Історія будівлі запорізького "гідротехнікума"
У березні 1945 року в Запоріжжі з’являється новий старий навчальний заклад. Новий, тому що це Запорізький гідроенергетичний технікум. Старий, бо створений він на базі Дніпровського вечірнього енергетичного технікуму.
Історію цього навчального закладу, який працює і понині (але вже як гідроенергоколедж), розповів відомий запорізький краєзнавець Роман Акбаш на своєму сайті.
Читайте також: Будували сім років: цікаві факти про один з головних культурних центрів Запоріжжя
Дніпровський вечірній енергетичний технікум працював у Запоріжжі з 1935 по 1941 роки. Майбутній гідротехнікум спочатку розташовувався в приміщенні тодішньої школи № 23 (зараз там ЗІЕІТ), потім – у барачному приміщені колишньої школи за сучасною адресою Каховська, 37.
З бараків розпочалась і повоєнна історія технікуму. «Заняття проводилися в напівзруйнованій будівлі, де жили в довоєнну пору. У приміщенні не було віконних рам, дверей, не працював водопровід, опалення. Гуртожиток розміщувався в напівзруйнованих бараках. У невеликих кімнатах стояли впритул по 18-20 двоярусних ліжок. Було нестерпно холодно і голодно», – розповідає Вікіпедія.
Але у 1949 році колектив «Дніпробуду» розпочав будівництво нового навчального корпусу. Автором проєкту став архітектор Штейнфаєр – батько декількох примітних будівель Запоріжжя (наприклад, готелю «Театрального»). Головним інженером будівництва був Юрій Лущинський (один з батьків, наприклад, будівлі Театру Магара).
До речі, сучасний гідроенергетичний коледж мав шанси сьогодні розміщатися не на Правому березі, а зовсім в іншому місці. Так, у 1947 році міська влада наполягала на будівництві споруди навчального закладу на території Шостого селища – «учитывая большой объем сооружений Гидротехникума, а также необеспеченность правобережного участка инженерными сооружениями».
При цьому отой «великий об’єм» міськвиконком хотів втиснути у 16-й квартал Шостого селища – той самий, де зараз знаходиться, наприклад, стадіон «Славутич-Арена». Але того не сталося і, мабуть, слава Богу!
Будівництво на Правому березі, яке велося силами тресту «Запоріжгідроенергобуд», фінішувало у 1952 році. Штейнфаєр не зрадив свого фірмового стиля – будівля технікума на вулиці Мінській й дотепер залишається однією з найпомпезніших у Запоріжжі.
«С башней, гигантским фронтоном и внушительными портиками», – так описувала споруду технікуму книга «Жилой район Запорожского трансформаторного завода». І додавала: «Здание резко выделяется среди общей масы сдержанных по архитектуре домов поселка». З цим точно не посперечаєшся!
Читайте також: Як 122 роки тому виглядала «Запорізька політехніка» - фото
До речі, ця книга не нахвалює будівлю гідротехнікум, а дуже навіть навпаки. Видання «Жилой район Запорожского трансформаторного завода» побачило світ 1958 році. А це вже три роки як у СРСР була прийнята постанова «Про усунення надмірностей в проєктуванні та будівництві». Тому характерні приклади неокласицизму сталінської доби вже ніхто нахвалює – лише нещадно критикують! Не могло це оминути й будівлю гідротехнікуму – «обычного учебного заведения”, якому посміли (не інакше!) надати вигляду парадного палацу.
Цілком у дусі того часу будівлі дісталося і за башту, і за фронтони, і за шестиколонний портик, і за велику кількість декоративних прикрас, і за скульптури. Останніх тут було декілька – перед будівлею і навіть у ній самій. У фоє тут всіх зустрічали скульптури Леніна та Сталіна. «Неоправданно щедрое применение мощных архитектурных средств» – таврує все це автор книги «Жилой район Запорожского трансформаторного завода».
Аж страшно уявити, щоб було якби з будівництвом цього «храму знань» трохи забарилися.Але ні – того не сталося! Тому, наприклад, у 1960-ті роки путівники по Запоріжжю могли писати наступне: «На высоком берегу Старого Днепра, среди зелени обустроенного сквера, четко выделяется светлое здание с колоннадой и башней». Довколо нього – «парк редких пород деревьев».
Але цікава подробиця: пишуть то про будівлю… фармацевтичного інституту. І тут немає ніякої помилки! У 1959 році начальний корпус технікуму, окрім лабораторій «Гідрокомплексу», було передано фармацевтичному інституту, що переїхав до Запоріжжя з Одеси.
На деякий час гідротехнікум переїхав до вже знайомого йому місця – знову до будівлі майбутнього ЗІЄІТ на Кіяшка. Але згодом фармацевтичний інститут став медичним та перебрався на лівий берег Дніпра. З 1970-х років гідротехнікум, а зараз вже гідроенергоколедж – одноосібний власник свого палацу. Останній вже не молодий – минулого грудня йому виповнилося вже 70 років. Але все ж таки – досі помітний!
Цікава деталь
У гідротехнікумі свого часу навчалися два майбутніх мери Запоріжжя. Цікаво, що по хронології перебування на посаді міського голови вони стоять поруч. Це – Олександр Поляк та Євген Карташов. А ще навчальний заклад може похвалитися олімпійською чемпіонкою серед своїх вихованців. У гідротехнікуми навчалась легкоатлетка Тетяна Самоленко – переможниця Олімпіади-1988 у бігу на 3000 м.
Раніше ми розповідали, як у Запоріжжі з'явилися будинки-башти. У середині 1930-х років архітектори коригували плани будівництва 6-го селища. І тоді з'явилась ідея створити систему вертикальних домінант - збудувати 4 башти, які сприймалися б як частини єдиного цілого.
