Фотографіями поділився відомий у Запоріжжі краєзнавець
Запоріжжя, 1943 рік – місто вже другий рік в окупації та стає місцем дислокації штабу групи армій «Південь» під командуванням Манштейну та навіть об’єктом для візитів Гітлера. Про події того часу розповідає на своєму сайті відомий запорізький гід та краєзнавець Роман Акбаш.
Читайте також: Усіх на фронт, на передову – як проводили мобілізацію на Запоріжжі під час Другої світової війни
Але час володарювання німців у місті добігає свого кінця. Одна з ознак цього – розташування у Запоріжжі Flüchtlingsstab-Süd: штабу у справах біженців Півдня. Він переїжджає до Запоріжжя на початку лютого 1943 року із Дніпропетровську, майже одразу після його створення на базі 248-ї польової комендатури (Feldkommandantur 248; FK 248).
Офіцерів Flüchtlingsstab-Süd у Запоріжжі можете побачити на наступній світлині. На жаль, будівля на задньому плані увійшла до кадру лише маленькою своєю частиною. Але помітно, що то велика споруда. Ймовірно, якогось довоєнного навчального закладу. Можливо (але Роман Акбаш не впевнений), що то сьогоднішній другий корпус «Запорізької політехніки». Під час окупації вона була одною з найголовніших будівель Запоріжжя. Тут розташовувалися і військова комендатура, і той самий штаб Манштейна.
Безпосередньо саме командувачу групи армій «Південь» і був підпорядкований Flüchtlingsstab-Süd. Очолював штаб у справах біженців генерал-майор Курт Мірцінські (Kurt Mierzinsky). Ось своєрідне досьє на нього з архівів радянських спецслужб:
«Mierzinsky – близько 60 років, проживав у Берліні. Під час першої світової війни був офіцером генштабу у військовій частині. На початку 20-х років у званні майора запасу був переведений працювати у військове міністерство у групу «Росія». Восени 1941 року був переведений до армійського угруповання «Південь» під Харків як ортскомендант. На цій посаді взимку 1941/42 рр. став генералом. Прикмети: середнього зросту, щільної статури, повний, кругле червонощоке обличчя, очі блакитні, короткозорий, носить пенсне».
На груповому фото генерал-майор у центрі. А нижче його портрет. Судячи з усього, перший більш-менш якісний в інтернеті. «Мій командир», – підписав світлину автор усіх фотографій цієї публікації. Ім’я його невідомо, а ось скани цих кадрів люб’язно надав краєзнавцю Павел Капто. Всі фото в запорізькому альбомі німця датуються лютим-травнем 1943 року.
На наступній фотографії знову Мірцінські – вітається з «медсестрою Анні». А знаходяться вони у входу до одного з найкрутіших свого часу ресторанів міста. Ще б пак – працював цей заклад у готелі «Інтурист».
На цій світлині цей готель вже доживає свій вік. У жовтні 1943 року він буде зруйнований. Зараз на його місці інший готель - «Театральний». На фото – вулиця Троїцька. Фотограф знімає зі скверу, там де зараз дитячий майданчик. Поруч з готелем, одразу праворуч від нього, будівля з баштою. У часи Олександрівська це був прибутковий будинок Продайко. Він теж не пережив війну та післявоєнне відновлення.
А ось праворуч – на першому кадрі, а також на наступному фото, помітні й ті споруди, які не без втрат, але дожили до нашого часу – будинок Лящинського (на розі Троїцької та сучасного Соборного проспекту) та будівля, в якій зараз знаходиться обласний краєзнавчий музей. «Штадткомісаріат» – повідомляє підпис під фотографією. З літа 1942 року штадткомісар це фактично очільник Запоріжжя – керівник цивільної окупаційної адміністрації. Цю посаду в нашому місті обіймав німець Альфред Гілле.
Читайте також: Фламандське минуле Запоріжжя – якими були найбільші колонії регіону
Наступне фото – те саме перехрестя Троїцької та сьогоднішнього проспекту. «Hauptstraße», – пояснює підпис, головна вулиця. Цікава річ – у грудні 1941 року вулиця Карла Лібкнехта (сьогоднішній проспект у Старому місті) була офіційно перейменована на честь Адольфа Гітлера. Але вже, наприклад, 1943 року у газеті «Нове Запоріжжя» її майже завжди називають Головною.
Що стосується фото, то на ньому багато вже втрачених деталей Запоріжжя. Фотограф знімає з Троїцької – майже у напрямку вулиці Базарної. Праворуч, одноповерхова будівля – кінотеатр, чи не найперший в місті. Спочатку мав назву «Модерн», потім – «імені Дзержинського». У 1960-і роки майже на місці зруйнованого під час війни кінотеатру збудували кафе «Сніжинка».
«Хмарочос» ліворуч – будівля сьогоднішнього Ощадбанку. Вона й тоді була банком. А на початку своєї історії, то був прибутковий будинок Олексія Ланшина. На фото будівлю ще прикрашають погруддя персонажів античних міфів. У центрі – скульптура бога Меркурія. На жаль, вже у 1960-і роки, в мирний час, всі ці елементи декору були знищені.
А тут (на фото зверху) ми вже нижче проспекту, на іншому перехресті – зараз Троїцької та Поштової (під час окупації – Панаса Мирного). Купа окупантів, мабуть, чекає на трамвай. Також можна побачити й зараз наявні будівлі вулиці Поштової – сучасний «Трактир» та сусідній двоповерховий будинок.
А на фото нижче – вже Нове Запоріжжя, Шосте селище. Колона біженців їде на Захід – ось-ось доберуться до греблі Дніпрогесу. До речі, вона цього часу вже відновлена після радянського підриву 1941 року. На фото – знову проспект. Під час окупації цю його частину перейменовували на честь Герінга.
Ліворуч – будинок з сучасною адресою Соборний, 230. Один з будинків-«близнюків» архітекторів Орлова і Сталіна. До речі, над вікном верхнього поверху щось дуже схоже на наслідок «прильоту». А ще тут можна поганенько, але розгледіти трамвай. Не вірте, якщо десь прочитаєте, що під час окупації в Запоріжжі вони не ходили. Деякий час таки ходили.
І ще трохи проспекту. Це вже його фінішна ділянка. Роман Акбаш сміливо припустив, що люди на конях, то запорізькі меноніти які тримають курс на Захід. Бо такі ресорні екіпажи, то насправді їх «фішка» і винахід. То вже потім – поцуплені та озброєні кулеметами – вони увійшли в історію як легендарні тачанки.
Читайте також: Запорізький край під час німецької окупації – унікальні фотографії
Перша праворуч на фото вище – будівля міськради, вона ж – Будинок громадських організацій. Вона ж, сьогодні – відділення поліції. А наступний, височенький – Будинок водників, той у якому зараз працює Музей історії зброї (Соборний, 189).
А тут – ті самі біженці, якими піклувався Flüchtlingsstab-Süd. Зазвичай цей штаб займався так званими біженцями категорії «А». Це «фольксдойче» – місцеві мешканці, долучені до реєстру етнічних німців України. Літера «А» присвоювалася, «тим, хто потребує довиховання у корінних німецьких землях для зміцнення національних рис». Але із наближенням радянської армії евакуювати до «корінних земель» вже доводилося всіх фольксдойче. Декотрих із них – мешканців Запоріжжя – можете побачити на цих двух фото. Їх автор написав, що то люди у яких він квартирував. Прізвище цієї родини – Ремпель, поширене серед менонітів Запорізького краю.
Також раніше ми розповідали, як у Запоріжжі утворилося поселення, в якому жили переважно німці. Хортицький німецький район — адміністративно-територіальна одиниця в Українській РСР, яка існувала у 1929-1930 роках, національний район з центром у селищі Верхня Хортиця (зараз – у межах міста Запоріжжя). Населення – 18 485 осіб, з яких 11 815 становили німецькомовне населення (переважно меноніти).
Джерело: Роман Акбаш
