Тінь від злочину впала на комсомол і профспілку

22 грудня 1964 року газета «Индустриальное Запорожье» повідомила сенсаційну новину: «Злочинці затримані».

Резонансна публікація

Виявляється, був пограбований універмаг «Україна». Універмаг, гордість обласного центру, сяючий вогнями новітній торговий центр («Україну» відкрили всього за рік до цих подій), буквально вітрина радянського Запоріжжя – і раптом пограбований.

Універмаг «Україна» в перші роки після відкриття (відчинив двері 5 листопада 1963 року)

Сенсаційності додав і сам факт публікації – кримінал був майже табу на сторінках партійної преси з її казками про будівництво комунізму. Виняток складали хіба що фейлетони, де таврували розкрадачів соціалістичної власності.

А за місяць до пограбування «України» газета «Индустриальное Запорожье» дала розлогу рекламу універмагу.

Реклама «України». 24 листопада 1964 року

«Щодня з пів на десяту ранку до восьмої години вечора гостинно відчинені двері одного з найбільших магазинів республіки – універмагу «Україна», - йшлося в рекламі. – 35 тисяч покупок на день здійснюють тут запоріжці та численні гості нашого міста… 250 продавців одночасно обслуговують тих, хто прийшов до магазину».

І ось грудневого ранку 1964 року в цьому крупному універмазі («одному з найбільших у республіці») виявили, що вночі тут хазяйнували крадії. Зникли 8 жіночих годиників, костюм вартістю 160 рублів (середня зарплата в Україні тоді складала 87 рублів 60 копійок), папаха з чорного каракулю, чоловічі туфлі, електробритва і понад 600 рублів виручки.

Хто ж був тим зухвальцем, що наважився обібрати найкрутіший магазин області, у самісінькому центрі Запоріжжя?

Спочатку припустили, що тут діяла шайка злодіїв. Однак, грабіжник виявився один. Це Борис Кузнецов, столяр метизного заводу. У свої 25 років він уже встиг порахуватися столяром ще й у тресті «Запоріжжитлобуд», і в автопромтресті. А ще – відсидіти строк за крадіжку.

До «України» Кузнецов уже «брав» кіоски, магазини. Тож головний універмаг обласного центру став його черговою «вершиною».

Ризиковий хлопець Борис Кузнецов

Тієї ночі Кузнецов вирізав склорізом отвір у вікні «України» і проник усередину (охорона виявилася так собі). Що він там ухопив, ви вже знаєте.

Награбоване тупо пробухав. Потім вирішив утекти подалі від Запоріжжя, та карний розшук гальмонув відчайдуха.

У газетній публікації спробували знайти причини морального падіння крадія

«Украв уперше – був покараний. Повернувся з місць ув'язнення, - так газета розбирала короткий життєвий шлях Бориса Кузнецова. – Ось тут би й допомогти хлопцю. По-людськи тепло й суворо взяти б над ним шефство комсомолу, профспілковій організації. Та ніхто ніколи не бесідував з ним щиро, ніхто йому не показав того жаху падіння, який тягнуть за собою крадіж, гультяйство, пиятика та «тепла» компанія. І він бігав з підприємства на підприємство в пошуках легкої роботи й великого заробітку».

Ясно, що великий заробіток у соціалістичному Запоріжжі столяру Кузнецову не світив. А свій бізнес при совєтах ніхто не відкривав. І щирі розмови з комсомольцями не зарадять, коли є бажання жити красиво.

От і спивалися такі, як Кузнецов (він, до речі, того злополучного вечора дуже хотів випити, таки випив з дружками й сп'яна поліз в «Україну»), а дні скромної получки й авансу ставали святом. 

Тоді ж відзначилися й учорашні «трудові резерви» - 18-річні Гриша Ткаченко (слюсар «Запоріжсталі») і Женя Гриднєв (електрослюсар алюмінієвого заводу). У ніч на 20 грудня 1964 року вони пограбували магазини «Молодіжний» і «Ромашка» на Правому березі. Причому ці бандити-юніори на той момент уже встигли відбути покарання за крадіжки.

Який жах: у юних злочинців батьки - комуністи

«Обурливі факти, - гнівалася газета «Индустриальное Запорожье» по гарячих слідах, - і, на жаль, трапилися вони в сім'ях, де серед батьків є і члени партії. У Григорія Ткаченка батько член КПРС, працює майстром у цеху алюмінієвого посуду комбінату побутового обслуговування, у Євгена Гриднєва мати старша апаратниця глиноземного цеху Дніпровського алюмінієвого заводу, комуністка».

Констатації таких кричущих фактів автору кореспонденції явно було замало. «Напрошується запитання: куди дивилися батьки, як допустили, що їхні діти знову опинилися на лаві підсудних? – суворо питала газета. - Чому осторонь стоять і партійні організації, де працюють ці горе-батьки. Чому вони миряться з цим злом?».

Ви, певно, здивовані, що партія ще й няньчилася з особистим життям комуністів. А як же інакше – усе під контролем. Догана по партійній лінії, позбавлення премії, а то й партквиток на стіл – відгрести по повній можна було й за подружню зраду. Не на рівному ж місці придумали анекдот, що починався класичним «повертається мужик з відрядження», а закінчувався щиро по-радянськи:

- Вася, ну, хочеш – убий! Тільки в партком не повідомляй!

Фото: газета «Индустриальное Запорожье», листівка «Універмаг «Україна» з набору «Запоріжжя 200 років» (1969)

Читайте також: Як у СРСР запоріжців кликали розвивати депресивну росію – фото