Волонтери запорізького притулку рятують тварин вже 14 років
Сьогодні, 4 грудня 2023 року, притулок «Дай лапу, друже» відзначає свій чотирнадцятий день народження. Специфіка закладу – це допомога тяжкохворим, травмованим і стареньким тваринам. До повномасштабного вторгнення у ньому утримувалися 350 тварин, зараз їх 520.
На сьогодні притулок переповнений, а волонтери шукають спонсорів для будування нових вольєрів. За весь час існування закладу зооволонтери рятують як безпритульних тварин із вулиць Запоріжжя, так і тих, кого залишили господарі. Також тут утримуються врятовані собаки та коти із лінії фронту.
Журналісти zprz.city поспілкувалися із волонтеркою та керівницею притулку Іриною Дідур та дізналися більше про життя закладу у цей час.
Читайте також: З хрестом і з автоматом: багатодітний капелан із Маріуполя працює на фронті на Запорізькому напрямку - ексклюзивне інтерв'ю
Виключно волонтерські засади
Притулок існує повністю на волонтерських засадах, а з 24 лютого 2022 року ситуація ускладнилась.
Ірина Дідур, волонтерка та керівниця притулку, розповіла, що працює не так багато волонтерських організацій, які допомагають саме тваринам. В Україні таких фондів всього декілька, а міжнародна допомога стає все меншою.
«Ми напряму співпрацюємо з військовими, всі два роки війни. От є волонтери військові, які везуть допомогу військовим і заїжджають до нас і привозять корми. Але це тільки тому що вони знають нас та наші потреби. Знають, що ми забираємо травмованих, розірваних та контужених тварин з поля бою, можна сказати. За всі два роки повномасштабної війни ми врятували 120 тваринок. Це постраждалі, яких до нас привозять військові», – розповідає пані Ірина.
«Дай лапу, друже» – громадський притулок, який утримується власними силами. Територіально він знаходиться у центрі міста Запоріжжя, а ця територія орендується, сплачуються всі комунальні послуги. Мерія та чиновники Запоріжжя знають про них, але ніякої допомоги не надають. Більш того, волонтери притулку самі за все платять.
«Ми писали лист до нашого керівництва. Грошей нема. Таку відповідь ми отримали від нашої міської влади. Ось так, все. Більш питань теж нема», – зазначає Ірина Дідур.
Волонтери вже 14 років забирають тварин з вулиць міста, чим допомагають йому ставати краще. До притулку поліція везе навіть агресивних собак, які нападають на людей. Пані Ірина зазначали, що у притулку вони вже нікого не чіпають, адже проходять виховання та соціалізацію. За весь час існування закладу не було жодного випадку, щоб у ньому собаки когось покусали.
«Просто везуть усіх до нас: агресивних і тих, що нападають. А допомоги від міста немає жодної. Хоча у багатьох містах України мерії міста допомагають місцевим притулкам. Ми громадський притулок і існуємо виключно за допомогою людей, котрі допомагають благодійними внесками», – каже волонтерка.
У притулку раді будь-якій допомозі, адже працівників не вистачає. З початком повномасштабної війни деяка частина волонтерів виїхали за кордон з різних причин, а деяка – пішли воювати. Тому зараз їх залишилось дуже мало, а тварин набагато більше.
З 24 лютого 2022 року все менше людей допомагають притулку. Раніше на акцію вигулу собак по вихідним приходило приблизно 100 людей. Зараз ця кількість значно менша. Всі тварини у притулку контактні, привчені фахівцями до вигулу на поводках. Також вони мають всі щеплення та паспорта.
«Притулок у нас дуже якісний і рівень утримання тварин у нас високий. Тварини, які до нас надходять, отримують все необхідне для існування. Як би нам не було скрутно та важко, але тварини у нас утримуються гідно. Тому наш притулок і відкритий для людей», – наголошує керівниця.
Значну допомогу закладу надають військові. Вони привозять до притулку два рази на день їжу, яка залишається, коли годують місцеву територіальну оборону. Також якщо підходить термін придатності крупи на складах, її теж привозять до притулку. Для закладу це потужна допомога.
Гості притулку
До притулку приходить багато внутрішньо переміщених осіб з дітьми різного віку. Як зазначають волонтери, це невеличка можливість відволікти дітей від проблем. Оскільки, певна частина ВПО живуть на орендованих квартирах, діти опиняться далеко від свого звичного середовища. Тому прийти і погуляти з песиками – гарна можливість відволіктись, розважитись та розслабитись.
«Приходить багато внутрішньо переміщених осіб. Вони приходять до притулку гуляти з тваринками і дуже радіють. У нас є тваринки, з якими можуть спілкуватися діти будь-якого віку. Це такі анімалотерапевти», – розповідає пані Ірина.
Буває таке, що гості діляться із притулком своїми продуктовими наборами. Крупою, наприклад. Тобто, допомогти притулку можна не тільки грошима.
«Є жіночки, які варять домашню смачну кашу, декілька разів на тиждень привозять у притулок і годують тваринок. Люди допомагають чим можуть: хто крупою, хто речами на підстилки тваринкам. Це не обов’язково гроші. І те, що люди можуть витратити декілька годин на вихідних і прийти погуляти з собаками – це дуже добре», – зазначає керівниця притулку.
Читайте також: Злякалися та втекли: коней із Запоріжжя, що стали зірками соцмереж, повернули господарям - фото, відео
Прилаштувати тварину в родину майже неможливо
Зараз у Запоріжжі майже неможливо прилаштувати тварин у родини. Ірина Дідур щодня отримує близько 70 дзвінків із проханням забрати собак та котів до притулку, бо люди виїжджають через обстріли. У місяць приблизно 5-10 собак та котів знаходять родину, а заклад бере до 30 тварин у місяць. На жаль, не всі вони виживають, адже військові привозять і дуже складних тварин, яких лікарі не в змозі врятувати.
З лінії фронту тварин у притулок «Дай лапу, друже» привозять військові. А саме по місту до волонтерів регулярно звертається поліція. Коли до поліції надходять скарги на безпритульних тварин, то вони везуть цих собак чи котів до притулку. Є й таке, що люди знімають покинутих тварин на відео і викладають у соціальні мережі, поширюючи заклики про допомогу.
Пані Ірина розповіла, що зараз у закладі просто немає місця, аби без обмежень приймати нових тварин. Потрібно будувати нові вольєри, а це дуже дорого. Аби їх побудувати, волонтери притулку шукають кошти по всім організаціям. За час повномасштабної війни притулок збільшився по кількості вольєрів майже у два рази. Зараз вони вже стоять навіть за межами території.
«Ніхто ж не знає, коли закінчиться війна, а потреби притулку все збільшуються. Дуже хочеться, аби наша міська влада звернула на це увагу. Вони всі знають про наше існування, вони всі були у нашому притулку. Анатолій Куртєв особисто був. Але допомоги ніякої не надають, чомусь. До нас тваринки не телефонують, до нас телефонують люди. З конкретними проблемами, просять допомогти. І ми виконуємо соціальну функцію, ми допомагаємо людям, які до нас звернулися», – ділиться керівниця притулку.
Порятунок тварин з-під обстрілів
Волонтери притулку «Дай лапу, друже» рятують тварин із самого початку повномасштабного вторгнення. Тоді тварини прибули разом з військовими після перших потужних обстрілів міста Оріхова. У той період приїхала не одна тварина, а одразу пів мікроавтобуса постраждалих. З того приїзду майже всі тварини і досі живуть у притулку. Лише одна собака знайшла своїх господарів, а декілька кішок було прилаштовано у родини.
Пані Ірина розповіла, що на початку повномасштабної війни була певна допомога та евакуація тварин із гарячих точок, але останній рік такої допомоги ніхто не пропонує. Через це ситуація є досить важкою.
На сьогодні до притулку звертаються військові, які особисто привозять травмованих тварин із прифронтових зон або своїх частин, де вони їх годують та утримують. Хоча притулок і переповнений, зооволонтери «Дай лапу, друже» просто не можуть відмовити у допомозі.
«Коли господаря собаки везуть у лікарню після обстрілу, а до нас везуть собаку цього господаря, то ми ж не можемо відмовити. Я не можу казати, що не прийму тварину», – ділиться пані Ірина.
Після надходження тварин до закладу, вони проходить процес лікування. Особливо, якщо ситуація важка, як от врятовані собаки та коти з-під обстрілів. Керівниця притулку розповіла, що після контузії собака відновлюється приблизно три місяці.
Після переломів реабілітація триває від 2 до 3 місяців. Якщо перебитий хребет, то лікування триває до півроку. Якщо тварину вкусив кліщ і вона після цього виживає, то відновлення триває 7-10 днів, що значно швидше за серйозні травми.
Загалом, процес лікування не є швидким. Ірина Дідур наголошує, що це майже так само, як і у людей.
«Якщо щось летить повз притулок, то це страшне»
Варто розуміти, що від війни тварини страждають не лише фізично, а і морально. Волонтери говорять, що собаки і коти дуже складно реагують на вибухи та тривоги у місті.
«Якщо щось летить повз притулок, то це страшне. Тварини самі травмуються. Ми даємо їм спеціальні ліки, щоб вони спокійніше реагували. Є такі тварини, які на все це дуже сильно реагують, аж до переломів», – розповідає зооволонтерка.
Керівниця притулку не розуміє, як люди, виїжджаючи з міста, можуть залишати тут своїх домашніх улюбленців.
«Хочеться запитати, як їм взагалі цю тваринку тут залишити, коли вони самі тікають з міста, яке майже щодня обстрілюється? Ще й домашню, яка жила з ними, ховалась під ковдрою. А вони хочуть здати її в притулок і залишити під обстрілами і далі», – ділиться Ірина Дідур.
Волонтерка наголошує, що тварини такі ж самі заручники війни, як і люди. Проте, люди мають змогу виїхати, а тваринок дуже часто просто кидають. Тоді вони прибиваються до військових, адже більше нема куди діватися. Якщо собаки на прив’язі, то військові їх зазвичай відпускають. Але вони все одно нікуди не йдуть, адже там їх дім.
«Коли є прильоти – страждають усі. У нас дуже багато територій, де людей практично нема. Лише військові і голодні тварини. Тому коли волонтери питають у військових що їм треба везти, вони дуже часто просять корми для тварин», – каже керівниця.
Запорізькі волонтери часто звертаються до притулку «Дай лапу, друже». Вони потребують для тварин їжу і засоби обробки. Якщо є чим поділитися, то вони це роблять. У свою чергу, коли військові волонтери десь отримують допомогу, то також діляться нею з притулком. Таким чином, «Дай лапу, друже» тісно співпрацює з військовими всі два роки повномасштабної війни.
Минулої зими у притулку було дуже багато тварин із Бахмуту. Там знаходились волонтери закладу, тому вони по можливості вивозили звідти покинутих тварин.
Любов і турбота творять дива
З початку повномасштабної війни через руки волонтерів пройшли десятки тварин. Найцікавішими історіями порятунку вони поділилися з нами.
Пес Оріх з-під Оріхова
До притулку військові привезли песика Оріха, який разом зі своїм господарем потрапив під обстріл. У собаки була розірвана вся грудина і відкрито билось серце, а волонтери думали, що він не зможе вижити. Його господар теж сильно постраждав: чоловік переніс 3-4 операції, проте залишився у живих.
Волонтери пригадують, що снаряд влучив якраз тоді, коли чоловік годував свого песика. Коли тваринку привезли, його назвали Оріх, бо він з-під міста Оріхів. Пізніше виявилось, що це його справжнє ім’я. Зараз Оріх одужав і живе у притулку.
Кошеня Жменька
Жменьку ще кошеням привезли військові зі своєї частини. Вони подолали шлях до притулку у 150 кілометрів. Тваринка була дуже маленька та хвора, і у частині її просто не вилікували б. Військовим було її шкода, тому вони відпросилися та привезли до притулку, де кота і вилікували. Щоправда, Жменька залишилась сліпою. Волонтери припускають, що вона буде бачити на одне око, але гарантій немає.
«Тваринка отримала таке ім’я, бо могла помістить у жменьці. Зараз вона не лише одужала, а й виросла і стала Звірюгою», - кажуть волонтери.
Мисливський пес з Темирівки
Темирівка – невеличке селище, яке знаходиться на межі Запорізької, Дніпропетровської та Донецької області. Рік назад, після потужних обстрілів цього селища, до притулку привезли декілька домашніх собак. Серед них був пес мисливської породи дратхаар.
Через 5 місяців після цього приїзду до притулку на вигул собак завітав чоловік, мисливець. Виявилось, що він впізнав цього пса, бо знав його господаря. Цей чоловік зробив декілька світлин і надіслав своєму знайомому зі словами «Я знайшов твого собаку».
Тоді стало відомо, що господар цього мисливського пса є військовим. У день обстрілу він йшов на завдання, а у замкнутій хаті залишив чотирилапого. Після потужного обстрілу його домашній улюбленець пропав, і тоді його не вдалось знайти.
«Він собаку дуже довго шукав по околицям, питав у людей. Він не зміг його знайти. А ось цей чоловік, що був у нас в притулку, зробив світлини, відправив йому», – пригадує Ірина. Дідур
На той час його господар служив в іншій області, але все одно приїхав до Запоріжжя перевірити, чи дійсно це його пес. Ось так цей чоловік знайшов свого улюбленця через 5 місяців.
Пес Кузя із Комишувахи
У притулку живе собака на ім’я Кузя, у якого знаходиться три кулі у області голови: у шийному відділі, у голові і під лопаткою. Цього песика після обстрілу селища Комишуваха знайшли місцеві жителі і направили до притулку.
Волонтери півроку витратили на те, аби підняти пса на ноги, бо він не міг ходити. Шансів знову бігати у Кузі майже не було, б лікарі казали, що куля у голові зачепила важливі рухові функції. Також у нього був пошкоджений хребет. Коли собаку знайшли, то був перший етап дій – повернути тварину до життя.
Потім вже розбиралися, чому він не стає на лапи. І лікарі дійшли висновку, що цьому заважає саме куля у голові. Волонтери лікували собаку півроку, аби він знову міг ходити.
Зараз Кузя живе у притулку, але з кулями у тілі. Їх не діставали, бо вони зайшли дуже глибоко. Проте, він вижив і знову рухається. Як каже Ірина Дідур, «любов і піклування творять дива».
За час проживання Кузі у притулку, у нього з’явилися американські друзі. Коли у Запоріжжі були американські військові, вони завітали до притулку, де і побачили покаліченого песика. Вони були дуже розчулені його історією, тож вирішили допомогти йому. Тож ці військові щомісяця купують і надсилають дорогий лікувальний корм гепатік для Кузі.
«Коли вони (ред. - американські військові) поверталися назад з лінії фронту, вони заїхали у притулок, особисто провідали Кузю і взяли над ним шефство», – розповідає волонтерка.
Це лише маленька частина історій врятованих тварин за часи повномасштабної війни.
У притулку «Дай лапу, друже» живе собака, який повністю осліп після контузії. Військові не змогли тримати його у себе на позиціях, тому попросили допомоги у волонтерів закладу. Через три місяці вони повернулися провідати свого чотирилапого товариша, і той їх впізнав. Волонтери пригадують, що це була дуже зворушлива зустріч, адже тваринки пам’ятають своїх господарів.
Ще один приклад того, що тварини пам’ятають людей – алабай із контузією, який почав проявляти агресію до людей. Через це військові відвезли його до закладу. Вони періодично провідують пса, коли бувають у Запоріжжі. А він, у свою чергу, їх пригадує та радіє зустрічам.
«Для військових це невеличкий релакс – гуляти з собаками», – наголошує Ірина Дідур.
Знайшли дім за кордоном
Деякі тварини з інвалідністю із притулку знайшли родини за кордоном. Цих собак та котів у мережі побачили люди і захотіли взяти до себе. Тепер вони живуть у різних куточках світу, як от в Словенії, в Німеччині, в Італії.
Але волонтери наголошують, що відправити тварину за кордон – процес не швидкий і займає до 3 місяців. Це як і підготовка документів, так і безпосередньо відправка тварини в іншу країну. Але запит на цих тварин є, і люди готові власним коштом оплачувати цей процес.
«На жаль, під час війни цей процес ускладнився, але якщо у людей є бажання забрати, то ми проходимо всі етапи і тваринки їдуть за кордон», – каже пані Ірина.
Один із таких прикладів – кішка з інвалідністю із притулку, що зараз живе за кордоном. Вона була дуже травмована і втратила око, але новий господар надає їй все необхідне лікування.
«Вона (ред. - кішка) потребує постійного лікування. Тваринка ніколи не буде здоровою. Але хлопець забрав її, вже другий рік кішка там. Він про неї піклується і радує нас світлинами. Ніхто не давав гарантій, що вона зможе вижити, але вона вижила і знайшла родину за кордоном», – розповідає волонтерка.
Притулок росте і потребує допомоги
До війни у притулку був налагоджений процес прилаштування тварин, тому що люди відвідували заклад, знайомились із тваринами, ходили на прогулянки з ними. Таким чином, волонтери підбирали тварин індивідуально для кожного бажаючого. Звертали увагу, щоб всім було комфортно: і чотирилапим, і людям.
Ірина Дідур зазначає, що під час війни прилаштовувати тварин стало дуже складно. Наразі волонтери шукають спонсорів, будують нові вольєри.
«Притулок росте і потребує допомоги. Нам всім тяжко вижити у цій ситуації і ніхто не знає, коли це все закінчиться, а попереду тяжка зима. Чим більше буде якоїсь допомоги, тим більше буде у нас можливостей врятувати когось ще», – зауважила керівниця.
Притулок «Дай лапу, друже» працює щодня з 09:00 до 17:00. По вихідним можна прийти і погуляти з собаками, і таким чином допомогти притулку. А на сайті можна переглянути інформацію про тварин, які шукають дім та родину.
Раніше ми повідомляли, що після розголосу правоохоронці розшукали підлітків з Вільнянська, які знущалися з кішки та викладали це в соцмережі. Наразі садисти отримали покарання, а кішка переїхала до нових господарів.
Фото із соціальних мереж притулку «Дай лапу, друже» та власного архіву Ірини Дідур
