У запорізькій галереї відкрили виставку Володимира Яковця з Черкас - афіша Запоріжжя

Нова вражаюча виставка у Запоріжжі - художник, якого "кидало" то в модернізм, то в неокласицизм, оригінально поєднав ці напрямки

Великі, вище звичайного зросту людини картини, в яких цікаво міксується класика та сучасність – нова експозиція в галереї Туристичного інформаційного центру (ТІЦ) вражає. На презентації виставки "Час" відомого українського художника Володимира Яковця побував сайт ZPRZ.CITY.

"ЧАС" – це збірка з трьох серій Володимира Яковця: "Фрагменти", "Реставрація", "Мова - 3", роботи з яких художник скомпонував спеціально для Запоріжжя. Усього – 14 картин. Але через те, що роботи великі, то здається, що їх набагато більше. На виставці також є монітори, де показують слайд-шоу картин Володимира Яковця.

Читайте також: Запорізькі художники відкрили виставку про нашу незламність – вийшло дуже образно: фото

«Ми отримали велике задоволення, коли розвішували картини у нашому галерейному просторі. Дуже приємно працювати з оригіналами. Давно не було таких нестандартних експозицій. І такий масштаб! Дуже круто. Вся наша команда в захваті», - поділився з ZPRZ.CITY директор ТІЦ Олексій Каніщев.

Виставка Володимира Яковця у Запоріжжі – це спільний проєкт департаменту культури і туризму Запорізької міської ради й Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY contemporary art project.

Володимир Яковець живе у Черкасах і на відкритті своєї виставки у Запоріжжі не був присутній, як і більшість іногородніх художників під час повномасштабної війни. Але автор цих рядків зв’язалась з ним телефоном, бо виставка дуже цікава.

"Мені набридло писати маленькі картини"

- Мені написав Геннадій Козуб (комісар Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY. - Ред.) та запропонував показати у Запоріжжі щось красиве. Я підібрав роботи, - розповів ZPRZ.CITY Володимир Яковець. - Це моя третя персональна виставка у Запоріжжі. Перша «персоналка» була 2003 року в артресторані «Біллі Бонс» (Геннадія Козуба. – Ред.), друга – у галереї Баранніка у 2006 році Ще я брав участь у шести групових виставках, які організовував Володимир Гуліч (відомий запорізький художник. – Ред.), ми з ним знайомі з 1981 року.

- Який розмір ваших картин? Вони просто величезні.

- 1,90 м на 1,20 м. Є на виставці чотири маленькі роботи, вони старі, 2007 року. Ну, як маленькі – 1,30 м на 0,90 м. Річ у тім, що колись давно я працював у драмтеатрі й писав задники 10 на 20 метрів.

Маленькі картини не пишу давно, мені набридло їх писати. Я раніше писав великі, потім перейшов на малі, потім знову на великі картини.

До речі, ці чотири невеликі роботи, вони розміщені між вікнами, – із серії «Мова 3».

Одна картина на виставці, «Античний сюжет» (зліва від «Венер») - із серії «Реставрація», решта - проєкт «Фрагменти».

"На мене вплинув Лувр, в якому ми якось сильно застрягли й передивились"

- Серії «Реставрація» та «Фрагменти» якось перегукуються. Розкажіть, будь ласка, про них детальніше.

- У серії «Реставрація», яку я розпочав у 2019 році, дуже багато робіт, я писав їх півтора-два роки. На мене вплинув Лувр, в якому ми якось сильно застрягли й передивились, мене "перемкнуло".

За основу брав класичні картини Да Вінчі, Рафаеля, Рембрандта, Веласкеса. В «Античному сюжеті» – маловідомий автор. (В принципі, із класикою працюю давно, з 1990 року). Брав портрет, збільшував до великих форматів. І потім «псував» картину, вносив усілякі деструкції – геометричні структури, потоки, вони на кшталт розрізані. Таке поєднання класики та сучасності.

Коли я вичерпав для себе тему «Реставрації», почав частково повторюватися, то 2021 року почав серію «Фрагменти». Я повернувся до античних голів, але робив їх інакше, ніж раніше.

Як казав один мистецтвознавець, якщо бомба впаде на класичний музей і все вибухне, то навіть по маленьких фрагментах буде зрозуміло, що це мистецтво. І мої «Фрагменти» – це шматки скульптур, наприклад Венери. Але, в основному, це голови. Вони зруйновані, туди вплітаються якісь геометричні текстури, елементи, наприклад, оптичного чи концептуального мистецтва, експресіонізму. Ідея - війна і мир, творення та руйнування. У принципі, у серії "Реставрація" про те саме. Взагалі на мене вплинуло відчуття війни. Наприклад, після вторгнення до Криму я написав серію "Зброя" з двометровими пістолетами та автоматами.

- На виставці "Час" ваші античні скульптури у серії "Мова 3" називають богами Херста, Кунса та інших відомих художників. Це ваші улюблені автори?

– Ні, просто цікаві художники. Загалом у цій серії класичні скульптури говорять різні тексти. Я вибрав про художників, щоб не було зайвих питань (сміється).

"У мене не дуже виходили задні ноги коней"

- На чому написані ваші картини?

- На холості, акрилом. Сам проклеюю полотно, сам ґрунтую – не довіряю фабричним полотнам. І відразу веду чотири роботи такого формату – одну проклеюю, іншу ґрунтую, роблю підмальовки, лесування. Виходить швидше вчетверо, ніж якщо робити одну картину. І так по колу.

У мене класична техніка живопису - підмальовок, лісування, ретуш. А потім починаю руйнувати – як у Поллака, дріпінг, щось бризкаю.

- Як ви прийшли до свого сьогоднішнього стилю?

- У мене багато різних робіт, я постійно змінювався. Якщо раніше писав невеликими серіями, то зараз величезними.

– А з чого починали?

- Починав я у два роки (сміється). Пам'ятаю, що малював коней, вершників, на кшталт римських, війну, вибухи. Малював дуже багато коней. І пам'ятаю, що у мене не сильно виходили задні ноги, це мені було вже п'ять років. Малював постійно.

– Як вирішили стати художником?

– Я не вирішив, я ним був. Іншого абсолютно не бачив.

- В якому стилі були ваші перші роботи після Ужгородського училища прикладного мистецтва?

- Та різні. До навчання були ближчими до класики. Потім вступив до Ужгорода, там відкрив для себе авангард, було багато літератури. Я переходив з одного стилю до іншого. Наприклад, я малював тварин. За основу брав роботи Марії Приймаченко, лише 2-метрового формату. І робив щось середнє між Пікассо та Приймаченком. Мене кидало в модернізм, в неокласицизм. А потім я поєднав одне з одним.

"Крали багато моїх робіт"

- Ви все життя живете у Черкасах, не рахуючи навчання?

- І в Європі, якщо вважати, що пів року – це там жив. Мені Черкаси дуже подобаються. Я пробував писати в інших містах – у Києві, Львові, Берліні – але не можу. Великих міст я просто не люблю.

- Чи є незвичайні історії, пов'язані із вашими картинами?

- Крали багато моїх робіт. І здебільшого не знаходили. Наприклад, була виставка у Берліні, а потім бабах - і все. У Києві була виставка в одній галереї. Я вчасно не забрав роботи, приїхав – галереї нема і картин теж. А через багато років картини спливли у колекції Дойчебанку. Про це я дізнався із преси.

Довідка

Володимир Яковець – український художник. Народився у 1960 році у місті Черкаси. Займався в художній студії (1970-1976 роки). Навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва (1976-1980 роки).

Є організатором численних молодіжних виставок і пленерів (з 1994 року). Був куратором проєктів «Вікторія», «Антракт», «Еротика в мистецтві», пленеру «Софіївка – 200».

Член Національної спілки художників України, з 1990 року. У 1999 році отримав звання «Людина року» за найкращий художній проєкт.

Учасник численних всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних пленерів, виставок і артпроєктів в Україні, Росії, Польщі, Бельгії, Норвегії, Швеції, Данії, Іспанії, Італії, Австрії, Німеччині, Канаді та США. Роботи знаходяться в багатьох музеях та приватних колекціях усього світу.

40 років викладає у художній школі.