1917 року у Києві відбувся 100-тисячний мітинг під українськими прапорами
Рівно 107 років тому – 1 квітня 1917-го, за ініціативи Центральної Ради в Києві відбулося Перше Українське Свято Свободи. 100-тисячний мітинг патріотичних сил на Софійському майдані засвідчив устремління українців до національного самовизначення та підтримав територіальну автономію України, йдеться у матеріалі Українського інституту національної пам'яті. Свято Свободи стало найбільшою вуличною акцією за весь період революції.
Читайте також: Учіть, діти, Конституцію. Вступники в запорізьких технікумах складали несподіваний екзамен
«Великими ріками й малими струмочками з 10 годин ранку текли люде з усіх кінців великої столиці України до головного пункту – Володимирського собору, де вище Київське духовенство, тепер з власної ініціативи, правило панахиду по Шевченкові. А перед собором стояло українське військо під козацьким прапором, маяли численні знамена й прапори організованого по групам українства (робітники, чиновники, шкільна молодь з учителями, селяне і інш.)», – повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради» у номері за 3 квітня (21 березня) 1917-го.
Процесія розпочалася о 12-й. Попереду йшли представники Центральної Української Ради, Українського Військового Комітету та комісар при Київському Виконавчім Комітеті п. Обручів. За ними військо, за військом громадянство, знову військо, знову громадянство.
14 військових оркестрів і 7 хорів то грали, то співали «Ще не вмерла Україна», «Заповіт», навіть «Марсельєзу». Пройшли Бібіковським бульваром до Хрещатика, привітали міську думу, а потім по Трьохсвятительській вийшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому, на площу перед Софійським собором. Залунали дзвони.
Освятили корогву Українського війська, а тоді розпочалося «перше вільне прилюдне Українське віче, на якому головою обрано було тов. Антоновича».
Репортери перелічують виступаючих: «від духовенства священик, який казав на тему, що «в своїй хаті своя сила і правда і воля», від Київського війська підпоруч. М. Міхновський. Після цього від селянства, організованого в кооперативи, говорить п. Стасюк, що кличе стерти з пам’яти і з п’єдесталу монумента Хмільницькому слова «волімо під царя московського»…».
Після виступу Михайла Грушевського віче одноголосно ухвалило резолюцію, а пан Демид Куницький заявив, що він жертвує десять тисяч на будівлю української гімназії.
Читайте також: Невірні назви - запорізький історик розповів про помилки у найменуванні місць на Хортиці
«Радісно розходились люде – яких було на святі біля 100 тисяч (бо одного війська тисяч 30) – та гомоніли, що скоро за Вільну Україну до бою вже мілійони побірників стануть», - писали репортери.
Українська маніфестація стала кульмінаційним моментом відродження національно-визвольного руху. Вона досягла своєї мети, виявивши масовий характер руху.
«Кожний з учасників походу, лягаючи спати того вечора, бачив перед очима сотні блакитно-жовтих прапорів, які рвались від подихів вітру до ясного неба і кричали про нашу силу і наше завзяття… А встаючи ранком до щоденної праці свідомий українець не чув вже самотності і не був одиноким – він переконався наочно, що в ногу з ним іде сотня тисяч щирих і завзятих побірників волі», – писав новий часопис українського студентства «Стерно».
У «Споминах» Михайла Грушевського є такі слова: «Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки… Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві».
Також ми писали, як 24 серпня 32 роки тому запоріжець Костянтин Лямцев з товаришами біля Верховної Ради вимагав і таки зустрів проголошення Незалежності України. Повернувшись до Запоріжжя, поставив крапку в історії комуністичного режиму в області. А задовго до всього цього пан Костянтин послідовно виборював нашу незалежність – одним з перших у Запоріжжі.
