Питома вага турецької сталі в Україні може перевищити 60% від імпорту
Після початку повномасштабної війни Україна втратила значну частину своїх металургійних потужностей — майже 40%. Водночас зникла й значна частина виробництва критично важливої металопродукції.
У відповідь ринок почав швидко заповнюватися імпортом, насамперед із Туреччини. І якщо у 2021 році турецька сталь становила лише 18% від загального імпорту, то за підсумками 2024-го її частка зросла вже до понад 51%.
За прогнозами, до кінця 2025 року ця цифра може перевищити 60%. Про це йдеться у статті GMK Center.
Що сталося?
Після 2022 року Туреччина перетворилася з покупця української сталі на великого постачальника. Причин кілька: зручна логістика, падіння внутрішнього попиту в самій Туреччині та гострий дефіцит металу в Україні.
■ Поставки окремих видів металопрокату з Туреччини зросли в рази:
■ Гарячекатаний лист: у 80 разів — із 3 до 258 тисяч тонн.
■ Холоднокатаний лист: у 8 разів — із 7 до 55 тисяч тонн.
■ Труби: у 3,5 раза — з 15 до 52 тисяч тонн.
■ Фасонний прокат: у 2,5 раза — з 23 до 58 тисяч тонн.
■ Прокат з покриттям: у 2,4 раза — з 85 до 202 тисяч тонн.
За словами Віталія Притули, директора компанії «Єврометалл», зараз турецький гарячекатаний лист товщиною 10–30 мм заповнює близько 90% будівельного ринку України. Також активно імпортують труби, балки, кутики тощо.
Імпорт з Туреччини не зупинився і в 2025 році. Уже в першому кварталі зафіксовано стрімке зростання:
■ Труби — +92%,
■ Арматура — +87%,
■ Гарячекатаний лист — +82%,
■ Фасонний прокат — +81%,
■ Прокат з покриттям — +65%,
■ Холоднокатаний лист — +25%.
Крім того, зростають поставки катанки, дроту та антикорозійного прокату.
Читайте також: ЄС продовжив пільги для української сталі на три роки, але з 2026-го галузі загрожує новий барʼєр
Наскільки ми залежні?
За 2024 рік Туреччина забезпечила 23% усієї сталі, яку споживає Україна. Найвища частка — в сегменті оцинкованого прокату (46%), фасонного прокату (36,5%) та гарячекатаного листа (29%). Турецька арматура поки що не домінує, але вже займає понад 5% ринку.
Чому турецька сталь настільки популярна? Все просто — вона дешевша. Різниця в ціні з європейською металопродукцією іноді сягає 20%, при цьому якість залишається на гідному рівні.
«Якісні характеристики турецького металопрокату досить високі, і в абсолютній більшості він майже нічим не поступається європейським аналогам», — пояснює Віталій Притула.
Що змінить Зона вільної торгівлі з Туреччиною для української металургії?
Торговельні відносини між Україною і Туреччиною виходять на новий рівень. У 2022 році після 15 років перемовин країни нарешті підписали Угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Туреччина вже завершила її ратифікацію, а от Верховна Рада України — поки ні.
Ця угода — важливий крок до поглиблення економічної співпраці. Вона передбачає поетапне скасування мит майже на весь товарообіг між країнами. Простіше кажучи, обидві сторони відкривають свої ринки: Туреччина звільнить від мита 93% промислових товарів, Україна — близько 56%. Ще частина буде звільнена через кілька років, коли завершаться перехідні періоди.
Але що з металом?
У випадку з металургією все складніше. Хоча загалом для українських товарів Туреччина зобов’язалась не встановлювати мита, вища за ті, які дозволені умовами СОТ, для металопродукції зроблено виняток. На 167 найменувань української сталі встановлені квоти — тобто обмеження по обсягу, не менше ніж 411 тисяч тонн на рік.
Водночас на український ринок турецька продукція заходитиме з митом усього 0,5%, тоді як для наших товарів у Туреччині діятиме ставка 10%. Тобто ми відкриваємо ринок більше, ніж наш партнер.
Чи є захист від «дешевого імпорту»?
Так. Угода передбачає можливість застосування антидемпінгових мит. Якщо буде доведено, що імпорт якогось товару з Туреччини продається дешевше, ніж він коштує на місцевому ринку, і завдає шкоди українським виробникам, держава зможе втрутитись.
Як пояснює юристка Альона Омельченко, українські компанії зможуть звернутися до Мінекономіки зі скаргою, і після розслідування можуть бути введені спеціальні мита.
Також передбачено так званий «запобіжник» — можливість тимчасово обмежити імпорт, якщо той зростає надто різко і шкодить українським підприємствам.
Хто може постраждати?
Багато українських підприємств переживають, що з новими умовами не витримають конкуренції. Серед уразливих — легка промисловість, машинобудування, виробники цементу й металурги. І це не дивно: турецькі компанії працюють у вигідніших умовах.
Вони мають стабільну логістику, не запроваджували санкцій проти Росії, тож можуть купувати дешеву російську сировину. Для них це зниження собівартості.
А українські виробники, навпаки, опинилися в складних умовах: втрата підприємств, порушення постачання, необхідність імпортувати вугілля, зокрема після зупинки «Покровськвугілля».
У підсумку маємо парадокс: Росія знищує українську інфраструктуру, а інші країни — зокрема Туреччина — отримують з цього економічну вигоду, заміщаючи наші товари на світових ринках.
Чому турецька сталь може нести російський слід — і чому це проблема для України
Сьогодні значна частина турецької металопродукції, яка надходить до України, може бути виготовлена з російської сировини. Це — серйозний виклик як для української економіки, так і для принципової позиції нашої держави в питанні санкцій.
Як діє ЄС
Європейський Союз уже почав вирішувати цю проблему. У 2023 році там запровадили обмеження на ввезення сталі з третіх країн (тобто не з Росії напряму), якщо для її виробництва використано російську сировину. Із 30 вересня почав діяти восьмий санкційний пакет, який забороняє таку продукцію.
Потім, у 2024 році, обмеження ще посилили: постачальники до ЄС тепер мають доводити, що їхня сталь не містить жодного «російського компонента».
Що з Туреччиною?
А тепер — найцікавіше. Більшість турецької сталі дійсно виготовляється з російської металургійної сировини. Наприклад:
■ Експорт російського чавуну до Туреччини зріс майже вдвічі з 2021 року і сягнув понад 900 тис. тонн;
■ Поставки російських сталевих напівфабрикатів до Туреччини коливаються на рівні 2,4–3,4 млн тонн щороку;
■ Після санкцій 2022 року Росія почала продавати свою сировину з великими знижками — тобто турецькі заводи мають дешевшу основу для виробництва.
Таким чином, дешева російська сировина не лише дозволяє Туреччині вигідніше продавати метал, а й послаблює позиції українських виробників, які не мають таких умов.
А що ж Україна?
І тут виникає парадокс: Євросоюз уже бореться з «обхідною» російською сталлю, а в Україні поки немає жодного механізму, щоб її обмежити. Хоча саме українська влада раніше наполягала на тому, щоб ЄС ухвалив таку заборону.
Юристка Альона Омельченко пояснює:
«Поки що не існує ефективного правового механізму, що дозволяє обмежити такий імпорт. Щоб реагувати на подібну продукцію, потрібно створити спеціальні митні інструменти, які дозволять відстежити походження сировини. Це складне завдання, яке потребує співпраці багатьох відомств і ухвалення нових законів».
Чому це важливо зараз?
Для України критично важливо привести все економічне законодавство у відповідність до стандартів ЄС — особливо на тлі підготовки до вступу в Євросоюз. Якщо ми хочемо бути частиною єдиного ринку, наші правила мають бути узгоджені з європейськими.
Але це ще й питання принципів: не допустити, щоб російська сталь — хоч і опосередковано — потрапляла на український ринок і витісняла нашого виробника.
Чому турецька сталь витісняє українську — і що може зробити держава
Сьогодні в Україні вже діють обмеження на імпорт деяких турецьких товарів, зокрема цементу, фітингів і овочів. Але на металургійний імпорт такі бар’єри не поширюються. А дарма — бо саме турецька металопродукція нині створює найбільшу загрозу українському виробнику.
Хто найбільше втрачає?
Від дешевої турецької сталі, виробленої часто з російської сировини, потерпають такі підприємства:
■ «Запоріжсталь» — у сегменті гарячекатаного і холоднокатаного прокату;
■ «Каметсталь» — фасонний прокат і арматура;
■ «АрселорМіттал Кривий Ріг» — арматура, катанка, фасон;
■ «Інтерпайп» — труби;
■ Дніпровський меткомбінат (ДМЗ) — куточки, швелери;
■ Metipol — оцинкований і пофарбований лист.
Деякі компанії вже заявили про демпінг — продаж сталі нижче собівартості — і намагаються привернути до цього увагу уряду.
У чому проблема?
Собівартість турецької сталі менша завдяки доступу до дешевої сировини з Росії, а українські компанії, навпаки, мають вищі витрати через війну, логістику й імпорт вугілля. Водночас незрозуміло, чи відповідають ціни турецьких виробників ринковим принципам.
Це питання можна з’ясувати тільки через спеціальне торгове розслідування — за правилами СОТ і українського законодавства. Якщо воно покаже, що є демпінг або загроза для вітчизняного ринку, тоді держава зможе офіційно втрутитися.
Юристка Альона Омельченко пояснила:
«Ми не говоримо про мита на всі імпортні товари. Але маємо аналізувати, що саме виробляється в Україні, чи є внутрішній попит, і чи дійсно вітчизняний виробник потребує захисту».
Чому цього досі не зробили?
Навіть якщо Україна почне таке розслідування, процедура затягується на 1,5–2 роки, і за цей час виробник може просто збанкрутувати. Саме тому експерти закликають:
■ скоротити строки розслідувань;
■ проводити частіше засідання Міжвідомчої комісії з торгівлі (МКМТ);
■ впровадити прозору систему «цінових зобов’язань», як у ЄС.
Більше того, Україна має законне право вводити будь-які обмеження на імпорт у час війни — за статтею XXI ГАТТ. Але за три роки вторгнення Росії таким правом ще жодного разу не скористалися.
Що каже влада?
Заступник міністра економіки Тарас Качка визнав:
«Уряд готовий діяти, але це будуть швидше точкові рішення — щодо конкретних товарів».
Тобто загального перегляду імпортної політики не буде, але в окремих випадках влада готова захищати українського виробника.
Голова асоціації «Укрцемент» Павло Качур додав:
«Якщо під час післявоєнного відновлення ми не будемо вимагати локалізації будівельних матеріалів, це не дасть значного ефекту для економіки. Нам треба максимально використовувати українські ресурси».
Раніше ми писали, що відстрочка CBAM для України - не примха, а питання виживання
