При відкритті вокзалу припустилися історичної помилки
69 років тому – 25 вересня 1954 року – у Запоріжжі відкрили звичну нам будівлю головного вокзалу міста. До цього станція виглядала зовсім інакше. Подивимося, як змінювалися головні ворота Запоріжжя за понад сто років – на світлинах з нашого редакційного архіву.
Читайте також: Навчалися два мери та олімпійська чемпіонка: історія запорізького "гідротехнікуму"
Таким був вокзал за царського режиму, на початку ХХ століття. Залізниця прийшла до Олександрівська 1873 року і практично з того часу стояла ця будівля станції.
Простояла вона аж сім десятиліть - поки не зруйнувала німецько-радянська війна.
Це все, що залишилося від вокзалу в 1944 році. Про те, як тоді бомбили станцію, читайте в нашій публікації на основі розсекречених документів.
А яким був запорізький вокзал за місяць до тієї війни – у травні 1941-го, написав дивовижний письменник Володимир Войнович у книзі «Автопортрет: Роман моей жизни» (он як! – Запоріжжя-1 навіть потрапило до шанованої літератури). Ось ці близькі нам рядки.
«Из памяти извлеклась картинка: серое здание вокзала и надпись крупными косыми буквами «Запорiжжя», перрон, газетный киоск, будка с незнакомыми словами «Взуття та панчохи», тележка с газированной водой, милиционер в белом кителе, с шашкой на боку и свистком на шее, и семейство, застывшее, как на старинном дагерротипе: мужчина и женщина, оба в белом и оба в соломенных шляпах, старушка в темном платье в белый горошек и два крупных подростка в майках, в холщовых штанах и в парусиновых тапочках. Как только наш вагон поравнялся с картинкой, она вдруг ожила, превратившись из фотографии в немое кино, и эти дядя, тетя, старушка и подростки побежали рядом с вагоном, взмахивая руками и улыбаясь.
А потом объятия, поцелуи взрослых и ахи:
– Ах, какой большой мальчик? Ах, неужели уже восемь лет? В сентябре будет девять? И уже кончил первый класс? Ах, какой молодец!».
Читайте також: Популярний поїзд із Запоріжжя змінить маршрут та кінцевий пункт призначення - подробиці
Скільки ж зворушливих зустрічей (і розставань) пам'ятає наш залізничний вокзал Запоріжжя-1(або Південний, як часом його ще називали), жоден письменник не напише. Вочевидь, у кожного/кожної з нас є спомин про таку бентегу.
Цей вокзал постав замість зруйнованого. Фото 1953 року. Заодно й подивимось, як виглядала Привокзальна площа.
1959 рік. Вид з перехідного мосту. Його прибрали, коли збудували підземний перехід.
Теж 1959 рік і теж знято з мосту, але тепер ми можемо краще роздивитися вокзал і прилеглу територію.
А фасад та Привокзальна площа тоді були такими.
1965 рік. Юрій Ігнатенко повертається з армії (на руках – племінник Павло). Цікаве фото, багато пізнавальних деталей: і таксі «Волга», і вокзальний годинник, а громадяни та громадянки — своєрідний зріз пасажиропотоку.
А загалом Привокзальна площа на той час виглядала так. У її центрі – стражденний обеліск на згадку про повстання 1905 року. Куди його тільки не переносили.
Перейдемо тепер на перон. Паровоз (у цьому разі серії СО - «Серго Орджонікідзе») — невід'ємна частина вокзального пейзажу на той час, а це 1967 рік. І тітоньки, звичайно ж, симпатичні.
Читайте також: Як у Запоріжжі утворилося поселення, в якому жили переважно німці
Фасад головного вокзалу Запоріжжя за радянських часів — місце для нескінченних гасел та закликів: то «Слава КПРС», то «Назустріч наступному з'їзду», то «Наша мета комунізм». Тепер от черговий комуністичний банер нагадує про піввіковий ювілей СРСР (1972 рік).
А це вже останні роки СРСР. Середина 1980-х.
І шматочок новітньої історії – час суворого карантину через COVID-19. Березень 2020 року.
Два роки по тому. Евакуація.
Березень 2022 року. У черзі на посадку в евакопотяг мама з візочком. Молодий поліцейський, що чергує тут же, узяв зовсім крихітну дитинку, зворушливо поцілував і подав у вагон. Стало зрозуміло, що та зворушлива хвилина на службі – особиста.
Цю композицію над головним входом створив віртуозний запорізький скульптор Михайло Худас.
Узагалі-то наш центральний вокзал планували відкрити, як зафіксувала дата на фасаді, 1953 року. Ну, не вийшло.
Зате тепер для гостей міста маємо курйозну пам'ятку, побачити яку можна щойно ступивши на запорізьку землю.
Фото: архів редакції, Олександр Прилепа, Геннадій Пайдаркін, Юрій Коваленко, автор, архіви Павла Бєліна, Олександра Токмакова, Володимира Перебийніса, Олексія Толмачова, Ніни Кондрашової, Костянтина Криничного, Олени Авроші, Зої Гончарової, з фотоальбому «Запоріжжя»
