Житло будували для перевиконаня плану, а не для людей

Цінна для історії Запоріжжя 60-річна фотографія надихнула нас написати хроніку гримас соціалізму.

Гарна світла фотографія. Дівчата 1963 року Ліліана Климчук і Людмила Загорайко на дамбі. Мало не щодня подруги ходили дивитися, як зводять кооперативний будинок по вулиці Яценка, 6 (на задньому плані), мешканками якого вони мали стати. Дуже вже хотіли чимшвидше вселитися в свою нову домівку.

Будівництво в ті роки кипіло. Подивіться хоча б на фото нижче на ту ж вулицю Яценка в 1965 році.

В об’єктив простенького фотоапарата потрапили відразу сім кранів! Оце розмах! Оце так тисячі квадратних метрів, якими любила козиряти радянська пропаганда!

Газета «Индустриальное Запорожье», 1963 рік. 36 шкіл за 10 років – що й казати, вражає.

Тисячі, сотні тисяч…

Та спустимося з сотень тисяч квадратних метрів до конкретних 45-ти тісної, зате своєї квартири. І ось що чекало таких, як Ліліана й Людмила, щасливих новоселів.

Свідчення ми знайшли в газеті «Индустриальное Запорожье» від 28 червня 1966 року. Публікація з промовистою назвою «Звинувачуються бракороби». Пропонуємо її з незначними скороченнями.

Щойно члени житлового кооперативу №4 в'їхали в будинок 6А на вулиці Яценка, як у них одразу ж почалися прикрощі та неприємності. Причиною стали численні будівельні погрішності, залишені «на згадку» новоселам. У деяких квартирах не зачинялися вікна та двері, місцями коробилася підлога, хибили сантехнічні магістралі, але мешканці наполегливо боролися з недоробками, усували їх власними силами. І раптом люди розгубилися, припинивши суєту з ремонтом. І було з чого. Десь так за пів року після вселення в будинку почалися «обвали». Об'ємні глиняно-вапняні брили почали зриватися зі стель і стін, завалюючи кімнати та коридори.

Жити в таких квартирах стало неможливо. Адже щохвилини можна було чекати нещастя!

Читайте також: Їздити було неможливо: у Запоріжжі відремонтували дорогу, що веде до віддаленого району - фото

Люди не мовчали. Члени правління та рядові кооператори кинулися по допомогу до генерального підрядника, начальника першого будуправління «Цивілбуд» тресту «Запоріжжитлобуд» т. Артеменка.

- Штукатурка падає, - скаржилися вони.

- Штукатурка - дрібниця, поправимо, - бадьоро запевняв начальник.

Однак «поправляти» не поспішав. Минали дні, тижні, місяці, а будівельники так і не заглядали на зданий об'єкт.

Цими днями новосели особливо стривожені. Це пояснюється закінченням гарантійного терміну. Як відомо, будівельники зобов'язалися усувати залишені ними хиби протягом року після здавання будівлі. Рік минув, а підрядник нічого не зробив, щоби ліквідувати власний брак.

- Може, це робиться спеціально, аби виграти час? – лунають тривожні голоси квартиронаймачів. А поки вони терпляче виносять у двір десятки відер штукатурки, що впала в квартирах, марно чекаючи будівельників.

З листа до редакції.

Звинувачують бракоробів та марудників: А. Д. Шешеніна, А. І. Кравцов, квартиронаймачі. […]

- Уже за шість місяців у квартирах почала «відклеюватися» штукатурка. «Обвали» тривають кілька місяців. […]

У 87-й квартирі 20 травня впала стельова штукатурка, яка ледь не привалила дітей. Розгублений квартиронаймач побіг до начальника БУ-1 т. Артеменка.

- Допоможіть, - просить чоловік.

- Завтра прийде виконроб і вживе заходів, - запевнив начальник. Наступного дня ніхто не прийшов. Не з'являлися будівельники ще п'ять днів. Нарешті прийшли дівчата-штукатурниці.

- Сьогодні ми нічого не робитимемо, скоро кінець робочого дня, - сказали вони.

За кілька днів постраждалий знову пішов у будівельну контору, цього разу до виконроба т. Скорнякова.

- Як же щодо штукатурки?

- У мене немає розчину, - коротко підсумував виконроб.

За кілька днів на місце події з'явився майстер т. Лобанов. Оглядаючи стелю, він накинувся на мешканців.

– Ви самі зняли штукатурку! – визначив майстер.

- Помилуйте, навіщо ж нам її знімати? - сторопіли мешканці.

Майстер довго наполягав на своїй думці і лише наприкінці бесіди погодився надіслати людей для доправлення горезвісної штукатурки на стелю та стіни.

- Завтра прийдуть спеціалісти – не закривайте квартиру, - заявив т. Лобанов. Дарма квартиронаймачі відпрошувалися з виробництва, перебуваючи того дня в ролі чергових. Будівельники не прийшли.

Знову довелося відвідати т. Артеменка, але й цей візит виявився марним. […]

Інтер'єр запорізької квартири 1963 року

Минули десятиліття. Так тепер виглядає одна з квартир у будинку на Яценка, 6А. Переобладнана під студію (фото з сайту продажу-оренди нерухомості)

Чималий внесок у замазування низькоякісної роботи будівельників при спорудженні будинку № 6А на вулиці Яценка зробили і члени державної комісії, які підписали приймальний акт. Прагнучи оприлюднити зусилля високих представників, повідомляємо їхні прізвища. Це тт. Гемерес, Проскуріна, Сидоров, Яровий, Нестеренко, Мінін, Колосов, Табарчук. Головою цього кворуму була т. Ємельянова.

Акт, підписаний 26 травня 1965 року, свідчить про високу якість усіх робіт, проведених 1-м будуправлінням при спорудженні будинку.

Цікаво знати, крізь які окуляри дивилася на роботу бракоробів приймальна комісія?

- Швидше промокніть, а то акт зіпсується.

Халтура при зведенні й прийманні будинків в експлуатацію – безкінечна тема радянської сатири. Карикатура з журналу «Перець», 1968 рік

[…] Минулого року ця організація [перше будуправління] перевиконала план будівництва житла на цілих 17 відсотків. Це, звісно, добре. За перевиконання планових показників колективу нараховано не лише заробітну плату, а й преміальні. Заохочувальні суми становили ні мало ні багато 8441 карбованець. Виходить, у БУ-1 за брак не стягують, а, навпаки, навіть платять.

Ось чому бракоробам привільно в цьому управлінні, ось чому вони «женуть» план, зовсім не дбаючи про якість. Адже не дарма «стараються» – за гроші.

Читайте також: Збереглося 60-річне фото пляжу в Запоріжжі — з розкішною вишкою та стильними пляжниками

У грудні 1964 року державна комісія прийняла з оцінкою «добре» будинок № 4 по вулиці Нижньодніпровська м. Запоріжжя, незважаючи на те, що в ньому була величезна кількість недоробок. […] Сьогодні в ще новому будинку обвалилася штукатурка зі стель і стін у квартирах № 18, 29, 41, 42, 54, 85, 87, 137 та інших.

В особливо скрутному становищі опинилися мешканці верхніх квартир, розташованих на п'ятому поверсі. Будівельники примудрилися поставити над будинком дах, що нагадує решето, потоки дощової води вільно проникають у кімнати. «Не пощастило» квартиронаймачам і з підлогою. Постелена з сирих дощок, вона розсохлася і розійшлася по швах.

Вулиця Нижньодніпровська, 4 у наші дні. 60 років тому зверху було решето

Досить оригінально попрацювали біля цієї будівлі і спеціалісти «Котломонтажу», які уклали діряву трубу для подачі гарячої води. Як і слід було чекати, гаряча вода надходить не в квартири, а в підвал.

Багато разів ми ходили до начальника «Котломонтажу», але безуспішно.

- Будинок зданий в експлуатацію – тепер наша хата з краю, - заявляють керівники цих організацій.

Погляд з висоти 60 років

Ось такий зворотній бік будівельного буму в радянському Запоріжжі. На словах: усе для блага людини, реально: держава – усе, людина – ніщо. Тонни будівельного розчину для плану є, відрА того ж розчину для усунення дефектів у квартирі немає.

Система і сама не виправляла брак, і людям не давала змогу його виправити. Це зараз фірми у чергу вишикуються, аби зробити вам ремонт, тільки платіть. А тоді містяни самі змушені були доводити до пуття те, що запороли будівельники. Доводити у єдиний вихідний на тиждень (субота стала неробочою лише 1967 року) і в умовах хронічного дефіциту. Пісок, наприклад, брали у дитячій пісочниці. Бо хто ж вам продаватиме кілограмами, якщо в державі звикли ворочати тоннами. Ми тут комунізм будуємо по-крупному, а ви зі своїм пакетиком піску плутаєтесь.

Без браку, без відфутболювання не могли. Газета «Индустриальное Запорожье», 19 лютого 1966 року

І зверніть увагу на свинське ставлення до людини. Людина зі скаргою була порожнім місцем. У вас там день і вночі щось тече, продуває, відвалюється, але з першого разу на вашу скаргу ніяк не реагують. Просто ніяк. Ви порожнє місце.

От і йшли бідолашні мешканці до найближчої будови, де запопадливо просили робітників як-небудь зайти і допомогти з ремонтом чи виправити брак. А, скажімо, штукатурниці, перевиконуючи норму, мріяли: «Хоч би хтось прийшов з проханням, після роботи якусь би копійчину заробила до скромної зарплати».

Є нищівний аргумент у тих, хто ностальгує за радянським будівництвом: зате квартири давали безплатно. Не завжди безплатно – описаний бардак на Яценка творився в кооперативному будинку, за своє житло новосели заплатили. А якою ще була безплатна медицина, ми розказали тут.

Оголошення про міжміський обмін квартирами в газеті «Индустриальное Запорожье», 1970 рік. Продати чи купити квартиру не можна – вони знаходяться в державній власності, а мешканці – усого лише квартиронаймачі

Та чи так усе було безпросвітно, що не могли збудувати житло по-людськи? У газеті «Индустриальное Запорожье» від 15 січня 1966 року знаходимо інший, бадьорий приклад.

Заголовок – актуальне побажання. Газета «Индустриальное Запорожье», 15 січня 1966 року

- Заходимо до квартир. Віконні рами, двері пахнуть вже не смолою, а фарбою. Підлогою розбігаються світло-коричневі «ялинки» паркету, - описує кореспондент новобудову по вулиці Союзній [тепер Добровольчих батальйонів]. - Стіни однієї кімнати оздоблені в салатний, другої – у палевий, третьої – у рожевий кольори, з відповідною до барв фільонкою. А в кухні з приємними синіми панелями газова пічка в кутку чекає на господиню. Буде тут і гаряча вода.

Чудова квартира, весела, затишна! […]

- Гадаю, не ображатимуться мешканці, - каже Надія Григорівна [Мохнатова, ланкова лицювальниць]. – Усі тут – і теслярі, і сантехніки, і склярі старалися на совість. Погляньте, на кухні підлога – пластик. Протер вологою ганчіркою – і засміється підлога. Я вже 30 років на будовах, а так квартири ще не опоряджували.

Нова квартира. Смілива класика радянської фотографії, 1959 рік. Автор Николай Хорунжий. Досі тривають суперечки: постановка чи ні – розетка над раковиною, душ замість ванни, батарея у санвузлі, плитка, а не характерні для хрущовок панелі з фарби

У наступних двох під'їздах працює всім складом бригада В. А. Ніколенка, комуністична.

- Уже закінчуємо обидва під'їзди. Належало за місяць, а ми впоралися за 17 робочих днів.

Бригадир задоволено усміхнувся. Тут кожен до півтори норми за зміну дає. […]

– За гарантійним паспортом здаємо обидва будинки […], – продовжує Віктор Артемович.

Читайте також: У Запоріжжі замінили тротуар, який не знав ремонту понад 60 років - фото

Гарантійний паспорт. Він свідчить про загострене почуття відповідальності людей за високу якість робіт. І про їхню бережливість, творче ставлення до праці.

Скажімо, зазвичай перед побілкою стіни та стелі ґрунтуються вапном. […] З такою основою важко уникнути плям, патьоків. […] Лицювальники надумали за допомогою фарбопульта наносити тонку плівку так званого миловару (на 10 літрів вапна – 250 грамів мила). Витрати невеликі, а побілка виходить рівною, гарною.

Або як не згадати добрим словом будівельників першого управління «Запоріжжитлобуду» (о, наші знайомі з БУ-1. Ми-то вже знаємо цих бракоробів, прочитали про їхні витівки на Яценка, 6А у газеті від 28 червня 1966 року. А автор цього репортажу поки ще не в курсі – ми цитуємо, нагадаємо, публікацію від 15 січня 1966 року), з дільниці, якою керує Б. Г. Дмитренко. Вони діяли на основі наукової організації праці. І недаремно трест вирішив організувати тут школу передового досвіду. Прикладом для інших була робота комплексної бригади мулярів Івана Нестеровича Трубникова, яка прискорила кладку так, що другий будинок було зведено з випередженням графіка на 30 днів (і про премії за перевиконання плану на шкоду якості ми також уже читали). […]

Опорядження квартир добігає кінця. Хтось із дівчат, ніби підсумовуючи, каже:

– Це наш подарунок до XXIII з'їзду партії. Щастя цьому дому, а ми підемо до іншого!

***

Подарунок до з'їзду, коли головним було дострокове виконання, вийшов доречним. А от стосовно щастя читаємо згодом в «Индустральном Запорожье» від 1 березня 1966 року.

«Восени минулого року на вулиці Союзній було заселено п'ятиповерховий будинок № 36. Попервах новосели раділи отриманим квартирам. Про це навіть було написана стаття до газети. Та незабаром захоплення змінилося смутком й обуренням. Будівельники виконали роботи вкрай недбало.


Колишня Союзна, 36 у наш час. І тут були свої страждання

Ось фрагмент з листа т. Богуриної, яка мешкає у квартирі 19.

«Протікає дах, кут стіни у спальні та стеля в кладовці мокрі. Побілка зроблена погано - усюди видно сліди щітки. Не побілено, а розмазано. Не укомплектовані газові плити». (Пам'ятаєте: «побілка виходить рівною, гарною», «газова пічка в кутку чекає на господиню»?)

Мешканець із 20-ї квартири цього ж будинку т. Сандалов додає, що будівельники погано відрегулювали опалювальну систему».

***

І так робили все: від туфель до будинків. Результат: спираючись на покручені правила життя, Радянський Союз не міг не впасти. Добре, що хоч будинки стоять.

А щоб ви не думали, що ми дуже вже єхидні, то ми таки привітали радянських будівельників з їхнім святом – дивіться тут. 

Фото: архів Ліліани Климчук, Івана Веха, архів редакції, архів Людмили Єлець, zaporozhje.domoscope.com,