Релігійні свята тримали натиск перших років радянської влади
На зиму припадає тривалий і дивовижний період різдвяних свят. Колядування, вертепи, «водіння кози», щедрування, посівання – усі ці різдвяні містерії несуть неповторну святкову атмосферу і мають багату історію.
Читайте також: Для святкового настрою - різдвяні фільми, які варто подивитися
- Різдво може бути окремою порою року, - вважає письменник Тарас Прохасько. - Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною.
Про те, що значила ця очікувано-несподівана пора для сільських дітей на Запоріжжі майже 100 років тому, маємо унікальні свідчення.
Іван Швець, уродженець околиці великого села Балки Василівського району, у дитинстві на зимові свята з однолітками колядував і щедрував. А на схилі літ Іван Петрович (народився він 1929 року) написав спогади про свої хлоп'ячі роки.
Уривки з цих своєрідних мемуарів ми вже виставляли (посилання є в кінці цієї публікації). Сьогодні ж подаємо фрагмент, де йдеться про різдвяні свята.
Тут описано, як воно все відбувалося в кінці 1930-х - на початку 1940-х років. Це складний час, епоха зіткнення одвічних традицій з войовничою атеїстичною ідеологією. Позаду був Голодомор. Попереду – німецько-радянська війна.
Публікація складається з двох частин. У першій – про те, що готували до святкового столу на Різдво. Друга частина розповідає про хлопчачу радість у сільських хатах тієї пори.
Сподіваємося, ця публікація допоможе зберегти й популяризувати традиції святкування Різдва Христового, Нового року на запорізькій землі.
Дякуємо запоріжцю Олексію Швецю, який надав нам ці спомини для поширення. А нижче – записи його дядька Івана Петровича Швеця.
Спогади Івана Швеця про дитячі роки у селі, що стояло біля плавнів
Святковий стіл
Святкові дні, окрім Святої Трійці, зазвичай випадають на несезонний [для сільгоспробіт] час. Господині намагаються спекти чогось смачнішого і ситнішого. До сімейного столу [на свята] добавляли більше м'яса.
Передовсім заведено було пекти пироги – різної форми та з усякими начинками. Так, мама на свято пекла пироги з сушеним пасльоном - тонкого розкочування і в добре промасленій сковорідці.
Пасльону нині дістається від гербіцидів, бо вже вважається бур'яном. А колись його ягодами ласували, особливо діти
Пекли ще подові пироги з гарбузом і вишнями або з квасолею. Особливо радували за столом пампушки, що нагадували наші теперішні дрібні булочки, скріплені між собою. Їх подавала мама на стіл у макітрі в гарячому вигляді. Вони були чимось просочені, покриті зверху підсмаженою цибулею і посипані маком без відчуття жиру.
Читайте також: Без розкачування коржів - простий рецепт смачного медівника
А ще - пироги з [ліверною] начинкою: печінкою, легенями - усе впереміш. Такі пироги мама зазвичай пекла, як заріжемо кабана. Різали до Різдва - це тому, щоб м'ясо на морозі довго зберігалося. А потім іноді різали курей, поки ще не почали нестися.
Узимку обов'язкові смажені окуні та холодець.
Село Балки зимової пори
Усі сідали за [святковий] стіл наче за командою, і ніхто не почне їсти, доки не сяде батько. Для нас з братом було би ганебно почати їсти раніше за батька. І навіть якщо тато скаже: «Їжте, я зараз сяду» – ніхто не їстиме. Тому скільки я пам'ятаю, батько квапився сісти за стіл, аби не затримувати обід.
Їли завжди свіже, гаряче. Мама сідала останньою і постійно намагалася всіх обслужити.
У нас в родині не було такого, щоби батько випив хоча б чарку. Він завжди говорив про шкідливість горілки, а на гулянках випивав, але п'яним його ніколи я не бачив.
Мама привітає зі святом, побажає всім здоров'я і чомусь перехрестить стіл з їжею.
За столом розмовляти не можна. Мама не дозволяє, каже, що це шкідливо, а батько поглядом зупинить того, хто говорить.
Читайте також: Ніжно та смачно - як приготувати сирну запіканку з твердим сиром за рецептом Євгена Клопотенка
Це я пишу про характерний обід та вечерю або сніданок на свято. Ми з братом були в ті роки підлітками, а молодший взагалі маленьким. Бабуся зазвичай з нами не сідала, а брала [страви] собі до хати, перед цим довго помолившись, і йшла.
Якщо в когось із сусідів призначається гулянка, то батьки йдуть гуляти. Гуляють переважно в складчину. А на гулянці пісні та танці під гармошку.
«Колядки в Україні». Картина Костянтина Трутовського. 1864 рік
Три тижні хлопчачої розкоші
До [німецько-радянської] війни десяток років ішов посилений наступ на релігію і особливо релігійні свята. Та все ж у нашій місцевості проводили деякі обряди: колядували, щедрували, посівали, рождествували.
Я сам ходив з хлопцями колядувати та щедрувати. А спершу мені слід було на Святвечір носити вечерю.
Треба було нести хрещеному батькові з матір'ю, а потім дідусеві з бабусею. Але хрещені жили далеко і тому мама споряджала мене до дідуся з бабусею. Заздалегідь наливала узвар (компот), зварений до свята особливо апетитним. В іншу миску накладає кутю, тобто кашу з рису з родзинками. Оскільки рису тоді не було, то мати чимось його заміняла. Це все називалося святою вечерею. Брат зі мною не ходив, вважав себе дорослим чи то справжнім піонером.
Я пораніше виходив з дому, бо скрізь багато снігу [ Ого ! Невже таке було? ] і слизько ходити, а іноді й сильний мороз [ і знову ого! ].
Прийшовши до бабусі, я віддавав вечерю зі словами: «Святий вечір», і бабуся відповідала: «Святий вечір». Брала вечерю, розв'язувала вузлик, куштувала, перед тим перехрестившись на гарну ікону, біля якої висіла запалена лампадка. Залишала все у себе, а мені дарувала олівці, пера для ручки і власне ручки, зошити. Я дякував за все і йшов додому, а, прийшовши, розглядав і милувався таким подарунком, бо дуже любив писати.
Читайте також: Різдво в окопах: як проводять свято запорізькі тероборонці на передовій - фото
Рождествувати я не ходив, тому що з моїх однолітків ніхто не захотів, а по одному не рождествують. Я тоді вже вивчив слова «Різдва Христового», а мелодію почув, коли до нас додому приходили старші хлопці рождествувати. Вони співали досить злагоджено й бадьоро, а було ще темно в той ранковий час. Очевидно, це приходили учні старших класів. Мама обдарувала їх грошима, та й гроші були тоді в ціні.
Колядники з різдвяною зіркою Донеччина. 1905 рік
Кілька рядків тієї співанки я пам'ятаю і зараз - може, не точно, адже тоді не розумів і значень слів.
Рождество Твоє,
Христє Боже наш.
Возсія міру свєт разума
В нєм бо звєздам служащіі
І звєздою учахуся
І Тєбя вєдєти с висоти Востока
І Тєбє кланятися, Солнцу Правди
Господі, слава Тєбє!
[Як співають цю церковну пісню (тропар Різдва Христового) жінки з села Водяне Запорізької області, ви можете почути у відео].
На жаль, я вже не пам'ятаю, в які дні свят колядували, а в які щедрували, але з однолітками я ходив колядувати вранці, коли вже розвиднілося. [ Колядувати починали на Святвечір, у деяких регіонах колядники ходили аж до Старого Нового року.
Рождествували, тобто ходили по хатах зі співом святкового тропаря, до сходу сонця 7 січня.
Щедрували ввечері 13 січня, тепер же, з переходом на новий календар – 31 грудня.
Посівати – завершувати усі ці дійства - було прийнято на Старий Новий рік – 14 січня. ]
«Колядки». Картина Миколи Пимоненка. 1880-ті роки
Колядувати ми ходили, звичайно, не до всіх підряд, а вибирали господарів добріших та в яких собаки не злі.
Підходимо до вікна, стукаємо, підходить господиня, і ми запитуємо дозволу колядувати. Звісно, ніхто не відмовляє. Колядку теж призабув, тож можу й помилятися.
Коляд, коляд, колядниця
Добра з медом паляниця
А без меду не така
Дай, дядьку, п’ятака
Як не даси п’ятака
Візьму вола за рога
А кобилку за чупринку
Та й поведу на могилку
А з могилки у ярок
Дай, тітко, пиріжок
[Перші чотири рядки цієї української колядки є сталими, а от далі – існує безліч варіантів. Як співають одну з таких варіацій, можна послухати у відео].
Після цього дружного колядування нас обдаровують хто чим: смачними пиріжками, печивом, цукерками, грошима копійок по 5 кожному і навіть іноді насіння насипають. Давали і пера для ручок, зошити, горіхи, яблука.
Колядники-христослави у Катеринославській губернії. Початок XX століття
Ходили ми і щедрувати – це вже після колядок.
Щедрівочка щедрувала
До віконця припадала
Що ти, тітко, напекла
Неси швидше до вікна
Поки тітка донесла
І рученьки попекла
І на пічку втекла
[Якщо хочете послухати цю щедрівку, то завзяте виконання вас не залишить байдужим ].
Ходили ми й посівати на Старий Новий рік, коли ще не розвиднілося.
Зазвичай ми збиралися вчотирьох, так найзручніше. Стукали у вікно, питали, іноді заздалегідь попереджали господарів чи їхніх дітей десь при зустрічі, бо ходили ще затемна.
Читайте також: «Мелодії Різдва»: у Запоріжжі феєрично звучали різдвяні колядки
Набирали вдома сумки зерна жита чи пшениці. Після стукоту у шибку відчинялися двері і нас пропускали до образів. Ми співали, а, дійшовши до слів «А туда махне - жито росте», кидали зерно в куток до образів.
А в поля, поля сам Господь ходя.
Дєва Марія ризи носила
Ризи носила, Бога просила:
- Уроди, Боже, жито, пшеницю
Жито, пшеницю, всяку паляницю.
А туда махне - жито росте.
А туда махне - пшениця росте.
Сію, вію, посіваю,
Вас с празником поздравляю!
[Колоритним виконанням цієї щедрівки можете потішитися, переглянувши відео].
Після таких ходінь принесеш додому купу апетитних смаколиків, адже кожна господиня намагається спекти найкраще.
«Колядки». Картина Микола Пимоненка. Кінець ХІХ століття.
Шедевр зберігався в Херсонському обласному художньому музеї імені Шовкуненка. Украдений російськими окупантами (такий календар музейні співробітники виставили на сайті закладу)
Описані мною події, за власними спостереженнями та досвідом, проходили здебільшого від післянепівської епохи (НЕП згорнули 1928 року) приблизно 15 років. За цей час влада повністю взяла під свій контроль пропаганду, зробивши її засобом ефективнішої експлуатації через організації піонерів та вище.
Школа посилено вживала заходів проти віри в Бога, і після заборони церковних служб пропагувала відсутність надприродної сили, різних чаклунів, відьом тощо.
Залишилися тільки поминання, великодні, різдвяні та інші ритуали. Проте для багатьох людей вони вже були відділеними від віри, похованої державою.
«Перший трактор». Автор картини – художник Григорій Шпонько, який народився в селі Балки 1926 року
Однак в багатьох сім'ях шанували релігійні обряди і майже в усіх були ікони. […]
А окремі сім'ї, маючи хороший достаток, дотримувалися і посту, і святкували Масляну. Вечорами так само збиралися, і веселилася молодь, дотримуючись старих релігійних свят.
Фото: holodomormuseum . org . ua , Вікторія Хижняк/ facebook , localhistory.org.ua, artes-almanac.com, Гуляйпільські старожитності/ facebook
Титульне фото: картина «Різдво». Автор – художник з Петриківки Микола Дека. Він змалював спогади з дитинства в зимовому селі, коли носив вечерю, «водили козу»
Попередні публікації спогадів Івана Швеця:
Народний історик записав: як у запорізькому селі колгоспом поминали померлих
Народний історик записав: як у запорізькому селі дуріли корови
Історія повторюється? Як проводили евакуацію на Запоріжжі у Другу світову
Каховська ГЕС зруйнована. А що було, коли підірвали Дніпрогес 82 роки тому? Свідчить очевидець
Без грошей: пригоди колишнього абітурієнта на Запоріжжі сьогодні шокують
