Пилюка в небі закривала сонце
Вважаєте, що зими в Запоріжжі надто ніжні? А лютий — то взагалі майже весна? І вам хочеться справжніх холодів - таких, «як раніше»?
Та що ви знаєте про запорізьку погоду, якщо не були тут у лютому 1969 року!
***
«У нашій школі тієї страшної зими замерзла вода в системі опалення. Класи й коридори занесло пилом. Заняття припинили на три тижні».
***
«Густа завіса куряви, вікна завішували ковдрами, на обличчях маски, а поверх шарф, інакше просто задихнешся. Увесь одяг просякнутий пилом. Жах! Два місяці тривав цей армагеддон. Потім прийшла весна, і вигрібали гори пилу звідусіль».
***
«У коридорі квартири стояв пилосос. Того, хто прийшов знадвору, пилососом обробляли. Містом пересувалися з масками на обличчі».
***
«Пам'ятаю наметену величезну купу снігу, чорного від куряви, нарівні з дахом бабусиного будинку».
***
«То був кінець світу. Очі чорні, ніздрі чорні й усе брудне. Кінця-краю не було видно».
***
«Бабуся розповідала, що в селі крайню хату по комин замело піском зі снігом. Дві доби розкопували».
***
«Просто задихнешся», «армагеддон», «кінець світу», «снігу нарівні з дахом», «дві доби розкопували» - так-так, це про наші місця. І коїлося воно рівно 55 років тому.
Читайте також: Шведська погода: запоріжці XX століття дивують нас своїми зимовими справами
А наведені вище спогади – то коментарі в соцмережі після того, як ми вже колись зачепили тему стихії-1969. Ось іще жменька соковитих цитат.
***
«Ми 2 кілометри в інше село ходили пішки до школи. Приходили, а на зубах смак пилу. Хоч як не зав'язували нас шарфами.
Було жахливо».
***
«У дитсадку кілька діб жили».
***
«Мама мене забирала зі школи, бо вихрила буря з пилу зі снігом. І, звісно, матуся виходила по мене, підфарбувавши губи помадою. Пам'ятаю, дивлюся на неї, а її губи вже чорно-сірого кольору. Закарбувалося це в пам’яті».
***
«Пам'ятаю цей жах, дихати на вулиці не було чим, у квартирах усе в пилюці. І так не один день».
***
«Пригадую людей у респіраторах на вулицях. А ми до школи не ходили. Усе було сірим від пилюки. У мене померла тітка, і ми їздили на похорон за такої погоди, це було жахливо. Пил скрізь: на зубах, в очах, у носі».
***
«Батько забирав мене з дитсадка, надівав мені окуляри зварника на резиночці та шарфом закривав рота. 10 лютого 1969 року народилася моя менша сестра. І коли маму виписали з лікарні, то вона кілька днів вимивала квартиру від пилу».
***
«Батько забрав мене зі школи, і за п'ять хвилин моя біла шапка з кролика стала сірого кольору. Вікна заклеювали, але спали все одно в шубах».
***
«Усе було на весну чорне від тієї куряви. І морози раніше були, школи закривали, коли температура сягала мінус 25 градусів».
***
«Випускний клас. Ми в школі сиділи одягнені, тому що дуло з усіх щілин».
***
«Переходимо вулицю Українську, а будинків не видно. І в дитсадочку лишалися з ночівлею».
***
«Якогось року, але точно в лютому, вітер був такої сили, що діти казали: «Чуєш, мамо, вовки виють».
***
«Я тоді працювала в садку, так ми тиждень з дітками сиділи там».
***
«Вікна завішували, щоб «не дуло», чорна пилюга лізла в кожну шпаринку. Місто виглядало дуже похмурим».
***
«Школа на 6-му селищі, дім на площі Фестивальній. Поки догребеш, пил не те що в роті/очах/вухах/за коміром, а й там, де не повинен бути.
І на сонце без світлофільтрів можна було дивитися».
***
«Дуже страшно - здавалося, не буде кінця цим чорним курним бурям».
***
«Ми жили в бабусі тоді, то двері не могли відчинити на вулицю.
А потім навіть улітку в лісопосадках з-під нанесеної землі викопували сніг».
Читайте також: Любов до фінтів - чим замінили День закоханих у Запоріжжі 1965 року
А далі зануримося в ту пору, гортаючи пожовклі від часу сторінки газети «Индустриальное Запорожье». Ось який прогноз погоди вона надрукувала 18 лютого 1969 року: «очікується пилова буря […], вітер по місту — сильний шторм, по області — ураганної сили».
Сильний шторм, нагадаємо, це вітер зі швидкістю 24-28 м/с, а ураган - 33 і більше. І в першому, і в другому випадках руйнуються будівлі, з коренем вириваються дерева.
Додайте сюди ще 6-11 градусів морозу (а тиждень тому так взагалі мінус 21-24 було - з пиловою бурею до того ж). Пилова буря, штормовий, ураганний вітер — буденні вирази у зведеннях погоди тих днів. Та що там днів – тижнів!
А тепер подивимося у наше сьогоднішнє вікно. І потішемося, що за ним погода не 1969 року.
Місто бореться зі штормом. Фото з «Индустриального Запорожья» від 21 лютого 1969 року. Прибирання снігу на головному проспекті. А побутове сміття тоді, між іншим, вивозили двічі на день
Пил докучав навіть пекарям — аби зберегти якість паляниць, на запорізькому хлібокомбінаті № 2 довелося ретельно заклеїти вікна, ущільнити двері, по кілька разів на день проводити вологе прибирання.
А на м'ясокомбінаті вітер неодноразово рвав лінію електропередачі між цехами, котельнею та насосною.
І так майже два місяці.
Читайте також: На дорозі, що йде через Хортицю, утворилися великі ями - водії звертаються до суду
Перша буря пронеслася ще 3-7 січня. «Незвичайна видалася нині зима. То сніговий буран проноситься над землею, то, закриваючи сонце, повисає в небі пил», - писала газета 18 лютого. А ми підкреслимо: закриваючи сонце.
Однак то був ще не фінал стихії. У газеті навіть увели рубрику, яка так і називалася: «Наперекір стихії».
«Наперекір стихії» - ця рубрика прописалася в «Індустріалці» взимку 1969 року і залишалася актуальною майже два місяці
Ось драматичні рядки з репортажу із «Запоріжсталі».
«Зволікати було не можна: розійшлися зварювальні шви, лопнули болти кріплення радіометричних рівнемірів на 5-й доменній печі. Сильні пориви вітру засліпляли очі пилом, пригинали до землі, люто накидалися на ремонтників. А як там зараз наверху, на 60-метровій позначці печі, що підпирає тьмяне, вкрите хмарами пилу небо?» («Индустриальное Запорожье», 19 лютого 1969).
«Позначка мужності», «На межі людських сил» - промовисті газетні заголовки («Индустриальное Запорожье», лютий 1969)
Читайте також: Понад 15 мільярдів гривень – екологи підрахували збитки від війни у Запорізькій області
Ще важче було на титано-магнієвому. 22 лютого газета докладно живописала критичну ситуацію.
«Тієї ночі вітер досяг ураганної сили. 120-метрова вентиляційна труба цеху № 7 стала загрозливо розхитуватися. Тріщала обшивка. У кількох місцях, не витримавши перевантаження, лопнуло кріплення. […]
Це була виснажлива й дуже важка робота. Стомлювалися так, що навіть найсильніші не витримували нагорі довше ніж по пів години. Перепочивши, знову по трапу піднімалися вгору. Ті, що залишалися внизу, напружено стежили за товаришами, яких одразу поглинала сіра запилена імла.
Знизу світили прожектори, намагаючись пробити гострими променями курні вихори. […] Електрозварювальників пригнічувало те, що не вдається міцним швом заварити кріплення труби.
Ураганний вітер здував краплі розплавленого металу зі шва і вони безслідно зникали в ревучій безодні. Люди знову - де повзком, де підтягуючись за арматуру, що обпалювала холодом, - пробиралися до найбільш небезпечних аварійних ділянок, на позначки 81 метр і 95 метрів. […]
Один за одним слюсарі й електрозварювальники підходили до труби і зникали в сірій імлі, звідки долинали скрипіння, тріск, глухі удари. Вітер люто розгойдував підвісну люльку, в якій працювали електрозварювальники, і бив її об трубу. […]
Три дні тривала ця запекла сутичка зі стихією. Один вузол відновлювали, другий рвало. Амплітуда коливань труби сягала 12 метрів».
Робітники титано-магнієвого заводу, які протистояли стихії «на межі людських сил» («Индустриальное Запорожье», 22 лютого 1969)
Читайте також: Балувані фотографи: цього дня 60 років тому Запоріжжя мало казковий вигляд - чому
Так було в місті. А що ж по селах?
Журналісти «Індустріалки» сіли в редакційний «бобік» і поїхали туди, де на відкритих просторах стихія розгулялася покрутіше, ніж серед міської забудови.
«Із Запоріжжя ми виїхали в другій половині дня. Над містом уже не висіла густа завіса пилу, лише сильний вітер люто жбурляв у скло «газіка» лапатий сніг.
[…] Ми вибралися на трасу Москва - Сімферополь. Дорога була незвичайно пустельною, зате часто зустрічалися на ній бульдозери.
[…] І тільки вибравшись на трасу, що веде до Чернігівки, ми по-справжньому зрозуміли, що таке сніжно-пиловий буран. Незважаючи на далеко не пізню годину, довкола було темно. Видимість була мінімальною, і нам у три пари очей довелося слідкувати, аби машина не вскочила в кювет».
І все ж редакційна машина застрягла в кучугурі. Виручили трактористи (заодно подивіться, на якому «бобіку» з брезентовим тентом тоді їздили журналісти) («Индустриальное Запорожье», 22 лютого 1969)
У Токмацькому районі журналістам розповіли про нелегкі дні на колгоспних фермах.
«Колгосп «Таврія». Тут у пташнику провалилася частина даху. Коли затріщала стеля, старший пташник Степан Васильович Кічма тільки встиг крикнути дружині, що працювала тут же:
- Надю, до мене!
А потім — страшний гуркіт, лопотіння пташиних крил.
[…] Колгосп «Червоний прапор». Земля, яка набилася під дах, повалила стелю у корівнику».
Водій молоковоза колгоспу «Росія» Чернігівського району Олександр Алексеєнко двічі на день їздив до райцентру всупереч будь-якій погоді.
Ліворуч: старший пташник артілі «Таврія» Токмацького району Степан Кічма, який, вважай, урятував свою дружину, коли в пташнику обвалився дах («Индустриальное Запорожье», 22 лютого 1969)
Тривав, нагадаємо, другий місяць погодних безчинств. Однак ще в січні «Индустриальное Запорожье» писало про селянську гіркоту.
«Багато прикрощів принесла буря. Та особливим болем озвалася вона в душі у хліборобів. Дивлячись на потьмяніле, ніби при сонячному затемненні, небо, на чорні бархани, що перекочуються полями, на дюни, які виросли вздовж лісосмуг, люди поневолі задумалися: а чи не відлітає за вітром їхній урожай?».
«Механізатори очищають (а подекуди просто відкопують) від піску техніку. Люди йдуть у поле, щоб розрівняти пагорби. […] Потім – очищення садів, лісосмуг».
У Чернігівці деякі будинки занесло землею та снігом під самий дах («Индустриальное Запорожье», 22 лютого 1969)
Читайте також: Біла та пухнаста: якою була зима в Запоріжжі 60 років тому - фото
Але радянські люди не були б радянськими, якби не давали гідну відсіч скаженим ураганам.
«Ніяка стихія не може порушити розпорядок дня на молочнотоварній фермі радгоспу «Мокрянка» Вільнянського району. Хоч би як доводилося важко, корови завжди отримують корм у призначений час».
«У розпал пилової бурі колгосп «Росія» Чернігівського району отримав 21 тисячу курчат».
Та як не бадьорись, а буря - вона і в СРСР буря.
«Голова Пологівського міжколгоспбуду Олександр Федорович Скидан переводить втомлений погляд до вікна, затягнутого курявою. Очевидно, і йому, і всім міжколгоспбудівцям робота в ці дні дається нелегко».
Автор репортажу з охоплених ураганом районів Валентин Васильченко. Про ту пам'ятну поїздку Валентин Петрович захоплено розповідав навіть через кілька десятиліть. На фото він 35 років по тому - на 65-літті газети «Индустриальное Запорожье» 24 лютого 2004 року
Своя ураганна епопея тривала в колгоспі «Червоний партизан» Михайлівського району. Уночі через сильний вітер обвалилася частина вівцеферми, і отара розбіглася степом. Колгоспники вирушили на пошуки в нічну імлу, де бушувала віхола. Залучили шоферів з їхніми «газонами», але машини й самі могли загубитися — застрягти вночі у степу, коли довкола розігралася завірюха, простіше простого. А мобільного зв'язку тоді й близько не було.
Для овець усе скінчилося благополучно, знайшли їх вчасно.
А от сім'ям тих, хто вирушив на пошуки, довелося потривожитися. Уявіть: сидить у темній хаті дружина такого колгоспника (світло через ураган вирубили), за вікном у темряві грізно виє вітер, телефонів — ні мобільних, ні навіть стаціонарних — ні в кого ще немає… Різні думки лізуть у голову…
Це я й сам пам'ятаю, хоч і був тоді ще хлопчиком-дошкільнятком. Приходить сусідка, говорить матері: «Їхали ми з Тимошівки, бачили вдалині у степу занесену снігом машину. Це, Катю, мабуть, твій чоловік-шофер там замерзає. Або кинув заглухлу машину і блукає десь»…
О, господи, що ж робити?
Але, на щастя, тривога виявилася помилковою. Сусідці, як потім з'ясувалося, щось привиділось, та сивого волосся у матері тоді додалося.
Легендарний фотокореспондент «Індустріалки» Павло Чурюканов. Разом з журналістом Валентином Васильченком назустріч стихії поїхав, звичайно ж, і всюдисущий «Паша». Рідкісний випадок: на цьому знімку з редакційного архіву зображений сам Чурюканов — зазвичай він, як ви розумієте, залишався поза кадром
Читайте також: Поля без снігу - як аномальне тепло у Запоріжжі вплинуло на озимі та плодові культури
У чому ж причина таких потужних і затяжних ураганів, що накрили наші краї в січні-лютому 1969 року? Ось у чому.
Замість звичайної серії циклонів, що приходять з Атлантики й Середземномор'я з рясними опадами, тоді майже кожні три-п'ять днів вторгалися потужні антициклони. Найсильніший був «родом» з Уралу. Циклони Середземномор'я постійно намагалися пробитися крізь заслін антициклону. Це викликало сильні хуртовини в Україні, Білорусі. А на сході України, де було мало снігу, пронеслися пилові бурі.
«На часі говорити не про погані погодні умови, а про певні зміни в кліматі. І належно пристосовуватися до цього», - повчала тоді газета.
О, горезвісні «зміни в кліматі»! Виявляється, про них говорили вже 55 років тому!
А пилові бурі в Україні на той час проносилися 1927, 1928, 1946, 1953 та 1960 років.
***
Тож і такими капосними бували колись «справжні зими».
