Грізну заразу збудили фашисти, потім - рашисти

У Запорізькій області росіяни рили окопи, розкопали скотомогильник і підчепили сибірську виразку - ця новина набула розголосу в українських медіа. А нам ще й нагадала драматичну історію з важкою хворобою під час війни з фашистами німецькими.

Про ті події маємо свідчення Івана Швеця – він уродженець села Єлизаветівка (по-народному Больбатова - це околиця більшого села Балки) Василівського району. Іван Петрович народився 1929 року і залишив цікаві рукописні спогади з колишнього життя земляків. Ці своєрідні мемуари надав нам племінник автора Олексій Швець.

Один уривок зі споминів ми вже оприлюднили (посилання в кінці цієї статті). А сьогодні нова порція – про хаос 1941 року, муки худоби, сибірську виразку. А ще – про сильну реакцію корів на смерть своїх родичок.

На початок німецько-радянської війни автору спогадів було 12 років. Йому слово.

Спогади Івана Швеця (фрагмент)

«У зв'язку з наближенням фронту… [колгоспну] худобу почали гнати в тил за вказівкою із сільради… Великі стада сунули з Кам'янсько-Дніпровського району. Нашу [череду] з'єднали із загальним стадом і стали переміщувати в бік Василівки… Сотні корів заповнили все узбережжя [плавнів].

Рятуючись від загарбників. 1941 рік

Мобілізовані пастухи ходили дворами, просили жінок подоїти корів, бо деякі не доєні від самої Кам'янки, деякі дуже ослабли, їх треба дорізати, а вказівок ніяких немає, хоч і контролю також немає.

Жінки ходили доїти корів, а якісь і міняли своїх малоудійних годувальниць на худобин кращої породи, високоудійних.

Евакуація худоби

З контори мені повідомили, щоб я прийшов до колгоспного двору. Прийшовши туди, побачив кількох чоловіків похилого віку. Сказали, що я повинен працювати з ветеринаром Іваном Григоровичем, якого я знав… До контори прийшов і мій однокласник Бондаренко Олександр.

Нас разом з ветеринаром направили до річки… Взяли обладнання, на яке вказав ветеринар. Потім пішли до стада корів і понесли обприскувач, який я тоді побачив уперше, – це закритий бачок із рідиною та відро.

Я приніс із річки води, ветеринар розбавив рідину у відрі. Ми підійшли до мертвої корови, ветеринар направив шланг, а Шурко качав насос. Корову всю обприскали і пішли до іншої.

Перед цим ветеринар попередив, що худоба заражена сибірською виразкою - це така без ознак невидима хвороба, при якій корова ходить до останніх хвилин, а потім відразу падає і вмирає. Тому він нас застеріг, щоби близько не підходили і ні до чого не торкалися. Якщо в якусь ранку чи подряпину потрапить інфекція – лікувати марно.

Це застереження так вплинуло на нас, що після третьої корови ми пішли… [Ветеринар] був незадоволений, що прислали пацанів.

Згодом нас змінили жінки, а до цього ми дуже злякалися, бачачи, як корови падали в стаді замертво навіть без ознак хвороби.

Ми бачили, як прийшли люди з лопатами та закопували корів.

На дорогах війни

Ці події я часто згадував, коли вже після війни пас селянських корів. Якщо переганяв їх там, де ми проводили дезінфекцію (та і в іншому місці пасовища), корови починали щось обнюхувати, гребти землю копитами – і ревіти.

Починається з однієї, потім збігаються ще кілька - стоїть ревище, так його в народі називають. Але тут ще головне не допустити до ревища бугая, бо ґвалт ще більше посилюється, корови робляться як скажені. Основне – вчасно помітити і відігнати корів від місця, де колись було закопано худобу…». 

***

А тепер же основне – відігнати корів, вибачте, орків і перетворити їх на скотомогильник.

Фото: wallpapercrafter.com, liveauctioneers.com, pastvu.com, facebook.com

Перша публікація спогадів Івана Швеця: Народний історик записав: як у запорізькому селі колгоспом поминали померлих.

Читайте також: У запорізькому ботанічному саду безкоштовно віддають милих котиків у добрі руки