Сьогодні день народження у легенди запорізького авангарду та нонконформізму Віктора Заруби
3 серпня відзначає ювілей художник Віктор Заруба, йому виповнюється 80 років. Віктора Антоновича можна назвати легендою запорізького авангарду та нонконформізму. (Нонконформіст - незгодний). Він створює приголомшливі абстрактні та декоративні картини. Перед днем народження художник дав для читачів zprz.city ексклюзивне інтерв'ю .
Читайте також: Початок незалежності: з чого починалось сучасне мистецтво у Запоріжжі
"Цвітіння". 1974
Про картини та вчинки Віктора Заруби у міській богемі ходять легенди. Ще у 1970-х у нього був такий авангард, який деяким і сьогодні не снився. За що й поплатився – ходять чутки: щоб вступити до Спілки художників йому довелося спалити свої картини.
На питання про спалення робіт раніше стримано мені відповідав: "Факт - спалив 20 картин, але не поширюватимуся про це". А днями зізнався: "Це були ілюстрації в моєму розумінні до "Маленького принца" Антуана де Сент-Екзюпері".
До речі, зі Спілки художників Віктор Заруба згодом, уже за часів незалежної України, вийшов. Точніше, за його словами, не відновив членство у СХ.
"Дарую тобі сонце", 1996
А після персональної виставки у Запорізькому обласному художньому музеї 1990 року взагалі не виставляється. (Крім участі у знакових виставках із серії "Образ. 90-ті" у тому ж музеї, де навіть я, як співорганізатор і організатор, Віктора Зарубу особисто не бачила).
Але його роботами захоплюються досі. Комусь, як мені, пощастило побувати кілька разів у його майстерні на "Космосі". Інші можуть переглянути фотографії приголомшливих робіт на сторінці Віктора Заруби у фейсбуці.
Віктор Заруба у дворі своєї майстерні на "Космосі", серпень 2008 року
Серпень 2008 року
Малювати він не покинув і ніколи не боявся міняти свій стиль. Який, утім, завжди був незвичайним, авангардним. Наприклад, Віктор Антонович експериментував із картинами, які створював у воді – бачила такі роботи у його майстерні: полотна з елементами сюрреалізму з фарбами, що розтікаються по них.
Вперше особисто познайомилася із Віктором Зарубою 20 років тому - брала у нього інтерв'ю до 60-річчя. Тоді він сказав, що я перший журналіст, з яким він спілкувався за останні 15 років. З приводу участі, а точніше, неучасті у виставках відповів, що не любить тусовки і бачить ставлення до мистецтва в Україні. Хоча за ті 15 років, за його словами, зробив усе, що хотілося зробити ще у 1970-ті.
"Україна-95". 1995
"Читаю багато віршів і це наповнення поезією виплескується у моїх роботах"
Днями я побувала вдома у Віктора Заруби та його дружини Людмили. Ювілейне інтерв'ю склалося з цієї та попередніх бесід. Зараз художник у майстерні вже не працює, малює вдома – показав десятки папок із аркушами.
– Вікторе Антоновичу, ви зараз графікою займаєтесь?
- Я не розділяю живопис і графіку.
- Питання до ювілею – яке було найяскравіше, позитивне враження у житті?
– Що Людмила (дружина художника. – Ред.) не заважала мені у творчості, - відповідає Віктор Заруба.
- Це йому пощастило. Я створювала умови та оберігала від побутових проблем, - додає Людмила Заруба, вони одружені понад 52 роки.
- Ми з братом з дитинства звикли працювати. Нині дітей переважно розважають, а до праці ніхто не залучає. Я з десяти років випилював із братом лобзиком. Щоб допомагати сім'ї робили плічка для одягу, полички для ванни, ящики для посилок. Ходили продавати, а міліція забирала з мішком. А потім ці ящики якась жінка виставляла та продавала, вони їй віддавали. А мені було до сліз прикро. Зате усі рамки для своїх картин зробив сам, у мене жодної покупної, – згадує Віктор Антонович.
"Цикади", 2001
– А чому ви вирішили вчитися на художника?
– У дитинстві я малював на цегляній стіні нашого будинку – ми жили у приватному секторі. Мабуть, батько щось помітив у мені і сказав: "Давай ми Вітьку віддамо в художню школу, може, художником стане". А я був сьомою дитиною у сім'ї. Мій перший пензлик батько зробив із собачої вовни - вистриг собаці бік. Я вступив до художньої школи – і поїхало.
– Звідки у 1970-х у вас узявся такий авангардизм?
– Справжній прорив у творчості у мене почався 1969 року, коли я почав працювати з дітьми у художній школі, де раніше й сам навчався. Мене запросив мій перший викладач Євген Мірошниченко (художник, перший директор Запорізької дитячої художньої школи. – Ред.). Дуже йому вдячний, він надав мені шлях.
Євген Мірошниченко знав, як я ставлюсь до мистецтва. Наприклад, у 30-градусний мороз, я, єдиний із викладачів, приїхав на заняття, хоча мешкав на "Космосі", а інші – недалеко від школи.
Вплинув на мою творчість й політ у Космос Юрія Гагаріна.
"Земля в ілюмінаторі", 2007
- Важко бути авангардистом у радянські часи?
- Я не був авангардистом у радянські часи. Я намалював і не показував, бо міг би і не дожити з цим "Австралійським крокетом" (безпредметна картина 1971 року). Представники обкому партії дивився роботи перед виставками.
Тоді був один пейзажно-натюрмортний реалізм - це не мистецтво, а змальовування тривимірного простору в двомірне.
"Австралійський крокет", 1971
- У вас одна картина "Австралійський крикет" чи серія?
- Одна картина, 1971 року. У мене її в 1991 році купив Запорізький художній музей. Я потім повторив у 1990-х такий же фон на трьох картинах, але вони не дуже схожі. Там зображені дороги – дороги життя (на фото нижче, надано Віктором Зарубою. - Ред.).
Розповім, як з'явився "Австралійський крокет". Колись я читав книгу про Австралію, це зелений континент. Я собі його просто уявив.
В армії я був художником. Робив ленінські кімнати. Натягував полотно на підрамники і ґрунтував – сантиметрів 70 та на всю довжину стіни. Товщина підрамника була сантиметрів 10, щоб там можна було поставити книжечки про Леніна.
Я ґрунтував полотна пісочно-зеленим кольором, наче освітленим сонцем. На цьому фоні малював плоскі, як тіні, автомати, гранатомети, ракетні установки – плоско, зеленим кольором, без деталей, як силует.
І ось потім у мене це все як би зіставилося, і я "Австралійський крокет" зробив у такому ж стилі.
У 1990-х або, може, раніше, я спробував подивитися, як воно буде, але вже була інша думка. У Запорізькому художньому музеї є мої роботи "Шлях", "Птах", "Мішень"...
- Чи є у світовому мистецтві художники, які вам подобаються?
- Про жодного художника не можу сказати, що він мені подобається. Не сприймаю слово "подобається" стосовно творця.
... Якось, у 1970-ті, взимку, спеціально їздив на один день до Москви, щоб побачити виставку Пікассо.
- Що вас надихає?
- Читаю багато віршів і це наповнення поезією виплескується у моїх роботах. Без задоволення та пориву ніколи не пишу. Малювати – не штукатурити, тут не треба себе примушувати. Якщо картина вимучена, глядач це відчує. Дехто дивується – навіщо я так багато малюю, все одно все йде “у стіл”. А я це роблю для себе особисто.
Точніше, художник малює себе, своє наповнення. З 2004 по 2005 рік я працював сторожем у дитсадку, малював там і за цей час створив 23 тисячі малюнків. Малював з таким захопленням! В цих малюнках - все моє життя, наповнення, поезія, яку я читав - все вилилося у цих роботах.
Завжди дивувався, як люди по 10-20 років малюють в одному стилі. Невже вони хоч трохи не хочуть піднятися над собою? Або їм так затишно в обжитій ніші?
"Млин". 2001
...А я одразу відчула за картинами Віктора Заруби, що він постійно виривається “вище за дах” – і це щиро захоплює. Вперше зустріла художника, який настільки хоче малювати. Дивитись на оригінали картин та малюнків Віктора Заруби все одно, що стояти під дощем у наелектризованому блискавками просторі – від них іде така енергетика, що буквально відчуваєш її на собі.
Професіоналізм тут присутній, але у таких картин не замислюєшся, що намальовано ліворуч і праворуч, якою є композиція та історичні традиції – ти сприймаєш роботу як потік енергії, який тебе струшує.
Це той випадок, коли для сприйняття не потрібно глибоких знань в історії мистецтва, а треба просто відключити мізки та відчувати. На мою думку, це і є найголовніше в мистецтві.
"Світло". 2021
Сказано
"Я енергетику своїх картин не відчуваю. Але після кожної роботи відчуваю повне спустошення. Зробив роботу — і відпускаю її. Мені навіть назви вигадувати не цікаво. Не вмію робити копії, тому що не повторю свого стану, а без наповнення картина буде порожньою", - поділився Віктор Заруба.
Був випадок
"Був момент, коли в мене залишилася тільки біла та жовта фарба. Прийшла до мене племінниця. І коли сказав їй, що закінчилися фарби, а грошей немає, вона мудро помітила: "Дядю Вітю, а ви малюйте пустелю". Я взяв і написав кілька фантастичних пейзажів пустелі".
Поштовх у акварельний світ
"1975 року Василь Федорович Форостецький, батько Володимира Форстецького, запропонував мені поїхати до Будинку творчості до Седніва (Чернігівська область). Тоді я працював уже у художньо-виробничому комбінаті, робив «оформилівку» – панно для вулиць, планшети…
У Седніві - красива природа і я там робив акварелі, багато малюнків. У мене дуже багато акварелей із Седніва, вони мені дали поштовх у акварельний світ", - згадує художник.
...Твори Віктора Заруби є у колекції Запорізького обласного музею. З 26 червня по 29 липня там проходила виставка із фондів музею "АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу", де показували і його роботи. Одна з них - на фото вище.
Фото зі сторінки Віктора Заруби у фейсбуці та з архіву автора
