Половці програли давньоруській коаліції на своєму полі
Сьогодні виповнюється рівно 920 років, як на території нинішньої Запорізької області звершилася історична битва. 4 квітня 1103 року на річці Сутінь зійшлися в кривавому побоїщі війська руських князів та половців.
Сутінь – це нинішня річка Молочна на Запоріжжі. На її берегах стоять міста Мелітополь, Молочанськ, до десятка сіл. А 920 років тому це був половецький степ. Тут кочували орди, звідси половці робили разючі набіги на Русь.
Вид на річку Молочну з Кам'яної Могили поблизу Мелітополя
Але на початку весни 1103 року князь переяславський Володимир Мономах і Великий князь київський Святополк Ізяславич (москви, слава Богу, ще не було) зустрілися біля Долобського озера - тепер це Труханів острів - і вирішили нанести превентивний удар по половцях на їхньому полі. Мономах пропонував іти на ворогів чимскоріш, поки ті не вигнали своїх коней на літні пасовища й не нагодували їх досхочу.
Святополк заперечував: починалися польові роботи, смердам треба було орати, а воєнний похід міг погубити і смердів, і ріллю їхню.
«Долобський з'їзд руських князів». Картина Олексія Ківшенка
Зрештою, Мономах знайшов аргументи на користь свого задуму. Ці аргументи знаходимо в «Повісті минулих літ» (тут і далі курсивом виділено цитати з цього найдавнішого літопису України): «І сказав Володимир: «Дивно мені, дружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його в’їхавши, забере жону його, і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш, а самого чому не жалієш?».
І підготовка до походу почалася. До антиполовецької коаліції доєдналися всі чільні руські князі за винятком Олега, князя сіверського – він послався на недугу (є підозра, що справжньою причиною стали його стосунки з половцями. Олег був першим руським князем, котрий взяв шлюб з половчанкою та використовував половців у своїх війнах проти інших князів. «Слово про похід Ігорів» називає Олега Гориславичем (приніс горе) через його зв'язки з половцями. Він не взяв участь у цьому поході, але в наступному, у 1105 році, уже долучився).
Загальний збір військ відбувся в Переяславі. Звідти рушили до Хортиці. Піхота плила на човнах Дніпром, а кіннота пішла суходолом.
Руське військо пливе і їде до Хортиці. Мініатюра з Радзивіллівського літопису. У цьому літописі є аж 6 мініатюр про битву на Сутені – досить багато. Їх автор (а всі вони написані мало не через чотириста років після битви) явно прагнув звеличити подію, для нього це історичне зіткнення було вагомим
Біля порогів піхота висадилася, і вся дружина 31 березня 1103 року зібралася в місцевості під назвою Протовче. Тут, через південну частину Хортиці, проходив брід через Дніпро.
Хортиця. Половецька баба у місцях колишнього броду Протовче
Хортицькі плавні – це теж Протовче. Зараз тут зона абсолютної заповідності, а майже тисячу років тому переправлялося через Дніпро руське військо
Форсувавши Дніпро, рать посунула на землю кочівників. На четвертий день зустріли половців. Сталося це біля річки Сутінь.
Долина річки Молочної (Сутені). Вигляд з Куляб-Могили – найбільшого кургану Приазов'я (знаходиться біля села Старобогданівка колишнього Михайлівського, а тепер Мелітопольського району)
Передовий загін степовиків був знищений. А далі «пішли полки половецькії, як бори [ліс], і не окинути було оком їх, а руси пішли супроти них».
Дотиснуті половці кинулися тікати, але їхні коні після голодної зими були слабкими й не змогли врятувати господарів. «І страх напав на половців, і трепет перед лицем руських воїв. І умлівали вони самі, і коням їхнім не було спіху в ногах, а руси весело на конях і пішо побігли до них».
Переслідування половців. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Втрати кочівники понесли колосальні. Самих лише їхніх князів загинуло аж 20. А половецький князь на ім'я Белдузь потрапив у полон. Він хотів урятувати собі життя, пропонуючи золото, срібло, коней, худобу. Однак через те, що цей ватажок порушував мирні угоди, за наказом Володимира Мономаха його порубали на шматки.
Допит Белдузя Володимиром Мономахом і розправа над ним. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
Додому руське військо поверталося з багатими трофеями. «Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі [юрти на возах] з набутком і з челяддю». Заодно прихопили й підвладних половцям печенігів і торків (орків, слава Богу, ще не було).
Повернення руської раті з перемогою і здобиччю. Мініатюра з Радзивіллівського літопису
А тепер зізнайтеся: ви ж теж прихильні до такого трактування вироку історії, винесеного в половецьких, а нині запорізьких полях 920 років тому - ворожа орда розбита, наші перемогли, справедливість восторжествувала. І я так думав, хоча й муляло дещо: половці жили тут, на нашій землі, тож наче також не чужі. І напали не вони, а на них. Так хто є хто?
Усе розставила по своїх місцях Ірина Тимар, кандидатка історичних наук, фахівчиня Центру медієвістичних студій Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Дякуємо пані Ірині за люб'язне сприяння у підготовці цієї публікації та фаховий коментар.
Ірина Тимар на лекції демонструє мапу розселення половців
- Я вважаю, що нам слід відходити від ототожнення себе з Руссю, а половців - з ворогами, - говорить Ірина Тимар. - Адже нашими пращурами були й ті, й інші. Це окремі сторони, які мали різні відносини між собою, але обидві – «наші».
Літописець зображує половців винуватцем цих воєн, але ж він і не міг показати їх інакше, пишучи на замовлення якогось із князів та сидячи в руській келії. Конкретно в битві на Сутені брали участь половецькі князі Алтунопа і Боняк, які кількома роками раніше допомагали руському князю Давиду Ігоревичу воювати проти угорців. І завдяки половцям об’єднане військо тоді перемогло.
Тепер же їх розбили руські князі (Давид Ігорович участі в битві на Сутені не брав), Алтунопа загинув, а Боняк у наступні роки воював далі проти цієї коаліції руських князів. Тобто, помітно, що з окремими князями конкретні половецькі володарі мали різні відносини - з кимось воювали, з іншими укладали союзи.
Унаслідок перемоги на Сутені руські князі теж набрали здобичі - то чим вони в цьому сенсі кращі за половців?! Автор літопису цей факт не просто не приховує, а навіть пишається, вважає здобутком.
А наша проблема в тому, що ми досі приймаємо за чисту монету слова літописця і його емоції, симпатії також.
Вважаю недоречним і далі поширювати наратив про те, що Степ ворожий, а Русь - добра. Половецькі учасники битви на Сутені якраз є прикладом різного характеру відносин з різними князями руськими. Але чи справедливо через це робити з них суцільного ворога? Хіба руські князі були іншими, воюючи між собою та домовляючись з половцями про напади на сусіднє князівство, землі своїх братів тощо?!
Пам'ятний знак на честь битви на Сутені, встановлений у наш час біля села Покровське колишнього Токмацького, а тепер Пологівського району
- І щодо значення цієї битви - це перша битва, яка відбулася в Степу, перший похід Русі в Степ, а не навпаки – зі Степу на Русь, - зазначає Ірина Тимар. - Але битва на річці Сутінь не стала вирішальною - у наступні роки походи руських князів тривали, та й половецькі набіги на Русь - також.
Фото автора, codpa.org.ua, ostriv.org, Facebook
Читайте також: Якими були запорізькі плавні за крок до знищення
