Звірок, який виручив людей у голодні роки, натомість отримав погибель
Хай пробачать нас бабаки, але сьогодні (у День бабака) йтиметься про їхніх найближчих родичів - ховрахів.
Трагічною видалася доля цих милих звірків у наших краях.
Газета «Большевик Запорожья» 75 років тому
«Ховрахам має бути оголошена нещадна боротьба», - закликала навесні 1949 року газета «Большевик Запорожья». За що, спитати б. Через те, що «пошкоджують сходи соняшнику, кукурудзи та колосових культур, – пояснював орган обкому КП(б)У, – а в період наливу та дозрівання колосових культур поїдають зерно, вибиваючи хліба навколо нір».
Ховрах обідає
І далі «Большевик Запорожья» пропонував способи ведення «нещадної боротьби».
«Існують методи знищення ховрахів - механічний (виливання водою, вилов капканами) і хімічний (затруєння нір ядами).
Ранньої весни, коли ховрах ще не зміцнів після зимівлі і коли грунт насичений вологою, виливання водою дає прекрасні результати».
А далі — зовсім уже люті рекомендації. Кріпіться, вразливі любителі природи з 2024 року.
«При затруєнні ціанплав засипається, а хлоросуміш та хлоропікрин вносяться в нори за допомогою ватного квачика. […]
Потрібна швидка закупорка нори пучком соломи або трави з наступним закриттям нори землею та притоптуванням її. Пляшку з хлоросумішшю необхідно підносити впритул до нори і змочений квачик закидати поглибше і якнайшвидше».
Не зайве сказати, що згаданий тут хлоропікрин свого часу вважався бойовою отруйною речовиною і застосовувався в Першій світовій війні. А тут - проти ховрахів…
Радянський плакат 1948 року
Але це ще не всі жахи боротьби з гризунами. До неї залучили навіть дітей. Та за таке сучасні мамочки загнали б тих борців з ховрахами у нори й далі за інструкцією.
А тоді, 75 років тому, газета закликала: «Надзвичайно велику допомогу бригадам можуть надати школярі, організовані й керовані своїми вчителями. Ловецькі бригади та школярі, які беруть участь у [цій] роботі, повинні бути забезпечені з боку колгоспів і радгоспів підвезенням води, капканами, гачками та відрами».
Школярі з капканами? А що ви дивуєтесь – звичайна суспільно корисна праця учнів 75 років тому. Сприяла, як тоді казали, всебічному розвитку особистості, моральному та фізичному вихованню.
І це ми ще не врахували процес відокремлення тушки ховраха від шкурки (а попросту обдирання), чим також займалися школярі. «Жодна шкурка не повинна пропасти, усі їх треба здавати на заготівельні пункти», - повчав «Большевик Запорожья».
І діти здавали. Гриша Сливка та Мишко Немич з Андріївського району, Федя та Степанчик Вакуленко з Михайлівського, Вітя Міняйло з Комишуваського здали по 3500-6000 шкурок ховрахів. За це (де-факто живодерство) отримали премії – годинник або ж фотоапарат під назвою, вибачте, «Москва» (а по суті німецький Zeiss Ikon).
Читайте також: Підібрали біля траси та поклали у пакет - запоріжанка намагається врятувати поранену сову (фото)
Іншим юним ловцям ховрахів, які трохи відстали, але теж вибилися в лідери (до трьох тисяч шкурок) - Вані Андрющенку, Негрій та Гальченко (у старій газеті вказані без імен) з Андріївського району, Ніні Сіряк з Пологівського та Альоші Цибенку з Оріхівського вручили художню літературу.
Десять дітей отримали фотоапарати «Комсомолець», ще п'ять — грамоти й безкоштовну передплату на газету.
Діти ловлять ховрахів. Малюнок з книги Льва Квіна «Шибеники» (1957 рік)
А дорослі успішні ловці ховрахів отримали за шкурки готівкою по 4-5 тисяч карбованців. Їм ще й нараховували трудодні (середня зарплата в Україні тоді складала близько 600 крб. Колгоспники, щоправда, її не бачили – убогі виплати їм видавали раз на рік, здебільшого сільгосппродукцією). Іван Пересада з Велико-Токмацького району здав 7300 шкурок, Маврій Захаров із Приморського — аж 9000.
Ховрахи. Малюнок радянського художника-анімаліста Георгія Нікольського
Бідолашні ховрахи - скільки там тієї шкурки з малоцінним хутром, але навіть мертвим гризунам не давали спокій.
Колись жінка похилого віку розповідала мені, як у молодості її проперчили в колгоспній стінгазеті за те, що замало виливала ховрахів. Так вона з переляку хотіла виїхати, аби уникнути покарання. Ще б пак: зривала відповідальну кампанію. Слава богу, обійшлося.
А в юнацькому віці я чув, що сусідка за голоднечі змушена була їсти ховрахів. І хоч вона соромилася такого факту, історія цієї жінки зовсім не була диковиною - цього лиха скуштувало усе її покоління.
Читайте також: У Запоріжжі скорочують чисельність безпритульних тварин гуманним методом - куди звертатись
Загалом же, заклики «Большевика Запорожья» безжально нищити ховрахів – пусті слова в свинячий голос. Бо на той час – у 1946-48 роках – ховрахи вже й так тотально винищилися колгоспниками без усяких гасел. Мотивація була одна, але абсолютна: аби лиш вижити.
Ось як згадував ті часи уродженець села Балки Василівського району Іван Швець (рукописні спогади Івана Петровича нам надав його племінник Олексій Швець).
«На що тільки [ми] не кидалися з голоду [мишачі запаси колосків на полях, гриби-поганки, макуха з прілого насіння льону, зерна кураю і навіть сіль їли для вгамування голоду. Знайомий їв сіль, то він так розпух, наче його бджоли покусали].
І тут порятунок прийшов з ловом ховрахів […].
Але ховрахів не вистачало. Добре, що в той час розлився Дніпро і з'явилися [водяні] пацюки.
Шкурка пацюка чи ховраха першого гатунку коштувала 60 копійок. […] Особливо цінними для мене ховрахи були тим, що їхнє м'ясо дуже жирне і смачне. […]
У перші дні справжньої весни на пагорбах вже є проталини, виповзають зі своїх нір [після зимової сплячки] ховрахи, вітаючи сонячні весняні дні своїм свистом. У цей час їх лов простий і цікавий. Виливши [в нору] відро холодної снігової води, вільною рукою хапаєш ховраха, що висунувся з нори. […]
Усі важкі роки я полював на ховрахів, це було не просто полювання, це було і здобування їжі.
У 46-му році мені подарував собаку Володя Дунаєнко. Настала весна, і я навчив собаку лову ховрахів. […] Ховрах зазвичай свисне і пригнеться – раптом його вороги почули. А ворогів у ховрахів дуже багато – від птахів до ласок, які за ними в нори лазять. Собака, підбігаючи до нори, намагається на неї сісти, щоб загородити вхід і одразу схопити матір [сімейства], а потім легко всьому виводку (шість-вісім дитинчат) переклацати голови зубами.
За лов ховрахів нам добре колгосп нараховував трудодні. Я завжди брав довідку в приймальника шкурок Обезьяніна і на ховрашат, завдяки чому виходило значне нарахування трудоднів. Але за шкурки маленьких ховрашат я грошей не жадав. Та й гроші ми не завжди брали – мама піде на базар, зайде до Обезьяніна й отримає цукор та борошно. А для нас це дуже вигідно. […]
Ховрахи. Скільки днів вони нас підтримували».
Ось так - колись ці милі звірки рятували нам життя, а ми віддячили їм суцільним винищенням.
Читайте також: Якими були запорізькі плавні за крок до знищення
1927 року газета «Пионерская правда» надрукувала правила нової гри - «Боротьба з ховрахами». З правил: «На землі окреслюються кола 50-60 сантиметрів у поперечнику. […] Ці кола являють собою норки ховрахів. […]
Гра починається виловлюванням ховрахів з нірок. […] Якщо винищувач [ховраха] під час перебіжки вловить у капкан, тобто утримає його, то ховрах вважається спійманим і відводиться убік.
Можуть викурювати ховрахів і сірковуглецем. Для цього хлопці-винищувачі збирають заздалегідь камінчики-гальки у свої кишені. Щоб отруїти ховраха, винищувач повинен підкрастися до нірки і покласти за межу кола камінчик».
Піонерські забави на світанку радянської влади
Та не варто думати, що втягування дітей у війну з ховрахами — затія соціалістична. 1918 року в Каліфорнії оголосили справжній дитячий «хрестовий похід» проти цих милих і бідолашних істот.
У каліфорнійській війні дітей з гризунами було понад 100 000 жертв
«Діти, ми мусимо вбивати гризунів, щоб зберегти їжу. Але використовуйте отрути обережно»
А в нашій країні доля ховрахів така: залишилося чотири види. Усі вони занесені до Червоної книги України. Причому один з них - європейський ховрах – очевидно, зостався тільки в Червоній книзі, а в реальності в Україні його вже втрачено безповоротно.
Вимирають орли, горностаї, тхори — і все через те, що катастрофічно скоротилася чисельність ховрахів, якими вони харчуються.
Додайте сюди війну.
Дурна нескінченність.
