Правда про історичне побоїще актуальна й через вісім століть

Рівно 800 років тому – 31 травня 1223 року - сталася битва на річці Калка. У бойовищі зійшлися об'єднане русько-половецьке військо з одного боку і загони монгольської орди з другого. Це була перша сутичка давньоруських дружин з монголами. Вона завершилася катастрофою для русів.

***

Річка Калка – це, імовірно, сучасна річка Кальчик, що тече в Запорізькій і Донецькій областях (дехто з науковців Калкою вважає теперішню річечку Каратиш, яка також протікає в цих двох областях).

Поблизу селища Розівка Пологівського району 55 років тому знайшли бойову сокиру руського воїна ХІІІ століття, що дало підставу вважати місцем битви урочище Кам'яні Могили (Кальчик протікає неподалік).

Читайте також: Генеральна битва у нинішній Запорізькій області сталася рівно 920 років тому.

Місце битви на Калці. Розівка. Саме так стверджувала енциклопедія «Історія міст і сіл УРСР». Фото 1965 року

У кольорі ці місця виглядають казково. Минулого року сюди нагрянули окупанти

Що коять загарбники

Останнім часом з Кальчика регулярно знущаються російські окупанти, фактично знищивши його. То вони розібрали мінідамбу й перетворили Кальчик на болото, то засипали цю річку, то засипали знову - в іншому місці, то з маніакальною впертістю перекрили наново, будуючи свої укріплення. Звісно, в уже смердючо-болотній воді фауна приречена на вимирання, а заодно посилилися ризики й для Азовського моря.

Рашисти перекривають Кальчик

Плюндруючи чужу землю, окупанти водночас плекають свої інсинуації щодо справжніх її господарів. Рік тому поблизу Розівки загарбники провели захід до 799-ліття битви на Калці. «За України це було заборонено, його не давала проводити українська влада. За вісім років уперше вирішено організувати цей захід», - заявив тоді «атаман Запорожской области» (а насправді затятий колаборант з Криму, який отримав підозри в державній зраді, сепаратизмі та участі в заколоті) Сергій Юрченко.

Що може обнулити брехню цього й решти непроханих приблуд? Звичайно, правда.

Що маємо знати про саму битву на Калці? Звісно, правду.

Що було насправді

На ділі ще з кінця 1990-х козаки Війська Запорозького Низового (горезвісний верховний отаман – Олександр Панченко), а з ними поборники «слов'янської єдності» регулярно біля Розівки відзначали річниці битви на Калці. Спочатку на території заповідника «Кам'яні Могили», а згодом (через статус місця) - поруч із заповідником. Червоною ниткою ці імпрези пронизувала ідея «збереження духовної єдності наших братських народів». Адже козацькі організації під орудою Олександра Панченка підтримали УПЦ, відновлювали зв'язки з донськими та кубанськими соратниками, виступали за духовне єднання українського, російського та білоруського народів.

Не дивно, що це козацтво зразу ж отримало підтримку з боку одіозного президента АТ «Мотор Січ» В'ячеслава Богуслаєва. 2000 року за його сприяння на території «Кам'яних Могил» спорудили мармуровий Поклінний Хрест і каплицю преподобного Іллі Муромця. З 2008 року, коли суд зобов'язав прибрати каплицю і хрест із заповідника, почали облаштовувати Поле слов'янської мужності на прилеглій до «Кам'яних Могил» місцевості. Згодом церемонії з нагоди річниць битви на Калці перенесли туди.

Читайте також: Не лише 700-річний: Запоріжжя може пишатися дубом, який посадив англійський аристократ.

У 2010 році на Полі слов'янської мужності поставили Поклінний Хрест, сторожову вежу, облаштували алею давньоруських князів, майданчик для проведення культурно-мистецького фестивалю «Перехрестя віків».

Хрест поставили з благословення преосвященнішого Єлисея (Іванова), єпископа Бердянського і Приморського (УПЦ).

Давньоруських ратників, що загинули на Калці, поминали й після 2014 року. Обряд проходив уже скромніше – без колишнього пафосу, високих гостей, владного сприяння. Давалася взнаки й напружена ситуація в регіоні.

Що було 800 років тому

У лютому 1223 року експедиційний корпус монголів під проводом воєначальників Джебе і Субедея розбив половців, що кочували між Дніпром та Доном. Половецькі вожді, серед яких був і Котян, звернулися за допомогою до руських князів. «І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, — [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете» (Літопис руський). Прохання підкріпили матеріально: «Дари приніс багаті: коней і верблюдів і буйволів і дівок, і обдарував князів руських» (Новгородський літопис).

 

Котян обдаровує Мстислава Удатного (ілюстрація з Лицевого літописного зводу, XVI століття)

У результаті на київському з'їзді князі вирішили: треба йти проти монголів.

Коаліцію очолили:

- Мстислав Романович (великий князь київський);

- Мстислав Святославич (чернігівський князь);

- Мстислав Мстиславич Удатний (галицький князь, зять половецького вождя Котяна).

Військо зібралося біля міста Заруба (зараз ця місцевість залита Канівським водосховищем), правим берегом Дніпра та човнами вирушило до порогів.

Монголи прислали послів, аби переконати русів не йти на них: «Ви йдете проти нас, послухавши половців; а ми вашої землі не чіпали, ні міст ваших, ні сіл ваших, ні на вас прийшли, але за волею Божею на холопів і конюхів своїх поганих половців; а ви візьміть з нами мир» (Новгородський перший літопис). З послами не церемонились – за порадою половців їх просто вбили.

Другій монгольській делегації, яка прибула зі словами «ви послухали половців, а послів наших перебили; йдете проти нас, то йдіть; ми вас не чіпали, хай усім Бог [суддя]» (Новгородський перший літопис), пощастило більше – її відпустили живою.

Біля Хортиці руське військо об’єдналося з половецьким: «Посуху Дніпро перейшли, — так ото покрита вода була безліччю човнів» (Літопис руський).

Була колись ідея поставити на Хортиці знак – на місці збору руського війська (фрагмент архітектурно-планувального завдання, підписаного головним архітектором Запоріжжя Сергієм Василевським 12 липня 1968 року). Та ідея так і лишилася наміром 

Через чотири дні відбувся перший бій із загоном монголів. Легка перемога затуманила голови русів. «Гірші половців», - кепкували вони з вигляду та зброї ворогів. Княжі загони кинулися шукати монголів і через вісім днів вийшли на річку Калку.

Початок генеральної битви склався для руських князів удало. Їхні сили атакували монголів, переслідували противника. Але зрештою опинилися в пастці. Воїни Субедея вдарили по авангарду атакувальників, який складали половці. Відступ половців зім'яв союзників, що тільки підходили до місця битви.

Монгольські воїни

Зрештою «січ люта і зла» 31 травня 1223 року завершилася хаотичною втечею русько-половецького війська. Монголи гнали його від Калки до самого Дніпра.

Князь київський Мстислав Романович у битву так і не вступив, залишившись з полком в укріпленому таборі. Через три дні облоги, під постійними обстрілами й без води, він здався. Рядових дружинників монголи вирізали, а Мстислава Романовича, його зятя князя турівського Андрія, князя дубровицького Олександра та воєвод поклали під дошки, на яких переможці влаштували святковий бенкет. Переможені були розчавлені.

Монголи бенкетують після битви на Калці. Малюнок Миколи Кошелєва, 1913 рік

Що було далі

Після битви на Калці половці перебралися переважно на Кавказ, за Дунай. Невелика їх частина асимілювалася в Золотій Орді. Уцілілий у битві на Калці половецький ватажок Котян зі своєю ордою вирушив до Угорщини, де хрестився і став на службу до короля Бели IV.

Монголи ще зробили набіг на південноруські землі, потім відпочили і вломилися у володіння волзьких булгар. Тут уже монголи зазнали нищівної поразки й повернулися в азійські степи.

Через 16 років під проводом хана Батия вони вдруге підійшли до Русі, а ще через рік під монгольською навалою впав Київ.

Що дає розуміння давньої історії

Про сенс битви на Калці, її учасників та проєкцію на сучасність говоримо з Іриною Тимар - кандидаткою історичних наук, фахівчинею Центру медієвістичних студій Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Ірина Тимар

- Пані Ірино, ми правильно описали перебіг подій 800-річної давності?

- Не маю що заперечити. Ви подали так, як пишуть літописи. Втім, історики досі сперечаються, наскільки достовірною є ця інформація. Адже зрозуміло, що автори літописів писали упереджено, могли намагатися «вибілити» свого князя і, навпаки, звинуватити іншого. Це стосується і звинувачення половців у поразці. Так, половці в певний момент битви почали втікати, але головною причиною поразки стала відсутність злагодженості між діями руських князів, не було чіткого спільного плану, кожен діяв на свій розсуд.

- До речі, про половців. Ви послідовно обстоюєте той погляд, що нам слід відходити від ототожнення себе з Руссю, а половців - з ворогами. Коментуючи битву на річці Сутені, що відбулася на території Запорізької області 920 років тому, ви зазначили: «Нашими пращурами були й ті, й інші. Це окремі сторони, які мали різні відносини між собою, але обидві – «наші».

- Так, половці були «нашими». Історія України – це історія всіх народів, котрі проживали на її території. Половці тут не виняток. Ті, які в битві на Калці виступили на боці Русі, - це, так би мовити, «місцеві» половці. Вони кочували на півдні сучасної України (а загалом вони населяли степ від Дунаю до Іртиша). А у війську монголів також могли і, ймовірно, були й підвладні їм половецькі воїни, котрих ті підкорили до приходу в південно руські степи.

Монголи, на відміну від половців, ставили за мету підкорення чужих земель. Половці, та й інші попередники-кочівники (окрім гунів, подібних монголам у своїй завойовницькій політиці), такої мети не мали.

Поява монголів в Європі дійсно стала доленосною, одним з ключових факторів подальшого ходу континентальної історії (тут я маю на увазі не саме битву на Калці, а монгольські завоювання в Європі в наступні роки).

- А на Калці руси чому програли битву? Адже в монголів був усього лише корпус з розвідувальною метою, а проти нього об'єдналися стільки руських земель - Київська, Чернігівська, Турівська, Смоленська, Волинська, Галицька…

- Русь програла, як я вже зазначила, через незлагодженість. Монгольського війська дійсно було менше, але воно виявилося краще підготовленим.

Проте ця перемога далася монголам важкою ціною. Цікаву думку про значення битви на Калці висловив професор Олександр Головко. Він зазначає: попри те, що Русь програла, монголи втратили багато сил, потім здійснили невдалий похід на Волзьку Булгарію і кілька років збиралися з силами, щоб здійснити масштабний похід на Захід. Тобто, ця битва забрала їхні ресурси і віддалила початок завоювання Європи аж на 1240 рік.

Наведу цитату з тексту Олександра Головка: «У 1948 році казанський історик Гайрі Гімаді зробив висновок, що саме перемога волзьких булгар [над монголами після битви на Калці] на півтора десятиліття зупинила наступ монгольських військ на Східну Європу. Не ставлячи під сумнів правильність цього погляду, вважаємо за необхідне відзначити, що означена перемога навряд чи могла б статися, якби монгольські нападники перед цим не зазнали втрат, які не могли відновити, під час попередньої війни з Руссю та половцями» (повністю стаття професора Олександра Головка є за посиланням, с. 158-177. Цитований уривок – на с. 171).

- Від дня битви на Калці сьогодні минає 800 років. За вісім століть світ став абсолютно іншим. Невже битва на Калці нас може й зараз чомусь навчити?

- Загалом я бачу порівняння з сучасними обставинами, де битва на Калці 1223 року має аналогію з подіями 2014 року. Західна Європа 800 років тому не сприйняла серйозно загрозу навали. Навпаки, тоді сподівалися, що монголи можуть стати надійним союзником у хрестових походах. Як і ЄС 2014 року не взяв окупацію Криму за урок, не бив на сполох, а поглиблював співпрацю з росією й енергетичну залежність від неї (Nord Stream будувати не припинили).

1239-40 років, як і через вісім століть - 2022 року, до Європи прийшло прозріння. У XIII столітті монголи знищили всю Угорщину, частину Польщі, Молдови, Румунії, Болгарії, Хорватії. Лише після цього прийшло усвідомлення: насунула велика небезпека, а не союзник, для всієї Європи.

Так і зараз: з повномасштабним вторгненням в Україну європейці зрозуміли всю загрозу від росії в подальшій перспективі й для них самих. Збагнули, що на Україні рф не зупиниться, якщо її не зупинити.

Я, опрацьовуючи латинські середньовічні тексти, яскраво бачу тодішню байдужість Європи до подій 1223 року та її еволюцію через подальше масштабніше вторгнення. Аналогія просто вражає.

Фото: автор, bigkyiv.com.ua, УНІАН, kvzn.zp.ua, reporter-ua.com, warriors.fandom.com, archivzp.gov.ua, фейсбук.

Ще про буремне минуле нашого краю: Історія повторюється? Як проводили евакуацію на Запоріжжі у Другу світову.