На місці розташування селища він знайшов старовинні будівлі та цвинтарі
Про загадки Мокрого запорізький мандрівник Костянтин Антонець писав ще у 2022 році. Цю статтю він опублікував у своєму фейсбуці, де постійно ділиться зі своїми читачами цікавинками рідного краю.
Свою розповідь він почав зі згадок бабусі, яку вони зустріли під час краєзнавчої мандрівки у 2008 році: «- На початку війни 1941 року німці переселили сюди мою родину з Мокрого. Там було небезпечно - недалеко був їх військовий аеродром».
Читайте також: У вулиці в центрі Запоріжжя сьогодні ювілей – 60 років тому вона отримала свою назву
Відтоді Костянтин вважав, що Мокре - це сучасне селище Мокрянка, аж до поки на очі не потрапила вирізка з газети «Запорізька Січ» за 1997 рік.
«В ній повідомлялось, що колишня мокрянська сільська школа святкує сторічний ювілей. Цей історичний будинок стоїть на вулиці Молочній, яка судячи з карти знаходиться далеченько від Мокрянки. 100 років! Тобто в тому місці вже у ХІХ році існувало поселення!» - зазначає у своїй розповіді Костянтин.
Читайте також: Зелень та квіти: як виглядав мальовничий "півкруг" на правому березі Запоріжжя в минулому столітті - фото
Допомогло дослідження старих карт. Так і є - чималеньке село Мокре! На півдні навіть позначено кілька вітряних млинів. Розташувалося воно в 1 кілометрі на схід від селища Карантинка, на південних берегах ріки Мокра Московка та її лівої притоки - Великої Комишуватки. Мокре позначено на карті ще 1861 року, але коли саме було засноване - наразі невідомо.
Траса Харків-Сімферополь, збудована військовополоненими після Другої світової війни, поділила село майже навпіл з півночі на південь. Що цікаво, в десяти метрах від траси, паралельно їй, зберігся провулок Соляний з кількома будинками. У двох кілометрах на південний схід від Мокрого - старовинне Степне. Кордони Мокрого приблизно такі - вулиця Радісна на заході, Новоросійська - на півдні, один квартал від провулку Колоскового - на сході.
Читайте також: Безплатні квартири в радянському Запоріжжі: у чому різниця між міфом і реальністю
У найближчий вихідний день Костянтин Антонець помандрував до Мокрого. Знайшов ту саму колишню школу. Пофарбована в біле, будівля зберегла трохи елементів архітектури XIX ст. - напіваркові вікна на причілку. Навпроти, через вулицю, - ще один старовинний одноповерховий цегляний будинок, певно, колишня сільська управа. Ліворуч колишньої школи до річки веде брукована вулиця, подекуди вкрита острівцями з асфальту. Загалом, в Мокрому Костянтин нарахував кільканадцять старих хат під черепицею; щоправда деякі з них вже обкладено цеглою.
На сході Мокрого, на річці Велика Комишуватка - невеличке розширення з кам'яними берегами. Це затоплений гранітний кар'єр, - місце відпочинку молоді, дачників, рибалок. Трохи далі на захід, в місці, де ця річка впадає в Мокру Московку, її мальовничі берега оточують, наче зелений паркан, стрункі верби. В кілометрі на північний схід від кварталів Мокрого розташовується затоплений кар'єр, що має назву Передаточний. Улюблене місце відпочинку для містян і туристів.
Читайте також: Обличчя міста: знайдені фотографії людей, які будували знакові споруди Запоріжжя
«Величезний віковий дуб, що росте на північному березі Мокрої Московки, напевне пам'ятає часи заснування села Мокрого. А може й більш давні, - коли по безкрайньому степу, вкритому ковилою, летіли на конях справжні господарі цієї землі, запорозькі козаки», - пише Костянтин.
Згідно з офіційними відомостями село Мокре Петрово-Строгановської волості у 1908 році мало 1253 мешканця. За кількістю населення серед інших сіл волості знаходилось на третьому місці: після Петровського (Балабине) - 1769 мешк. та Степного - 1397 мешканців.
Тоді Костянтин дослідив і Східний цвинтар. Судячи зі старих карт, тут знаходилося сільське кладовище.
Читайте також: З вокзалу до греблі за 30 копійок: як у Запоріжжі з'явилися перші трамваї
«Йдемо вулицею повз стару школу. В цьому році вона святкує своє 125-річчя і має гарний вигляд, незважаючи на свій вік. За кільканадцять хвилин блукання ми виявляємо лише два старих поховання. Перше - повалену гранітну стелу з написом, де присутня літера «ять»: «Здѣсь покоится прахъ Романа Антоновича Говорушенко Скончался 9 января 1918 г. на 65 году жизни». А друге - це півметрової висоти прямокутний камінь з нанесеним хрестом дивної форми», - доповідає мандрівник.
Пізніше Костянтин знайшов відомостІ, що це був Миличний Хрест, форма геральдичного хреста з поперечками на чотирьох кінцях. Французькою мовою він відомий як croix potencée, німецькою -Kruckenkreuz, що все перекладається як «миличний хрест». У геральдичній літературі XIX століття миличний хрест також відомий як «Єрусалимський хрест» через його появу в гербі Єрусалимського королівства. «Миличний хрест» зустрічається в гончарних прикрасах як в європейському, так і в китайському неоліті. Миличний хрест як варіант християнського хреста використовується на візантійських монетах VII століття, за часів династії Гераклітів, здебільшого як «хрест на Голгофі», тобто хрест, який милично стоїть на кількох сходах.
Читайте також: Мав бути з басейном: архітекторка розповіла, як проєктували один з найкрасивіших палаців культури Запоріжжя
Використання миличного хреста у геральдиці відроджується в ХІХ — на початку ХХ ст., а потім як символ римо-католицизму безпосередньо на базі Єрусалимського хреста. Припущення, що це поховання хрестоносця, Костянтин одразу відкинув. А те, що цей мешканець Мокрого був римо-католиком, здається більш прийнятним. Бо в Олександрівському повіті на початку ХХ ст. мешкало більш ніж 3500 представників цієї християнської конфесії.
Як ми писали, раніше Костянтин Антонець показав красу сіл та містечок Запорізької області, багато з яких зараз окуповані. В експозиції представили 120 акварелей Костянтина, який просто закоханий в старовинну архітектуру невеличких населених пунктів нашого краю і ділиться своїм баченням з іншими. Про любов до краєзнавства та рідного краю Костянтин розповів у ексклюзивному інтерв’ю zprz.city.
