Підрив греблі й затоплення суден ставали жестом відчаю

Російські варвари нищать усе, чого торкаються. Палять наші міста і села, розривають наші поля, вирубують наші ліси, мінують нашу землю. Тепер вони примудрилися обвалити нашу греблю.

Читайте також: Підрив Каховської ГЕС – які наслідки для Запорізької області, чи запасати питну воду запоріжцям

Подібна катастрофа сталася в Запоріжжі майже 82 роки тому, коли для зриву німецького наступу зруйнували Дніпрогес. На місці горезвісного Каховського водосховища тоді були плавні. Туди й ринула велика вода. 

Каховська ГЕС. 2023 рік

Дніпрогес. 1941 рік

Наслідки того потопу бачив 12-річний Іван Швець. Він з батьками й братами жив поблизу плавнів, на околиці села Балки Василівського району.

Згодом Іван Петрович Швець написав спогади про своє дитинство. Є в них і спомин про затоплення плавнів після підриву Дніпрогесу 18 серпня 1941 року. Ми планували оприлюднити їх до 82-ї річниці підриву, та безумні рашисти своїм черговим диким злочином актуалізували тему вже зараз.

Читайте також: Підрив Каховської ГЕС: яка зараз ситуація на Запорізькій АЕС - відео

Отже, черговий спомин народного історика Івана Швеця (фрагменти мемуарів, наданих племінником Івана Петровича Олексієм Швецем, ми подавали й раніше - посилання на них в кінці цієї публікації).

Рукопис спогадів Івана Швеця

«З кручі, де була наша оселя, я побачив, як вода розливається по всіх плавнях, заповнюючи озера.

Це підірвали Дніпрогес.

Від хлопців почув, що вода пішла з Дніпра, а назустріч риба пливе. Схопив я сумку і бігом до [протоки] Підпільні. Зі мною прийшли ще хлопці, а там уже були люди з сумками та знаряддями для лову. Долаючи опір течії, риба пливла назустріч потоку.

Я одразу ж пошкодував, що не взяв із собою відро без дна - накривати рибу на мілководді. Вона пливе проти течії, глибина маленька, плавець видно, хочеш рукою схопити - але знову по колу і знову проти течії пливе. Ну, все-таки я нахапав з пів сумки - переважно окуні, линьки.

Наступного ранку вся низина була затоплено водою».

Читайте також: Наші люди: 10 чорно-білих фото з СРСР, де запоріжці вдягли вишиванки

«Вода швидко заповнювала досить обмілілі [наприкінці літа] озера і розливалася по всій низині. Але стояла недовго, пішла незабаром, хоча частина її все ж таки лишилася. Усі знали й казали, що вода розлилася тому, що підірвали перемичку на Дніпрі, при цьому загинуло багато людей, які були в плавнях.

Через тиждень я почув від односельців, що пароплави заганяють у Конку й топлять. Сказав про це сусідові Василю Луговському, і ми вирішили піти подивитися.

Дійшовши до другого хутора на узбережжі, побачили рятувальне коло червоного кольору з якимись написами, що плавало неподалік берега. Як тільки не намагалися ми витягнути його, та не змогли - берег і, відповідно, прохід до рятувального кола був забитий лозою, що густо тут росла.

Пройшли далі й побачили у воді велику чорну кулю, з якої стирчали дві маленькі палиці. Я здогадався (можливо, десь бачив на картинці), що то морська міна.

За кілька метрів нас зупинив солдат і звелів забиратися звідси, бо берегом тут ходити не можна. Порадив піднятися на кручі.

За другим хутором на Конці стояли, наче «в потилицю» один одному, пароплави без людей, а на кручах - гармата, спрямована на пароплави. (Річка Конка до появи Каховського водосховища протікала так, що кілька разів впадала в Дніпро і знову віддалялася від нього до самого лиману. Згодом усі ділянки Конки, що прилягали до плавнів, затопило Каховське водосховище. – Ред.).

Далі йти нам не дозволили, треба було тільки обходити. Але ми обходити не стали, а дивилися на такі гарні пароплави, милуючись ними. І раптом - дуже гучний постріл з гармати. Ми присіли, злякалися.

Неподалік стояв солдат. Коли ми його запитали, куди стріляють, відповів, що всі судна затоплять снарядами. Не знаю, так це чи ні, але всі вони були потоплені. Це я бачив пізніше, коли ходив на Конку ловити рибу. Усі пароплави були затоплені… Через невелику глибину одні стояли тільки нахилившись, а на інших [над водою] виднілися лише щогли…

Деякі люди з метою наживи з трубками спускалися в трюми.

Цікава знахідка в Конці після Другої світової війни (публікація в газеті «Большевик Запорожья», 1950 рік)

Два пароплави не повністю затонули через невелику глибину на ділянці «прорізу» Конки. Узимку я там був двічі, то вони вмерзли в лід…

Наступного року німці створили команду водників для підняття затоплених суден, але результату я так і не знаю».

Читайте також: Що підіймали з дна Дніпра 80 років тому 

«Восени 1941 року наші війська продовжували відступати. На схід дорогою нашого села постійно рухалися колони людей у цивільному й без зброї, ще не сформованих у військові загони.

Спекотні осінні дні та хода без відпочинку виснажували людей. Ми брали відра з водою, виходили на вулицю й намагалися втамувати їхню спрагу. Надвечір одна з великих колон зупинилася на нічліг. Судячи з розпитувань, це були мобілізовані з нашої Запорізької та Дніпропетровської областей.

Уранці мій брат Петя встав раніше, а коли зійшло сонце, ступив у хату і повідомив, що наш човен, схований у дровах, украли. Я не міг повірити: як ухитрилися забрати такий тягар, адже човен розрахований на чотири бабайки (рульові весла).

Ми пішли до командира. Командир – високий, стрункий, з суворим поглядом, у напіввійськовій формі, з великим наганом у дерев'яній кобурі – вислухавши нас, сказав: «Мені зараз не до вашого човна, у мене половина загону розбіглася».

Вода, коли висадили в повітря Дніпрогес, підійшла близько до круч. Тож цілком імовірно, що кілька людей понесли на собі човен до круч, а там уже спустили на воду».

Фото: редакційний архів, Слово і Діло, Радіо Свобода, mil.in.ua

Попередні публікації спогадів Івана Швеця:

Народний історик записав: як у запорізькому селі колгоспом поминали померлих

Народний історик записав: як у запорізькому селі дуріли корови

Історія повторюється? Як проводили евакуацію на Запоріжжі у Другу світову