Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre" ЦСМ до 25 липня проходить виставка яскравого представника іншого напрямку запорізького сучасного мистецтва 1990-х, який і зараз активно працює, Володимира Гуліча "Форми присутності у стані лімбо". Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre працює з середи по неділю з 10.00 до 19.00.
Радимо відвідати ці обидві виставки - "АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу" і "Форми присутності у стані лімбо".
Фото автора