Дівчина перетворює одяг на справжній витвір мистецтва
Вікторія Топчієва із Запоріжжя створює дійсно унікальні речі. За допомогою акрилових фарб дівчина може перетворити звичайну футболку, куртку чи сумку на справжній витвір мистецтва. Декілька місяців тому Вікторія заснувала власний бренд «Рalay», який вже має шанувальників не тільки в Україні, а й за кордоном.
— Кастомізація одягу — це класна штука з декількох причин. По-перше, я надаю речам друге життя. Проблема глобального забруднення нашої планети стоїть дуже гостро. Ідея кастомізації полягає в тому, щоб не викидати річ, на якій з’явилася пляма, а віддати її дизайнеру-кастомайзеру. Він цю пляму перетворить на цілу картину, і ви зможете носити цю річ ще декілька років і всім показувати, яка вона крута.
З іншого боку кастомізація вирішує проблему унікальності. Зараз багато людей намагаються виділятися будь-якими способами — б’ють татуювання, роблять пірсинг, шукають якісь брендові речі. І кастомізація — це один зі способів показати себе. Це важливо в сучасному світі.
Дехто скаже, що можна просто піти до магазину і купити собі футболку з якимсь принтом. Так, можна. Але таких футболок може бути мільйон у всьому світі. А кастомізована річ буде однією-єдиною у свого власника, — розповіла Вікторія.
— Як ви почали займатися кастомізацією та коли?
— Це почалося у мої 17 років. Тоді на піку популярності був Джастін Бібер. Спочатку до людей, які його слухали, ставилися не дуже добре, але потім він подорослішав і всі дівчатка почали казати “о Боже, який він гарний”. Я була серед цих дівчат та вирішила підписатися на його інстаграм.
Якось я побачила, що Джастін виставив фото у штанях, на яких унизу було написано фарбами «сash only». І ці штани виглядали настільки прикольно, що я захотіла зробити собі такі самі.
Почала гуглити, чим це можна зробити напис на тканині, дізналася, що є спеціальні акрилові фарби. Я почала шукати їх у Запоріжжі. Це виявилося не так легко. Мені потрібна була чорна фарба, але у магазині була тільки червона. Я купила цю червону фарбу, приїхала додому, і цією фарбою зробила напис на своїх старих джинсах.
Я прийшла у коледж у цих штанях, і всі мене питали: «Де ти їх знайшла? Вони такі круті». Я казала, що зробили їх сама. Потім мої одногрупниці почали просити, щоб я їм щось подібне зробила. Я погоджувалася, і такими маленькими кроками прийшла до того, що треба створювати свій бренд «Рalay». І зараз ми на початку нашої історії.
— Коли з’явився «Рalay»?
— Бренд набував своїх обертів ще до початку пандемії коронавірусу. Тоді в мене вже була клієнтська база. Але з початку карантину це зупинилося, бо в людей була паніка, був шок, ніхто не розумів що робити, і скільки це буде тривати. Коли пройшло місяці три, я зрозуміла, що розвиток бренду призупинився, і почала шукати роботу, де буде стабільна зарплатня. Бо якось треба було жити. Так я пропрацювала 2 роки у військовому магазині. І ось в якийсь момент в мене щось клацнуло і я думаю: а що я роблю? Я ж можу створювати щось своє, для людей. Однієї середи я підійшла до свого керівника та сказала, що хочу звільнитися.
Він запитав, чи щось трапилося. Я сказала, що нічого не трапилося, але я так не можу, я хочу створювати щось для людей та показувати свій талант. Допрацювала до кінця місяця і після цього в мене почався такий момент натхнення. Його дуже важко пояснити. Але ось ти прокидаєшся з думкою про те, що ти хочеш щось створювати й засинаєш з нею. І ось на такому “підриві” я хочу працювати й далі.
Йде третій місяць, як я активно розвиваю свій бренд. Але думаю, мого запалу ще вистачить на довгі роки.
— Ви десь вчилися малювати?
— У третьому класі мене батьки відправили до художньої школи, але я її ненавиділа. Там треба було малювати глечики, яблучка… Зараз, коли я подорослішала, я розумію, для чого це було потрібно. Але тоді мені, десятирічній дівчинці, настільки це не подобалося. Я пам’ятаю, як я з мокрими очима йшла до тієї художньої школи. Всі мої подружки у дворі грали у щось, а я повинна була йти та робити те, що мені не подобається. Я закінчила художню школу. Але після випуску роки 3 чи 4 не торкалася до олівців та фарб зовсім. Я на ці 3-4 роки забула, що я вмію малювати, і тільки згодом повернулася до цього.
Якщо ж казати про малювання на одязі, то воно кардинально відрізняється від малювання на холсті чи папері. Треба привчитися, що тканина поглинає воду, підібрати кисті під кожен тип тканини. Дуже багато нюансів, і розуміння їх приходить тільки з досвідом. Чим більше ти будеш працювати, ти більше будеш розуміти, і тим краще буде виходити кінцевий результат.
Малюванню на одязі мене ніхто не вчив. Все дізнаюся з власного досвіду. У мене з’являється якась ідея в голові, і я одразу біжу її пробувати, експериментувати та дивитися, що з цього вийде.
— Чи є у вас помічники?
— Поки що ні, все сама роблю. На майбутнє хочу відкрити власну студію, у якій буду проводити майстер-класи, хочеться собі в команду найняти крутого SMM-щика, який буде робити класні фотки й писати якісь тексти. Але поки що такої можливості немає. Тому пробую робити все сама — створювати, продавати.
— З початку повномасштабної війни багато хто припинив свою роботу. А ви навпаки, вирішили запуститися.
— Звісно, в мене були сумніви, було страшно. Але війна, яка б вона страшна не була, відкриває очі людям. Мені вона відкрила очі на те, що в нас є одне життя. І натиснути на якусь чарівну кнопочку та перезапустити його як в грі — такого не буде.
Тому треба робити те, що ти можеш. Треба робити зараз, тому що ти не знаєш, що буде завтра. І поки я можу щось створювати, я повинна ризикнути. Якщо вдасться, а я думаю, що все вдасться, це буде круто. Якщо ні — я спробую, і не буду про це жаліти.
— Ви розписуєте речі, які вам надають люди, чи нові? Як це відбувається?
— Є два варіанти. Можна зробити кастом на речах, які є у нас в наявності. Наприклад це футболки та сорочки. В мене є постачальник, в якого я їх замовляю, і люди знають, що можуть замовити цю річ зі своїм принтом. Є другий варіант, коли люди надсилають мені поштою свою річ, я роблю кастом цієї речі та відправляю їм.
— Чи були у вашій роботі якісь цікаві випадки?
— Був один романтичний випадок. Мені написав хлопець, що хоче замовити футболку. Але не для себе, а для дівчини, яку він побачив, і з якою дуже хоче познайомитися, але не знає як, і хоче бути неординарним. Він мені скинув акаунт в інстаграмі цієї дівчини. Попросив написати їй певне «таємне послання» та взяти реквізити, щоб вона могла отримати цю футболку.
Ми так і зробили. Після того, як дівчинка отримала цю футболку, вона була в захваті. Питала, хто ж цей таємний незнайомець, просила скинути акаунт цього хлопця. Але хлопець забажав, щоб ми не відкривали його особистість. Я думаю, що він хоче зробити це сам. Ось така історія.
— Знаю, що ви берете участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ.
— Зараз такий час, коли ти дійсно кожного ранку вдячний нашим збройним силам за те, що ти можеш прокинутися, піти випити кави й щось створити. Тому вважаю, що це обов’язок кожного українця — підтримувати ЗСУ усіма можливими засобами. Я вирішила окрім донатів робити ще внесок від свого бренду.
Беру участь у багатьох благодійних аукціонах, де жертвую свої речі. Люди їх викупають і ці гроші 100% йдуть на підтримку наших збройних сил. Так ми вже брали участь у благодійному аукціоні, де збирали гроші для військових, що працюють на Харківському напрямку. А зараз проходить аукціон для хлопців, що воюють на Запорізькому напрямку. Все відбувається в Інстаграмі, і кожен може взяти участь.
— Чому саме «Рalay»? Звідки ця назва та що вона означає?
— Насамперед «Рalay» — це про людей, які хочуть показати всьому світу, хто вони є. Це дуже гарно передає наш слоган: “Палай всередині — палай зовні”. Якщо у вас є щось, що змушує вас прокидатися вранці, це варто показати іншим. А ми допоможемо зробити так, щоб всі дізналися про те, хто ви є, і що для вас важливо.
Читайте також: Мешканка Запоріжжя створює авторський посуд та допомагає ЗСУ - фото
Фото: Palay
