Металургія, місто, Хортиця і трішки життя: у фотоклубі презентували виставку запорізького фотохудожника Ігоря Лаврова
Красиві світлини Хортиці та запорізьких вулиць фотохудожника Ігоря Лаврова можна час від часу побачити на нашому сайті. Він професійно займається фотографією 10 років. Цьому й присвятив свою персональну виставку, яка вчора відкрилась у Запорізькому фотоклубі.
Читайте також: Гаряче мистецтво - у Запоріжжі працює незвичайна виставка, яку не можна пропустити
З чого все починалось, чи були під час знімань екстремальні випадки, що Ігор Лавров любить фотографувати найбільше та що можна побачити на виставці він розповів zprz.city:
- Возив батька (відомого фотохудожника Сергія Лаврова. – Ред.) на машині не знімання на Хортицю та в інші місця і чекав, доки він завершить знімання. І в якийсь момент вирішив теж фотографувати, були дуже мальовничі місця.
Моїми першими світлинами стали пейзажі острова Хортиця і я почав фотографувати диких тварин.
А перша світлина з Хортиці – «Черевики», яку іноді порівнюють з картиною Ван Гога. До цього я знімав, але саме вона мене надихнула і надала розуміння, що я можу займатись фотомистецтвом і досягати якихось результатів. Це одна з моїх улюблених робіт, бо з неї все почалося.
З часом почав працювати фотокореспондентом на комбінаті «Запоріжсталь». Знімав майже все. Але мені особливо було цікаво знімати металургійні цехи, де виробляють чавун і сталь. На виставці я представив шість робіт, які показують цю важку працю та людей, що нею займаються й отримують від роботи задоволення.
Робота у пресі (у газеті «Дніпровський металург» - Ред.) мене багато чого навчила. Це була репортажна зйомка й робота з людьми. Було дуже багато знімань, я навчився швидко приймати рішення, адаптуватись.
Після цього я повернувся до своєї звичної зйомки, фотополювання диких тварин.
Наприкінці 2018 року вийшов мій перший авторський календар "Заповідна Хортиця", які я почав видавати кожен рік, на сьогодні їх шість. Також видав збірку, присвячену у макрозйомці "Заповідна Хортиця. Чарівний світ макро".
Але так виходило, що у цей період я знімав все – і місто, і якісь події. Коли почалась повномасштабна війна, то став знімати волонтерів, переселенців.
З часом мене помітили військові, які вирішили, що я можу робити важливі речі – документувати історію війни, злочини рф проти України. Знімав на тільки у Запорізькій області, проїхав пів Донбасу. Знімав міста, села, руйнування, військових.
І сьогодні я представив на виставці всі ці теми – це мій шлях від самого початку до сьогодні: металургія, місто, Хортиця, є трішки життя, мої зустрічі. Були зустрічі з Президентом та іншими цікавими людьми.
- Що вам подобається знімати найбільше?
- В певний час це була природа Хортиця. Мені вдавалося проникати у світ диких тварин, навіть розуміти їх, обирати свій підхід, щоб зробити гарні фотографії.
Зараз мене більше цікавить наше місто, його архітектура, міські пейзажі і я над цим працюю. Хочу створювати світлини, які будуть надихати людей любити й поважати Запоріжжя.
Насправді знімати місто під час війни – це не так легко, багато складнощів. Мені для творчості потрібен спокій. В місті ж відбуваються різні моменти, коли люди тебе не сприймають або вважають, що ти шпигун. Поліцейські іноді перевіряють твої документи. Я член Національної спілки журналістів України, маю акредитацію від військових, тому знімаю і війну і все, що з нею пов’язано.
- Чи виникали під час зйомок небезпечні ситуації?
- Їх було дуже багато. Наприклад, наближався до ворожих позицій, коли приїжджали в місто Нью-Йорк в Донецькій області, яке знаходиться за 2,5 кілометри від лінії фронту. Дуже гучно там було і місто обстрілювали. Але все нормально.
- А на Хортиці були екстріми?
- Довелося якось тікати від кабанів. У мене була місія познімати малесеньких кабанчиків. Я слідкував за сім’єю кабанів. І от наступив час, коли вони народились і я, як фотокореспондент, почав робити свою справу.
Самка кабана мене одразу помітила, вийшла назустріч і агресивною поведінкою дала зрозуміти, що краще не підходити. Я тримав відстань, вона трішки заспокоїлась. Я ж почав спостерігати, щоб зробити кадр. Вона ходила з дітьми, намагаючись уникати зустрічі. І, зробивши коло та побачивши, що я все ще тут, вирішила мене наздогнати.
Знімаю і бачу в камеру, що самки кабана вже немає. Відводжу камеру, а вона летить просто на мене з такою швидкістю, що я ледве втік. Більше я не підходив.
- Яку тварину було найважче підстерегти для зйомки?
- З усіма складно. Але, мабуть, вразливіші маленькі лисенята, вони досить лякливі. Щоб їх зняти, потрібно мати велику витримку і багато часу, по декілька часів сидіти на одному місці.
Коли знімав лисенят вперше, то злякав їх і мені довелося сидіти шість годин і не виходити, щоб вони заспокоїлись і почали бігати, грати.
- Яке у вас улюблене місце для знімань у нашому місті, окрім Хортиці?
- 12 квітня в районі проспекту Соборного – це така архітектура! Цікаво, що вранці й ввечері там просто неймовірні кольори.
А мій улюблений будинок – Лещинського, неподалік від театру імені Магара. Я від нього в захваті.
Приходьте!
Персональна фотовиставка Ігоря Лаврова "10 років творчості" буде працювати у фотоклубі до 10 лютого.
На виставці представлено близько 80 робіт, починаючи з 2014 року (багато нових світлин) на теми:
- рідне місто Запоріжжя
- симфонія "Чорної металургії" (Ігор Лавров працював на комбінаті "Запоріжсталь")
- дорогами війни
- життя та друзі
- дика природа острова Хортиця.
Виставкова зала Національної Спілки фотохудожників України або фотоклуб (пр. Соборний, 159, зупинка "Вулиця Миру") працює з вівторка по п'ятницю, з 10.00 до 17.00.
Вхід на виставку безплатний.
Ми писали, де цікаво і культурно провести час на вікенд - афіша Запоріжжя.
Фото Євгенія Светлова
