В Одесі відбувся воркшоп для перформерів із Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської областей – що буде в результаті
20 мисткинь та митців із Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської областей взяли участь у перформативному воркшопі Стипендії імені Антонена Арто. Він відбувся в Одеському національному художньому музею, де побувала й журналістка zprz.city.
Темою проєкту став південь України. Проблеми своїх рідних міст, областей, пов’язані з повномасштабною війною, з окупацією та інші теми учасники Стипендії імені Антонена Арто переосмислюють та втілюють в напрямку театрального та перформативного мистецтва.
Читайте також: Сергій Жадан вперше під час повномасштабної війни побував у Запоріжжі - ексклюзивне інтерв'ю
«Воркшоп є частиною більшого проєкту, Стипендії імені Антонена Арто. Це наша ініціатива по підтримці молодих митців, тих, хто починає діяльність у перформативному мистецтві та хоче експериментувати, реалізовувати нетрадиційні ідеї за допомогою нових художніх форм. Тут є люди з театру, з танцю, з перформансу», - каже zprz.city координатор перформативного департаменту агенції proto produkciia Володимир Бурковець (Миколаїв-Київ).
За його словами, на конкурс Стипендія імені Антонена Арто Південь було подано близько 30 заявок, обрали 20 учасників. А ідей для втілення - близько десяти. Наприклад, є пари й більша кількість людей, які працюють над однією ідеєю.
«Ідеї дуже різноманітні. Наприклад, є плани поставити оперу по клінічному випадку у Фройда людини-вовка, виставу про ВПО, про мову, зробити перформативне переосмислення Швейка і Першої світової війни, танцювальні вистави. Під час воркшопу учасники допрацьовують свої концепції», – розповідає Володимир Бурковець.
Також я поспілкувалась з деякими учасниками воркшопу.
«В окупації я жила на якомусь адреналіні»
Альона Мовчан, поетка, перформерка, керівниця літературно-драматургічної частини Херсонського театру імені Миколи Куліша (Херсон):
"Після початку повномасштабного вторгнення я написала книжку «Окупація», до речі, вона є у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці. В книзі - проза і вірші, створені після 24 лютого 2022 року. І я подала заявку на проєкт «Створення поетичного щоденника війни». Це перфоманс, вірші й гітара. У мене чоловік музикант і ми вирішили зробити такий спільний проєкт.
Ми жили в Херсоні, в окупації, до 20 вересня. У мене маленька дитинка, син Добромирчик, якому на момент повномасштабного вторгнення було трохи менше ніж місяць. А мій чоловік не тільки музикою займається, він - пожежний-рятувальник ДСНС. Рятувальники працювали під українським прапором до 1 вересня 2022 року, попри постійні утиски хлопці тримались.
Що було найскладнішим в окупації? Це постійна загроза життю, ми переїжджали. В окупації було складно знайти вакцини для дитини. А коли вони почали вводити свої рублі я була просто на межі.
Було складно жити без зв’язку. Дома не було інтернету. Десь знайдеш Wi-Fi, підключишся, почитаєш новини. Було складно працювати, було складно морально, але ми старались.
Одна з поеток колаборнулась і зробила групу «Нацисти Херсона», де виставила й мої фото. І я, чесно кажучи, тоді не знала, що робити. Коли дізналась, то спочатку стало страшно. А на наступний день був театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», потрібно було готуватись до онлайн-зустрічі.
Я жила, наприклад, постійно на якомусь адреналіні. Інколи доходило до того, що я уявляла, наче військові ходять з несправжніми автоматами. Я постійно говорила українською мовою. Був випадок, коли орк зі мною перейшов на українську. Взагалі, досить багато складних моментів.
Також складно - це безвихідь людей. Був випадок, коли мій чоловік гасив мертву жінку. Як він мені розповідав, вона лежала в такій позі, наче її зґвалтували. Це є в моїй книжці. До речі вона починається зі слів «Кожен херсонець має свою історію незламності». В книжці три історії різних людей.
Було страшно бачити відчай в очах людей. наприклад, якось ми йшли за п’ять хвилин до комендантської години й сидить дідусь. «Чому не йдете додому?» - «В мене нікого не лишилось, всі виїхали». Такий відчай...
Деякі люди починали вживати алкоголь. Ми рятували жінку, яка п'яна лежала біля парку серед білого дня.
Багато було таких моментів, але наші люди морально сильні, якщо вони продовжують жити й триматись.
Нещодавно журналістка поставила мені питання: «Що тобі не дало поїхати кукухою?». Насправді складно сказати, адекватні ми всі чи ні. Наприклад, коли іду з роботи й на сусідню вулицю прилітає, я спокійно далі прямую на зупинку. Я розумію, що може прилетіти. Українці дуже сміливі й кожна людина може писати свою історію війни.
Я рятувалась віршами. Рятувала робота, дитина.
20 вересня 2022 року ми виїхали в Київ. Коли 11 листопада Херсон деокупували, чоловік одразу повернувся. Нас забрав у грудні до Миколаєва. І зараз ми живемо то в Херсоні, то в Миколаєві. В Херсоні - постійні обстріли.
Читайте також: Арсен Мірзоян поділився світлинами зі звільненого рік тому Херсона - фото
Моя робота – у Херсоні. Херсонський театр імені Миколи Куліша працює у підвалі, у безпечному місці, в артхабі в укритті. Там досить багато відвідувачів, у людей є потреба. Ми дуже обережно говоримо про вистави. У нас закрита група у телеграмі. Ми розповідаємо тільки друзям, перевіреним людям, бо, звичайно, переживаємо. Але працюємо дуже обережно. Навіть випускаємо прем’єри у таких умовах".
«Намагаюсь знаходити больові точки»
Володимир Лютіков, актор київського театру «Дах» (Токмак Пологівського району Запорізької області – Київ):
"У Запорізькій області я був в січні 2022 року. У мене в селі Кутузівка під Токмаком залишився батько.
Я готую проєкт про південь, про юність, про дитинство, про певні спогади, на чому зростав. Це буде такий візуально перформативно музичний проєкт в жанрі сповіді.
У своєму мистецтві я відвертий, намагаюсь знаходити певні символи, які об’єднують етнічний, культурний простір півдня. Намагаюсь знаходити больові точки".
«Їхати у Миколаїв і радісно, і страшно»
Нана Бякова, місткиня, яка фокусується на перфромансі та відео (Миколаїв-Києв):
"Мій проєкт пов’язаний з дослідженням пам’яті, руху і пейзажу міста Миколаїв, у якому я народилася. Він трішки пов’язаний з привидами, тому що досліджую забуту чи невикористовну пам’ять.
Зараз я базуюсь у Києві й трішечки в Токіо. Після цього воркшопу буду повертатись в Миколаїв, тому що з ним пов’язаний мій проєкт, з пам'яттю мого тіла і тіла міста. І, можливо, буду знаходитись там більше, ніж у Києві. Зараз у Миколаєві ніхто з моєї родини не живе. Я була там більш ніж чотири роки тому. Але вся пам’ять про нашу родину наразі знаходиться у Миколаєві.
В моїй діяльності завжди є японський вплив. І в цьому проєкті є елементи японського танцю, можливо, як деякий метод роботи з тілом, який використовую у своїй практиці. В Японії, куди я потрапила понад три роки тому, досліджувала авангардний танець, який виник там у 1960-ті роки, буто, що перекладається як танець темряви. В ньому є елементи, коли під час перфомансу тіло людини перетворюються на щось інше.
В моєму проєкті будуть й духи природи. Буду працювати з водою, яка є в Миколаєві - річки Південний Буг і Інгул є для мене важливими. В Японії завжди пригадувала цей пейзаж. Вікно в моїй квартирі в Миколаєві виходить на Південний Буг. Я дуже сумувала по Миколаєву. Велика війна ж посилила все й збільшила ці почуття.
Зараз їхати у Миколаїв мені і радісно, і страшно. Я розумію, що для мене це будуть дуже великі зміни. Тому що я ще не побачила на власні очі, що відбулось з містом. Але я розумію, що це треба зробити й наразі це мій єдиний шлях".
Читайте також: Новий міський театр готує перший спільний спектакль драматичних акторів і балету - подробиці
…В результаті буде відібрано п’ять ідей (перформансів), на втілення яких нададуть стипендії по 35 000 гривень. Презентації мають відбутися у грудні.
Довідка
Стипендію імені Антонена Арто засновано фондом proto produkciia та лабораторією сучасної опери Opera aperta. Спеціальний конкурс для півдня відбувся у межах програми “Cultural Bridges: support of cultural figures from Southern regions of Ukraine”, що реалізується Інша Освіта за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Зміцнення громадської довіри в Україні» (UCBI).
Ми також писали, що головний театр Запорізької області здивував незвичайною для себе прем’єрою: подробиці, фото.
Фото автора
