"Відпустити себе в цей момент у ролі – я просто розплачуся": як запорізький актор зіграв Шевченка

Актор Максим Березнер розповів, чи складно грати Тараса Шевченка та як змінилось його відношення до поета

Сьогодні, 27 березня – Всесвітній день театру. Тож гарний привід згадати театральні прем'єри місяця. А вони, до речі, у Запоріжжі бувають не кожного місця.

Читайте також: Відомий запорізький театр шукає укулеле та інші музичні інструменти для джазу

Театр ляльок першим у березні показав прем'єру - виставу «Козенята та сірий вовк» за п’єсою режисера, драматурга, одного із творців Одеського театру ляльок Юзефа Гіммельфарба. ЇЇ можна подивитись 30 і 31 березня.

Також у березні два запорізькі театри презентували прем'єри про Тараса Шевченка для дорослих, де по-різному показали, що він не ікона, а жива і зовсім не похмура людина. На них зупинимось детальніше.

Про сучасну іронічну виставу «Переповідаки. Шева forever» Дому актора (театр танцю та театр-лабораторія "Vie") ми писали, публікували інтерв'ю з режисеркою. Бронзовий пил у цьому спектаклі з образу поета стертий начисто.

Вірші Шевченка тут звучать, але швидше за все здивують шанувальників традиційної класики, багато сучасної музики й танців. А ще багато фактів та легенд про Шевченка. Наступний показ у театрі планують у травні.

Театр юного глядача (Театр молоді) поставив спектакль “Тарасові сни. Заповіт”, основу сюжету якого складають офіційні документи, щоденникові записи, листування і, звичайно, вірші. Ця вистава ближче до автентичної, хоча перенесення в наш час теж є.

Молодого Шевченка у Театрі молоді грають Назар Баранніков і Назар Зайцев (у різних складах). Головну роль, зрілого Шевченка, виконав заслужений артист України Максим Березнер, який вразив глядачів глибокою грою.

"Коли я читаю "Заповіт" Шевченка, у мене завжди прикордонний стан"

Як працював над роллю та про своє бачення Шевченка Максим Березнер розповів zprz.city:

– У виставі багато віршів Шевченка. Було велике прохання режисера не читати їх, а говорити як прозу. Ми зробили таким чином, що всі вірші вплітаються у канву вистави.

Хочу подякувати завліту нашого театру Надії Петренко. Ми так багато з нею працювали над текстами, що остаточна версія вистави з'явилося за тиждень до здачі, а після здачі ще виправляли й додавали. Це була пекельна робота! Вистава трансформувалася постійно.

- Що стало найскладнішим у роботі над роллю?

- Коли я читаю "Заповіт" Шевченка, у мене завжди прикордонний стан. Я тримаю у собі сльози всіма силами, душевними, вольовими. Це стало для мене найскладнішим у роботі над роллю. Відпустити себе в цей момент у ролі – я просто розплачуся. Таке було на репетиціях.

- Як ви вживалися в роль, у тому числі й візуально?

- Головний режисер театру Геннадій Фортус дуже мені допоміг в роботі над роллю, за що я дуже вдячний. Знаючи мене досконало, як актора, він "різав" мою акторську природу наживо, допомагаючи мені знайти в собі Шевченка.

Взагалі, хочу подякувати всій творчій групі, яка працювала над прем'єрою, без них вистави не було.

Вистава поставлена ​​таким чином, що показано останні секунди життя Шевченка. І коли перед людиною проходить все його життя, він повинен це згадати. Я подумав про те, що все-таки треба це робити світло, життєствердно – так, яким був Шевченко. Ми говоримо про веселість, доброту, гумор Шевченка, про його світло.

Ми багато розмовляли з Геннадієм Фортусом і з режисером-постановником вистави Геннадієм Широченко, що коли до тебе наприкінці життя приходить твій ангел, то маєш багато запитань, на які  хочеш отримати відповіді. Ти питаєш – чому так? За що доля так вчинила зі мною?

А потім розумієш, що це був твій вибір, і від цього залежав наступний крок. Шевченко пішов до Кирилло-Мефодіївського братства (таємна політична антикріпосницька організація. - Ред.). А в результаті єдиний, хто страшенно постраждав, це він. Їх усіх, членів товариства, відпустили. І вони все як би зрадили й забули про нього.

Щодо візуального образу, я думав, як зіграю Шевченка з бородою. А потім прочитав такий факт, що він спеціально відрощував бороду зі своєрідного протесту і навіть намалював такий автопортрет.

- А який факт із життя Тараса Шевченка найбільше вразив вас під час роботи над виставою?

- Мене вразила його сила волі та закоханість у життя. Хоч би як складалася доля Тараса Шевченка, він шукав можливості.

Коли читаєш його вірші, там досить багато похмурого, і ти весь час думаєш, як людина страждала. І не думаєш, наскільки він був веселим, життєлюбом, душею компанії, його любили жінки. Шевченко - настільки... об'ємна особистість, що, здається, у ньому вживалися дві людини.

На Шевченка випало багато страждань, але вони не вбили його життєлюбства. Кожна людина має свою межу, а у Шевченка ж, здається, цієї межі не було.

- Про жінок у житті Шевченка…

- Мені здається, він проходив повз тих, хто його справді любив. І шукав тих, кого намагався зробити своїм ідеалом. Але він був такий ходок! Коли читаєш його життєпис, це дуже весело.

- Як змінилося ваше ставлення до Шевченка після вистави?

- Я побачив його іншим, живішим. Ми малюємо ікони. Мені казали: "А тобі не здається, що ви замахнулися на святе?" Ні, не здається. Є одна сторона – що людина робила, є інша – як вона жила, заради чого. Шевченко справді щиро любив Україну. Настільки, що багато речей роблять його реально пророком. Його слова сьогодні звучать настільки пророчо, він геній.

...Роль полячки Ядвиги, зустріч з якою для Шевченка була доленосною, зіграла Яна Новицька. Роль Долі, з якою веде свою останню розмову Тарас Григорович, виконують Анна Симонова та заслужена артистка України Катерина Макоєд.

Хореографи вистави заслужена працівниця України Лариса Неверова та Маріанна Фортус зробили цю виставу неймовірно виразною та емоційної.

Виставу "Тарасові сни. Заповіт" дивіться у Театрі молоді 30 березня.

Що можна подивитись у запорізьких театрах на цьому тижні