У Запоріжжі з'явилася алея скандинавської горобини, яку висадили на честь захисників Маріуполя
У сквері "Розарій", на протилежному боці від пам’ятника жертвам Голодомору, з'явилася нова алея дерев. 30 саджанців скандинавської горобини висадили на честь захисників Маріуполя.
Ініціаторами акції стали рідні військових військової частини 3033 Нацгвардії, що захищали Маріуполь. Вони вкотре зібралися, щоб нагадати про своїх близьких, які перебувають у російському полоні. Побувала на акції й журналістка zprz.city.
Читайте також: У Запоріжжі чотирирічний хлопчик вже півтора року чекає на повернення татка з російського полону
"Ця алея стане символом мужності та незламності українського народу. Це символ вдячності нашим нацгвардійцям за їхню силу і мужність. Наше місто має пам'ятати своїх героїв", - каже дружина військового, який вважається безвісти зниклим, Тетяна.
Головна ціль - повернути хлопців додому
У створенні алеї на честь оборонців Маріуполя посприяла Запорізька міська рада. Саджанці виростили у "Зеленгоспі", а з висадкою допомогли фахівці "Зеленбуду".
Ця локація стане нагадуванням для майбутніх поколінь про подвиг наших героїв, кажуть учасники акції. Та головна ціль зараз - повернути додому хлопців, що перебувають у російському полоні.
"Першочергово ми хочемо бачити своїх рідних живими. Те, що вони зараз переживають в полоні - щоденні тортури, перевезення з колонії в колонію, де кожен раз це нова "прийомка" та нові побиття.
Це неможливо, оскільки вони ще 80 днів боролися в оточенні. Вони не спали, не їли, тільки відстрелювалися стрілковою зброєю, коли на них йшли танки, працювала кожну хвилину авіація, кожну секунду там щось вибухало, на їхніх очах помирали цивільні. В них не було тилу, вони стояли з цивільними поруч, а вони ще мали тримати оборону", - каже Тетяна.
Читайте також: Захисник із Запорізької області розповів про боротьбу за Азовсталь, полон та повернення додому
Учасники акції не бачили своїх рідних вже майже два роки. Хтось дізнався, що його син чи коханий живий з російських роликів, комусь передали звістку військові, які повернулися з полону. А хтось не знає про своїх близьких нічого.
"Наші рідні відбули з дому, ми з ними попрощалися 15 грудня 2021 року. Зараз 7 грудня 2023 року. І якщо суспільство буде мовчати, якщо ми будемо мовчати, хто їх поверне? Ми будемо боротися за них на всіх локаціях - в кожному кабінеті, в кожній установі, в України, за кордоном - всюди ми будемо говорити про гарнізон Маріуполя, ми будемо говорити про 23 бригаду "Хортиця". Ми їхні рідні, і ми повернемо кожного. Нам вже вдалося повернути тих, хто зараз тут присутній, і ми віримо, що зовсім скоро вся наша родина буде в повному складі тут, святкувати перемогу", - каже Тетяна.
Про полон сина дізналася з російського ролика
Мешканка Запоріжжя Валентина Есаулова-Марухненко кілька разів думала, що її син загинув. А потім побачила російський ролик з військовополоненими і впізнала сина.
"В мене в полоні знаходиться син, він такий же як і інші хлопці - він теж був на ротації в грудні, і за мою дитину майже нічого невідомо. Я "поховала" його кілька разів, я думала, він загинув. Але так сталося - мені, мабуть "зверху" від Бога звістка прийшла. Коли хлопців виводили, росіяни знімали відео і викладали його потім на своїх каналах. Я побачила це відео і впізнала свою дитину. Так я зрозуміла, що він живий. Він був з пораненням - коли його виводили, то тримали з усіх боків", - згадує пані Валентина і не може втримати сліз.
Пізніше пані Валентина отримала звістку від звільнених побратимів сина. Але це було ще понад рік тому. З того часу невідомо, де він перебуває і в якому стані.
"Від звільнених полонених я дізналася, що мій син знаходився в Оленівці Донецької області, а потім його вивезли до російської федерації. І, на жаль, вже понад рік я про нього не знаю нічого.
Ми їздимо до Києва, пишемо листи. Єдина відповідь, яка мені прийшла - що моя дитина вважається полоненим і російська федерація це підтверджує. Ця інформація нам приходить через міжнародний Червоний хрест.
Останній раз ми спілкувалися 15 квітня 2022 року. Син мені зателефонував з чужого номера і показав відео, яке тривало менше хвилини. Там хлопці лежали на полу, він сказав, що він живий, але вони всі вважали, що вони загинуть", - каже пані Валентина.
"Ми маємо за них стояти і повернути їх додому"
Ще одна учасниця акції, запоріжанка Наталя, розповідає, що над її сином росіяни влаштували "судилище", і засудили його на 24 роки тюрми. Де саме на росії він перебуває нині, жінка не знає.
"Останнім часом дуже багато почало проводитися так званих судилищ. 1 грудня росіяни засудили мого сина, Дячук Максима, на 24 роки. І вони навіть не намагаються це приховати, хоча це очевидно, що це сфальсифіковані справи. І так вони наших дітей засуджують на такі строки.
Ми хочемо, щоб нас почув весь світ, всі міжнародні організації. Ми закликаємо знайти важелі впливу на російську федерацію, ми закликаємо міжнародні організації змінити свої недієві статути. Бо ми хочемо бачити своїх дітей живими. І ми хочемо, щоб місто пам'ятало своїх героїв. Вони вистояли, вони виконали наказ. І ми маємо теж за них стояти і повернути їх", - каже пані Наталя.
Учасники акції кажуть: вони будуть продовжувати боротися за повернення своїх рідних додому, стукати в усі двері, і нагадувати суспільству про подвиг оборонців Маріуполя, поки їхні рідні не повернуться додому.
Раніше ми повідомляли, що в Запоріжжі відбувся автопробіг на підтримку полонених героїв "Азовсталі".
Фото авторки
