Реклама радянського громадського харчування і досі вражає
- А хіба за Сталіна ресторани були? - здивувалася в розмові зі мною вельми освічена дама.
Звісно, були, шановна заручнице стереотипів. Ось почитати хоча б новорічну рекламу в газеті «Большевик Запорожья» 1949 року.
«Запорізький трест їдалень приймає заявки на організацію новорічних вечорів удома, а також у всіх їдальнях, чайних, кафе, ресторані».
Бачите: і чайні, і кафе, і ресторан. Щоправда, на відміну від чайних, ресторан у тресті в однині. Та все ж він є.
Читайте також: Стало відомо, чи подовжать у Запоріжжі комендантську годину в новорічну ніч
Але це квіточки. Подивимося наступну рекламу в тому ж таки «Большевику Запорожья».
«Ресторан «Інтурист» приймає новорічні замовлення на сімейні вечори, банкети, індивідуальні столики на дві-чотири людини. Розширено асортимент гарячих та холодних закусок, у великому виборі вина та пиво.
Ресторан «Інтурист» приймає заявки для обслуговування вдома холодними, гарячими закусками, а також кулінарними виробами, тортами, тістечками та вино-горілчаними виробами.
Ресторан працює з 12.00 год. дня до 3 год. ночі, а на бажання гостей – до ранку. При ресторані грає оркестр.
У питанні замовлень звертатися за адресою: м. Запоріжжя, вул. К. Лібкнехта, 54, тел. 3-00, 2 дзвінки».
Ну і як вам така пропозиція гуляти хоч до ранку в супроводі оркестру? Або замовити банкет додому?
Лише два роки тому картки на хліб скасували, а тут вам торти з тістечками та «у великому виборі вино і пиво».
До речі, про вино. 1947 року «Большевик Запорожья» не раз «крутив» таку рекламу.
«Міністерство харчової
промисловості Узбецької РСР
«Узбеквино»
Випущено в продаж «Вермут узбецький», виготовлений з найкращих натуральних вин Узбекистану.
«Вермут узбецький» є напоєм високої якості, настояний на різноманітних ароматних травах.
«Вермут узбецький» є в наявності: десертний та міцний, червоний та білий.
Відновлено випуск вишневого напою, міцного та десертного «Самаркандська вишня», виготовленого на вищих сортах ароматної вишні Самарканда.
Вина Узбекистану випускаються в широкому асортименті - сухі, міцні, десертні та відрізняються високою якістю.
Особливо рекомендуємо портвейн білий № 26, 53, червоний № 54 і токай.
Замовлення направляти: Москва, 2-га Рибинська вул. б. 1, Мосвинзавод Узбеквино. Телефони: Є.-1-50-06 та Є.-1-22-27».
При яких ділах тут Московський винзавод, неясно, однак узбецьким вермутом і портвейном білим № 26 «Большевик Запорожья» інтригував. Хоча один мій знайомий, який у 60-ті роки служив у Ташкенті, на запитання про тамтешні вина промовисто скривився. Але це як кому до смаку. Повернімося краще до Запоріжжя 1949 року. А там -
«Артіль «Харчовик»
приймає від державних організацій,
колгоспів та приватних осіб
окости, грудинку, корейку та ін.
на засолювання і копчення.
Звертатися за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чапаєва, 14, артіль «Харчовик» з 8 до 17 години».
Читайте також: Добірка смачних салатів на новорічний стіл – рецепти
Але хто ж міг дозволити собі в Запоріжжі, що оживало після війни, усі ці ресторани, вина, окости, вітальні телеграми з квартирного телефону (ще одна реклама)?
Не хотілося б вульгарно узагальнювати на кшталт «партійно-чиновницька номенклатура». Але й вочевидь не мої дідусь з бабусею, у котрих фашисти при відступі спалили хату. І не батько з матір'ю, які у 1949 році навіть не були знайомі. Його у 44-му як забрали до армії, так і довелося служити понад шість років – до 51-го. А мати тим часом відроджувала Дніпрогес, будувала трансформаторний завод.
Їх не стосувалася навіть скромна новина про завезення до міста новорічних ялинок (див. нижче). Куди купувати ялинку – до барака «Гідромонтажу» на 100 осіб? Чи в казарму в/ч 26709 неподалік Дніпрогесу?
«З 25 грудня у Запоріжжі відкриється кілька новорічних базарів з продажу ялинок та прикрас до них.
Базари будуть на Центральному колгоспному ринку, Слобідському ринку [тепер це, очевидно, Малий], на Зеленому Яру, Вознесенці, 6-му селищі. Для продажу населенню міськпромторг завіз із Павлограда 7000 ялинок, днями завезуть ще 5000. У продаж надійдуть прикраси на загальну суму понад 100 тисяч карбованців».
Важко уявити новорічну ялинку в повоєнній «времянці» чи в бараку, але 12 тисяч деревець, як бачимо, таки завезли. І новорічні базари проводили.
«Усі на новорічний базар!» - кликала реклама. А для кого ж у сталінському Запоріжжі був ресторан «Інтурист»? І не тільки він, до речі. Ще до війни в будинку № 26 по вулиці Ентузіастів (тепер проспект Металургів) містився гастроном закритого типу: вхід за перепустками лише для іноземців. 1940 року магазин, щоправда, відкрили для всіх, його директором був Арон Брукман.
А в будинку № 21 знаходився гастроном імені Мікояна (директор Яків Клочан. Подейкували, що він був одружений з сестрою наркома фінансів СРСР (згодом розстріляного) Власа Чубаря).
Про це нам колись розповів запоріжець Василь Дяченко, він жив на Металургів у 26-му будинку з дня його заселення 1931 року до 3 вересня 1941-го.
1935 рік. Будинок, в якому був спецмагазин для іноземців.
Той же будинок у наш час. Вежу до нього з боку центрального проспекту прибудували 1949 року
Читайте також: Для вечірніх посиденьок та нагляду за сусідами: якими були балкони в Запоріжжі на початку минулого століття - фото
Про американських інженерів на будівництві Дніпрогесу ви, звісно, чули. Але були вони і на відбудові електростанції після Другої світової війни. Про одного з них мені розповідала мама.
Молодий, сором’язливий і тихий, він ніколи не говорив з дівчатами, які відновлювали греблю, та, мабуть, і не знав по-нашому ані слова. Проте неодмінно, опинившись поруч, щиро посміхався змореним, закутаним у хустки та роби дівчатам. А, бувало, зупиниться, дістане з кишені крейду і намалює їм на стіні зайчика. І сором’язливо посміхнеться.
Якось цей добродушний інженер-американець невдало повернувся, а ззаду виявився люк, залишений котримсь роззявою незакритим. А внизу – проліт.
Упавши з великої висоти, скромний американець розбився на смерть.
Дівчата плакали.
Десь в архівах, напевно, збереглося ім'я цього симпатяги, який поїхав на заробітки до незнаного Запоріжжя і так безглуздо загинув там. І за яким плакали дівчата, хоч він нічого навіть їм не сказав.
Читайте також: Готуємо, як у популярному серіалі - рецепт карибського різдвяного чорного торту
Не до таких же американських фахівців у грудні 1949 року апелювала газетна реклама – гадаю, «Большевик Запорожья» вони взагалі не читали (та, може, на той час іноземних спеців у місті вже й не лишилося). І, тим більше, не до таких же дівчат-роботяг з бараків.
А до кого ж тоді?
При грошах у Запоріжжі 1940-х років могли бути директори заводів, інженерно-технічні працівники («ітеерівці»), висококваліфіковані робітники, офіцери, директори магазинів, товарознавці, розкрадачі соціалістичної власності, спекулянти.
Робітники, щоправда, навіть з хорошим заробітком, навряд чи вешталися по рестораціях – для походу туди простій радянській людині потрібен був дуже вже особливий привід.
Читайте також: Як виглядав престижний генделик для запорізьких роботяг 60 років тому – фото
Хто і як там гуляв новорічної ночі на Карла Лібкнехта, 54, сьогодні вже нема в кого запитати (вул. Карла Лібкнехта – це нинішня частина проспекту від Привокзальної площі до майдану Вернадського). Але як виглядав запорізький «Інтурист» до і після Другої світової війни, подивитися можемо.
Таким був готель «Інтурист» у Запоріжжі до війни (а до революції – готель нотаріуса Ланшина). Над входом можна розібрати слово «restaurant»
Праворуч на задньому плані видно частину «Інтуриста» у той час, коли в Запоріжжі хазяйнували специфічні іноземці – німецько-фашистські загарбники
Майже те саме, але подивіться, що наробила війна
Таким зустрів деокупацію квітучий до війни «Інтурист». Світлина 1944 року
Говорили, що запорізький «Інтурист» після війни не стали відновлювати – нібито через те, що тут окупанти влаштували банкет за участю самого Гітлера під час його візиту до нашого міста. Напевне, це лише байка, але з відбудовою справді затягували - за мірками тогочасного відродження. І лише 1956 року на місці колишнього «Інтуриста» збудували готель «Театральний».
Виходить, що елітний новорічний вечір (або навіть ніч) у Запоріжжі-1949/50 пропонували провести у напівзруйнованій будівлі? А що – у повоєнній реальності все могло бути. Принаймні діти тоді ходили до шкіл, які ще не повністю постали з руїн.
Готель «Театральний» у наш час
Наші люди на таксі в булочну… таки їздили?
Того ж таки 1949 року в Запоріжжі з'явилося таксі. Газета «Большевик Запорожья», відзначаючи таке досягнення, у лакуванні повоєнної дійсності перевершила саму себе: «Їх використовує населення не лише для роз'їздів у своїх справах, а й також для прогулянок та культурного відпочинку».
І ви вірите, що 74 роки тому це реально було? Та ця газетна сентенція здатна насмішити не менше як нетлінна «Наші люди в булочну на таксі не їздять»!
Насправді ж тоді запоріжці за щастя мали проїхатися на роботу новеньким тролейбусом (цей транспорт з'явився у місті лише 22 грудня 1949 року) повз недобудовані ще будинки на проспекті Металургів.
Титульна ілюстрація: «Книга о вкусной и здоровой пище» класичного видання 1952 року
Фото: архів редакції, Олександр Прилепа, архів Валентини Хоменко, ЦДКФФА України імені Пшеничного (надав Олексій Толмачов), wwii.space
