15 серпня 1901 року своїх перших учнів прийняла будівля тоді ще майбутньої «Запорізької політехніки»

Цього місяця, але 122 роки тому - 15 серпня 1901 року, була урочисто відкрита головна будівля Олександрівського механіко-технічного училища. Історію цього навчального закладу, який зараз носить назву Національний університет «Запорізька політехніка», розповів на своєму сайті запорізький краєзнавець Роман Акбаш.

Читайте також: Кінотеатр та перший дискоклуб: цікаві факти про запорізький палац культури

Для учнів тоді відчинилися двері добре обладнаних класів, лабораторій, майстерень, бібліотеки, актового та спортивного залів. А ще – спортмайданчик, «для гімнастичних вправ та катання на ковзанах». До того ж в училищі були власні  ковальня, ливарний цех, лазня та електростанція.  Та, уявіть собі – навіть дитячий садочок для дітей викладачів та службовців училища. Садибу училища на вулиці Ярмарковій (Жуковського) оточувала ажурна огорожа з кованого заліза, цегляні тротуари та численні дерева: жовта акація, бузок, барбарис, черемшина та оливка.


До першого класу (а взагалі їх було сім) механіко-технічного училища приймали хлопців віком від 10 до 14 років. До переліку навчальних дисциплін закладу входили: математика, геометрія, основи опору матеріалів, фізика, механіка, хімія, електротехніка, креслення, малювання, бухгалтерія. Головні цілі ОМТУ – надавати завершену технічну освіту і «відкривати для здібних і матеріально забезпечених учнів шлях до вищих спеціальних навчальних закладів».

Читайте також: Головна будівля Дніпробуду: історія незвичайного будинку на правому березі Запоріжжя

Рішення про заснування в Олександрівську механіко-технічного училища з нижчою ремісничою школою було підписано імператором 29 березня 1899 року. Навчальний заклад урочисто відкрили у листопаді 1900 року. Тоді заняття, тривали в тимчасовому приміщенні.

Урочисте відкриття вже повноцінної споруди ОМТУ відбулося менш ніж за рік – саме 15 серпня 1901 року. Головним батьком споруди став відомий архітектор Роберт Марфельд – академік, професор імператорської Академії мистецтв. В кінці XIX століття Роберт Робертович був і архітектором відділення промислових училищ Міністерства освіти. На цій посаді Марфельд склав цілий ряд проєктів навчальних закладів. Серед них – будівля механіко-технічного училища в Олександрівську.

Читайте також: Зелень та квіти: як виглядав мальовничий "півкруг" на правому березі Запоріжжя в минулому столітті - фото

Ще одним батьком будівлі ОМТУ можна назвати тоді ще місцевого інженера Олександра Гінце – він розробляв детальне креслення і керував будівництвом на місці. Долучався до проєктування і перший директор училища Микола Рудольф – відомий інженер та педагог.


У 1920 році училище реорганізується в індустріальний технікум. Ще через 10 років – в інститут сільгоспмашинобудування. Після Другої світової війни навчальний заклад встиг побувати автомеханічним інститутом і повернутися до сільськогосподарського машинобудування. У 1957 році – стає машинобудівним інститутом. «Машинкою» нинішню «Запорізьку політехніку» багато запорожців називають й досі.

Читайте також: З вокзалу до греблі за 30 копійок: як у Запоріжжі з'явилися перші трамваї

До нашого часу фасад колишнього ОМТУ значно змінився – споруда дуже постраждала під час Другої світової війни та була відновлена зі змінами. Оригінальний фасад училища зараз можна побачити лише на старовинних світлинах.

Проте й у сучасному вигляді споруда «Запорізької політехніки» має статус архітектурно-історичної пам’ятки. У 2021 році будівлю колишнього механіко-технічного училища занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.

Читайте також: Мав бути з басейном: архітекторка розповіла, як проєктували один з найкрасивіших палаців культури Запоріжжя

Як ми писали раніше, 17 серпня 1903 року неподалік від Олександрівська («у двох верстах») урочисто відкрився та освятився унікальний осередок благочинства та освіти. Це – Маріїнське училище-хутір для глухонімих дітей Катеринославської губернії (або Олександрівська школа-хутір глухонімих).

Джерело: Роман Акбаш