Гроші на випивку робітники знайшли феноменально
Люблять у Запоріжжі згадувати золоті часи легендарної кав’ярні «Маленький Париж».
А тим часом прикро, що підзабулася історія іншого культового закладу – кафе «Карусель». На відміну від богемного «Маленького Парижа» «Карусель» була вотчиною пролетарів.
Отже, заповнюємо прогалину міської історії.
Читайте також: Від вечірнього факультету до вишу – як у Запоріжжі з’явилася інженерна академія
Було таке свято у робітників радянського Запоріжжя – День получки (газета «Индустриальное Запорожье», 1963 рік)
Получку належало неодмінно обмити
А ще побутує в Запоріжжі така байка. Начебто будівники комунізму, вони ж робітники запорізьких заводів, витонченим відпочинком вважали зарулити дорогою з промзони до «Каруселі», аби розслабитися після зміни.
І якось компанії трудяг з алюмінієвого комбінату не вистачило грошенят на традиційний релакс. Прикрість була такою нестерпною, що один з них у розпачі запропонував: «А давайте позичимо «пятьорку» у САМОГО». І кивнув у бік директора комбінату, котрий бозна як опинився поблизу.
Директор Іван Карпович Стрельченко, відомий крутим норовом і добірним матом, у відповідь на прохання раптом… дістав… не п'ять, а цілих 25 карбованців!
При цьому зауважив:
- На «пятьорку» ви ж просто нап'єтеся як свині. А на 25 карбованців культурно посидите в «Каруселі».
Так це було чи приблизно так, тепер уже важко сказати. Але «Карусель», яка потрапила у міфологію, реально існувала. І навіть її фото ми знайшли в газеті «Индустриальное Запорожье» за грудень 1963 року.
Світлина з газети 60-річної давності
Стояла «Карусель» неподалік літнього кінотеатру «Мир» (якщо хтось пам'ятає такий) – це там, де тепер парк Трудової слави (у районі невеличкої церковки).
Іван Стрельченко з працівниками свого підприємства. Заводчанам Іван Карпович (або ж Карпо, як його називали) запам'ятався не лише крутою вдачею, але й тим, що легко відходив від гніву
До речі, саме з легкої руки Івана Стрельченка в культову «Весну на Зарічній вулиці» потрапив Палац культури ЗАлК. Кіногрупа ніяк не могла знайти місце для зйомок святкового вечора і вже налаштувалася на павільйон, аж тут директор запропонував ПК тоді ще імені Кірова. Пораду захоплено прийняли.
Читайте також: Запоріжці з сумом згадують легендарне кафе, яке було в розтрощеному росіянами будинку
А ось попередник Стрельченка на посаді директора – Омелян Сінченко наполіг на тому, щоб ПК ЗАлК збудували там, де він і зараз стоїть. Хоча головний архітектор міста напирав на нинішній бульвар Шевченка – ту його частину, де тепер знаходяться ПК «Дніпроспецсталь», 10-та міська лікарня. Однак Сінченко був категорично проти – не вірив, що на Вознесенці з'явиться справжнє місто. Воно й не дивно: подивіться (нижче), що там було того ж таки 1963 року.
Запоріжжя, 60 років тому. Алюмінієва балка
Важко повірити, але зараз на цьому місці парк Трудової слави. А навколо цілком реальний центр справжнього великого міста. Тож даремно сумнівався директор у перспективах цього простору. Адже місце намолене – якщо не для палацу культури, то для буфету при ньому точно.
Фото: архів редакції, архів Василя Дударєва
Титульна ілюстрація: одна з незліченних радянських карикатур про пияцтво: «Василь знову бригаду підводить: ми тут, а він у кіно пішов…». Автор Юрій Узбяков
У публікації використані матеріали та світлини з науково-популярного видання «ЗАлК: сріблясті крила успіху»
