Як на Запоріжжі провели бліцкриг з вилучення грошей у народу
Ми вже не уявляємо Хортицю без її величних трьох щогл, котрі стали примітною пам'яткою острова. З'явилися вони тут на початку 1930-х років – до речі, конструкцій було не три, а чотири.
Під час Другої світової війни фашисти завалили цих клепаних красунь, а як їх ставили на місце, розкажемо пізніше.
А поки - красномовні штрихи до того відновлення і до порядків, що панували в радянському суспільстві.
Читайте також: Кололи граніт для Дніпрогесу - як працювали каменоломи у Запоріжжі сто років тому (фото)
16 травня 1948 року газета «Большевик Запорожья» публікує фото підйому щогли на Хортиці.
Світлину приправили таким підписом.
«До війни на лівому березі Дніпра і на острові Хортиця височіли по чотири величезні 75-метрові ажурні щогли. Від острова до лівого берега, високо над рікою, тяглися сталебронзові дроти. Ці щогли були найбільшими в Європі. Вони важили по 200 тонн кожна.
Відступаючи під ударами Радянської Армії, німецькі окупанти підірвали всі 8 щогл. Дніпровські гідромонтажники у повоєнні роки відновили вже 2 щогли.
Третю щоглу вони підняли за допомогою падаючої стріли нещодавно – напередодні великого свята 1 Травня. На нашому знімку зафіксовано момент її підйому.
Зараз на острові Хортиця готується до підйому четверта щогла».
Підняли, отже, напередодні великого свята. А відразу після свята монтажників чекав удар від рідного уряду. Ось як захоплено описував його наслідки «Большевик Запорожья».
«4 травня на острові Хортиця, де ведеться складання другої 75-метрової щогли переходу через Дніпро, прославлений бригадир Андрій Євграфов [приїхав з Уралу], відкриваючи мітинг монтажників, заявив:
- Моє слово буде коротким. Підписуюсь на 2000 карбованців. Закликаю всіх наслідувати мій приклад!
Так само добре пройшла підписка у бригадах тт. Касапова, Столярова [також прибув з Уралу], Суходолова».
Що це за підписка на 2000 рублів? А ось що.
Не встигли ще зняти «шовк червоних знамен», розвішаний з нагоди «дня нашої радості й торжества» 1 Травня, як Рада Міністрів СРСР вирішила насадити чергову державну позику. Простіше кажучи, забрати гроші у населення.
Уряд хоча б заради пристойності не спромігся витримати паузу після урочистих промов про щасливе життя і нахабно видав свою постанову вже 3 травня 1948 року.
Читайте також: Відомий біолог знайшов під Запоріжжям частину старовинної амфори та протитанкову міну (фото)
Ця позика не була першою і не була останньою - такий же подаруночок звалиться на людей і рівно за рік – 3 травня 1949 року.
А поки рвонула навіжена й безсоромна кампанія з вилучення грошей у народу. Безсоромна - тому що позика фактично була примусовою, але ви подивіться на всі ці лицемірні газетні заголовки!
А ось що писали під цими заголовками.
«Диктор ще читав умови випуску нової позики, а в Пологському кондукторському резерві стало вже гамірно». І оцініть, до якого цинізму дійшла газета в наступному реченні - стосовно причини гамору: «Усі поспішають першими підписатися на позику».
В іншій замітці електрик «Запоріжсталі» «тов. Ясинський підписався на 600 карбованців і подав заяву про відрахування цієї суми за п'ять місяців».
А скільки це – 600 карбованців електрика Ясинського або 2000 бригадира Євграфова? Багато чи мало?
Дивіться, у наступній публікації «вантажник «Запоріжсталі» тов. Носачов, який заробляє 750 карбованців на місяць, підписався на 2000 карбованців».
«Керівник монтажників на будівництві четвертої доменної печі лауреат Сталінської премії Марк Іванович Недужко підписався на 7000 карбованців, позичивши державі понад два місячні оклади».
Лауреат, певно, міг дозволити собі широкий жест – 1946 року Марк Іванович за «сталінку» третього ступеня отримав 50000 карбованців. Щоправда, у грудні 1947 року сталася грошова реформа, і кожні десять старих карбованців довелося міняти на один новий (з вкладами були нюанси).
Читайте також: Занурилися в «золоту епоху» - у Запоріжжі українські хіти минулого сторіччя звучали по-сучасному
А загалом нормою для робітників щодо позики вважалося віддати державі півтора-два місячні заробітки на рік. Ось як про це писала стара газета.
«Наша зміна, - сказав начальник зміни турбінного цеху [Дніпрогесу] тов. Мальцев, - вирішила дати в позику Батьківщині півторамісячний заробіток».
«На 150 відсотків місячного заробітку підписалися на нову позику знатні бетонниці Поліна Шило та Паша Коробова».
«На 3-місячну платню підписалася комсомолка механічного цеху [«Запоріжсталі»] т. Заболотна».
Навіть «інвалід війни Купріянов, який має 6 урядових нагород, підписався на два місячні оклади». А громадяни, що перебували у відрядженні чи на відпочинку, начебто телеграфували на свої підприємства, аби їх теж внесли до списків тих, хто хоче віддати гроші на позику. Не дай боже забудуть і не вирахують із зарплати!
Читайте також: Запорізький музей змінив назву і директора - що там зараз показують
А тепер поясню, чому кампанію з вилучення грошей я називаю навіженою. Тому що тогочасний «турборежим» і не снився нинішнім верхам! Тоді й перепис худоби могли призначити на ранок 1 січня, і 20 мільярдів відібрати в народу за лічені дні – з 3 по 8 травня.
Судіть самі.
На Дніпрогесі «не встиг диктор закінчити читання урядового повідомлення про випуск нової позики, як розпочалася підписка». Усі дніпрогесівці підписалися на позику за дві години.
Завод «Запоріжсталь» дав державі понад чотири мільйони карбованців за чотири години.
За дві години підписалися на позику всі колгоспники артілі «Комунар» Чернігівського району. Та що там артіль — у Веселівському районі «усі як один» підписалися за чотири години.
- За попередніми даними, отриманими на 12-16 годину 4 травня, […] повністю виконано план розміщення позики в Московській, Харківській, Запорізькій, Ярославській, Кримській і Калінінградській областях, - констатували в ЦК ВКП(б). З моменту виходу постанови про позику, зауважте, минула всього доба.
І ось 8 травня 1948 року з'являється повідомлення, підписане міністром фінансів СРСР Косигіним: понад 22 мільярди карбованців вилучено, план перевиконано, баста.
Бліцкриг удався.
Читайте також: Мешканець Запоріжжя знайшов на Туристичному пляжі старовинну козацьку зброю (фото)
1948 року в СРСР частка позик склала 24% доходів держбюджету (1952 року – 42%). Ось так підставили плече країні, що оживала, її багатостраждальні трудящі. А колгоспники тоді, до речі, працювали за трудодні, однак «Большевик Запорожья» на всі лади підкреслював, що селяни дають позику державі готівкою.
Тут пригадується розповідь мого родича, повоєнного хлопчини.
«Осінь, негода, сльота. Сиджу я в хаті, дивлюся у вікно. Раптом бачу — через наш город, по всій цій багнюці, рішуче крокує голова колгоспу, у військовій формі, у чоботях. Прямує саме до нас. Що таке?
Ось він уже в нас. І відразу до матері: «180 кабованців на позику!».
Боже мій! Мати в колгоспі за весь рік заробила 300 карбованців і 180 з них віддай на позику».
Так, перед батогом були пряники. У грудні 1947 року скасували карткову систему, знизили ціни. Але ж тоді й провели грошову реформу — по суті, конфіскаційну. А кожні три чи п'ять (залежно від виду) облігацій старих позик громадяни мусили обміняти на одну нову.
Читайте також: Дніпро подарував скарб - у Запоріжжі фахівці врятували рідкісний якір 19 століття (фото)
10 квітня 1948 року ціни знову знизили. Здавалося б, який піар можна зробити! Але дивна річ – «Большевик Запорожья» фактично промовчав щодо «реального підвищення заробітної плати», обмежившись передруком передової статті з «Правди». Зате не забув нагадати про обмін облігацій на користь держави.
Віддаючи свої гроші, трудящі натомість отримували нові облігації та обіцянки, що за ними повернуть борг 20 років по тому.
Можливо, у дитинстві ви гралися цими красивими папірцями, що дісталися від дідуся з бабусею чи батьків. Мені особисто запам'яталася така — з паровозом і трактором на стрілі підйомного крана.
За такими облігаціями можна було отримати дохід у вигляді виграшів, як за лотерейними білетами (кожна облігація мала серію і номер, тож брала участь у розіграшах). Але кількість щасливчиків була настільки мізерною, що переважна частина народу справедливо вважала себе обібраною.
На цій світлині легендарного запорізького фотокореспондента Олексія Красовського на позику 1957 року підписується сталевар «Дніпроспецсталі» Михайло Пересецький (справа).
Загалом з 1946 до 1957 року в Радянському Союзі випустили п'ять тиражів облігацій з терміном погашення 20 років (крім останнього, 5-річного).
Але держава не збиралася платити за боргами. І 1957 року СРСР запропонував своєму народу угоду: ви не вимагаєте платежів, ми припиняємо примусові позики. Фактично це був дефолт за держоблігацями.
І лише 1974 року почалося погашення післявоєнних позикових зобов'язань. Та не всім і не відразу. До того ж облігації, що знецінилися, на той час уже перетворилися на красиві фантики для дітей.
Читайте також: Стали офіційними пам’ятками - у Запоріжжі ще кілька історичних будівель отримали охоронний статус (фото)
«Было время… и цены снижали, и текли, куда надо, каналы». Ось тільки четверту щоглу на Хортиці так і не відновили.
Раніше ми розповідали, як виглядав престижний генделик для запорізьких роботяг у 1960-ті роки.
