Як лікувалися наші бабусі й дідусі у Запоріжжі сто років тому - історичні факти

Радикальний метод діда Дуная – як лікувалися на Запоріжжі 100 років тому

Звичайна практика народних цілителів сьогодні шокує

Тема цієї ретро-оповіді очевидна й цікава: як лікувалися наші бабусі й дідусі.

Очевидна, тому що сьогодні в Україні – День медика. А цікава - з огляду на воістину цивілізаційний прорив у медичній допомозі, що стався в XX столітті (коли почитаєте, як і чим лікувалися старші покоління – вразитеся). Хоча… Хоча хтось із вас напевне чув про народні методи зцілення, а декого навіть «лічили» таким чином.

Читайте також: Сало, олія, спідня білизна: чим розплачувалися з лікарями запоріжці 75 років тому

А тепер по суті.

1929 року в селі Єлизаветівка Василівського району народився Іван Швець. Усе, що він бачив у дитинстві, згодом записав. Таким чином Іван Петрович залишив нам своєрідну хроніку села 1930-40-х років (саме ж село зникло під водою Каховського водосховища). Є там і соковиті замітки про те, як лікувалися тоді місцеві жителі. Якраз ці замітки і подаємо нижче. Обіцяємо: буде цікаво.

Спогади Івана Швеця надав редакції його племінник запоріжець Олексій Швець (посилання на інші уривки з тих мемуарів – унизу цієї публікації)

Грип? Не чули

[Раніше, до німецько-радянської війни] грип хворобою не вважався, та його навіть не знали або не визнавали [окремим захворюванням]. Це була звичайна застуда і розцінювалася як легка недуга.

Влітку не застуджувалися, хіба що від холодної води горло заболить чи в разі спітніння протягом продує.

Універсальні рецепти

Болить голова - клади капустяний лист до лоба або лопух, а ще краще полин.

А якщо горло – то […] ми вже звикли, що треба [дихати] над [гарячою] картоплею та полоскати содою. А коли довго тримає, як, наприклад, мене [ангіна] дуже мучила – тоді вже мама повела [мене] до діда Дунаєнка. Він мені палець у рот і придушив «шипаки» – усе минулося [детальніше про кардинальний метод діда Дунаєнка - нижче].

Вухо заболіло – треба гріти.

А в нашої сусідки часто зуби боліли, то вона ходила заговорювати. Заговорена – минулося. А потім знову заболіли. Так їй приворожили «на горобині» [з горобиною в українців пов’язано багато повір’їв] - довго не боліли, а потім знов-таки. Так вона пристосувалася: якщо заболіла ліва сторона, то в праве вухо закладає згорнутий папірець, а якщо права – то навпаки. Казала, допомагає.

Забій [травма] - терміново холодний компрес, а потім гріти. А при незначному забитті розтирати рукою.

Проколи, уколи, порізи – […] терміново [занурювали] ногу чи руку в гарячу воду, аби лише вистачило сили витримати.

Нарив - запарити і прикласти м’якоть гарбуза. Дехто казав, що печену цибулю прикладали.

Якщо чиряки - теж так, а коли «виведе» вершину - видавити. Згодом стали іхтіолку [іхтіолову мазь] наносити.

Якщо людина застудилася серйозно, їй холодно і покашлює, то хворого розтирали розтиркою: денатурат, червоний перець, гас і олія. Але слід бути обережним, щоб не спекти шкіру. Те ж саме і для ніг.

Коли болить голова, то можна прикласти і водяний компрес кімнатної температури.

Турбує живіт у районі пупка – жували пшоно.

При печії гризли картоплю.

У разі хвороб серця або шлунка ходили до травників. Пробували й самі лікувати [спираючись на різні чутки], але краще до фахівців – [«фахівці» - досвідчені обізнані старики] або відвозять до лікарні.

Говорячи про самолікування наших людей у минулому, як же не згадати популярні банки! Можливо, ви й самі відчули на собі їхню дію. Якщо так, то точно пам’ятаєте і незабутній процес

У бабки Артемихи

У дитинстві я після хвороби був дуже слабким, тож мама повела мене до бабки-шептухи. Звали її бабка Артемиха. Посадила вона мене на ослін, узяла великий ніж, почала легко по голові водити і щось шепотіти. Я так намагався запам'ятати, хоч і було мені років чотири.

Та запам'ятав лише, коли вона часто повторювала слова «переполох-переполоше, повій-повіїще». А більше нічого не запам'ятав, а так хотілося. […] Не затямив, тому що вона тихо говорила.

Радянська влада ставилася до знахарів як до носіїв забобонів і відсталості. Це плакат 1959 року, а вже наступного року для них ввели кримінальну відповідальність

Дитячі хвороби

Маючи доброго [сусіда й товариша] Петика, я часто заходив до них додому. Його сестру звали Надя. Вона була хвора, певно, з […] народження. Мама казала, що в неї дитяча хвороба, тепер її називають поліомієліт та роблять щеплення.

Така хвороба спіткала сина нашої хрещеної матері Реутехи. Вона мені розповідала, що коли її син Василько був ще маленьким, спав у колисці, з'явилися ознаки цієї дитячої хвороби. Він увесь витягнувся, змінився на обличчі, заворушив ніжками. А поряд був батько, злякався за сина, бо дуже любив його: Василько був четвертою дитиною, а старші всі дівчатка.

Вихопивши сина з люльки, тато притис його до себе, тоді як стара вікова наука говорила, що не можна брати в такому разі дитину на руки, а лише негайно накрити чорним вовняним покривалом,

Так і лишився хлопець калікою, погано говорив, слабо пересував ногами, але близьких упізнавав, зустрічав з усмішкою. Зі мною розмовляв, спотворюючи слова, наче йому щось заважає в горлі.

Читайте також: Хвилини відділяли від смерті - у Запоріжжі медики "швидкої" врятували двох людей за один день

Цілющий гусак

Якось, прийшовши до бабусі, побачив, що вона годувала гусака, котрий сидів на гнізді. Бабуся відкривала гусаку дзьоб і заштовхувала туди кукурудзу.

Помітивши мій здивований погляд, сказала, що потім перетопимо [жир] на смалець, який застосовується при опіках та обмороженні.

Крем-смалець

Руки [тата] я завжди бачив узимку і восени – вони були в тріщинах, з пальцями, що погано згиналися. Прийшовши додому з улову [в рибгоспі], батько завжди на ніч розтирав кисті смальцем.

- Знахарка нікого не приймає, лікар прописав їй постільний режим (карикатура з журналу «Перець», 1956 рік).

Непросто торувала свій шлях доказова медицина. Знахарів критикували, висміювали, карали, але народ все одно тягнувся до них

Ганчірка й холодна вода – панацея від удару

Якось понесли ми з [братом] Петею зерно в мішках до нашого млина. Була зима і, доки мололи нам зерно, я вийшов з млина, став ходити [по кризі] ставка, чекаючи помелу. А потім [на драбині до млина] послизнувся і вдарився гомілкою об щабель драбини.

Додому я таки дійшов, але почалися сильні болі, нога розпухла і вся запалилася. Я качався [від болю] на печі, мама не знала, що робити. І саме тоді до хати зайшла бабуся. Мама їй розповіла [про мій біль] і бабуся, намочивши ганчірку холодною водою і добре укутавши ногу, сказала, що якщо буде боляче, то «знову зробиш, як я».

Але вдруге нічого не робили, я міцно заснув, а вранці повторили вже у м'якшому варіанті.

На все життя мені це збереглося в пам'яті і були випадки, коли я застосовував [цей досвід], допомагаючи іншим.

Крута розтирка

[Після деокупації під час німецько-радянської війни] мама була на роботі в колгоспі – хоч і в приміщенні, але застудилася. Певно, протягом продуло.

Увечері прийшла, полізла на пічку, каже: змерзла. І все запитувала себе: «Де це так застудилася? Холодно, мерзну». Жалілася – чи то жартома, чи всерйоз: «Як шкода, що немає дочки, вона би пічку натопила і корову би подоїла». І посміхається, щоб нас не засмучувати.

Наступного вечора зовсім злягла. Каже: «Доведеться, тобі, Ваню, мені допомогти. Зараз треба піч протопити та щось приготувати».

Залізла на пічку й геть занедужала. Чую: дихає дуже важко. Поліз на пічку, запитав [про самопочуття]. Каже: «Погано, задихаюся». […]

- Дістань, - каже, - денатурат на полиці, налий у миску, приблизно, склянку. Потім гасу, приблизно, третину. І червоний перець у цьому розтовчи, але не сильно, щоб не обпікав, і розітри мене.

Поки готував, мамі стало ще гірше. Поліз на піч і під її орудою розтер усю спину та груди. [Потім] за її командою щільно накрив усім, що було на печі з одягу.

Мама сказала, що так її лікував Іван Степанович Благовіщенський [лікар з Благовіщенки?] років двадцять тому і щоб я топив піч. Того ж вечора ми з Васею натопили й плиту, міцно спали.

Рано-вранці я поліз на піч. Мама вже розкрита, каже, що дуже жарко було, повзала по печі, де б знайти місце прохолодніше. Увесь одяг мокрий від поту.

Надвечір мамі стало набагато легше, і ми з Васею зварили суп. [Старший брат] Петя прийшов пізно, а спав він зазвичай на лежанці, уже вважав себе дорослим. А ми з Васею полізли спати на пічку – там ми всі втрьох розмістилися.

Читайте також: Народжуваність падає - скільки дітей з'явилося на Запоріжжі з початку року

Таки поставили на ноги

1945 року сильно захворів дідусь Іван Харитонович [запам’ятався автору радикальним вихованням синів і онуків]. Він був паралізований, потягнуло ногу, не міг ходити.

Тривалий час практично не відходили від його ліжка бабуся і тітка Оля. Лікарів тоді не було, а бабуся багато мала знайомих «фахівців» з хвороб. Усе-таки поставили його на ноги, ще трохи пожив, помер […] 1947 року.

Старовинний будинок лікарні в селі Балки. Єлизаветівка (по-народному Больбатова), про яку написав автор спогадів Іван Швець, фактично була околицею Балок.

Цю акварель створив запоріжець Костянтин Антонець 2014 року

А це та ж сама споруда в реальності. Фото 2012 року (автор Костянтин Антонець)

Була і малярія

Я важко захворів на малярію [1945 року], на той час ми [в колгоспі] вже почали орати. […] Я хворів через день – це така властивість малярії: сьогодні ти почуваєшся добре, а завтра починає трясти, неможливо зігрітися, ніяке сонце не допомагає.

Я підіймаюся [з ліжка] – у голові паморочиться, сильна трясця, очні повіки гарячі, усе робиш, як уві сні. А йти треба, […] адже через мене плуг простоюватиме.

Екстремальна медицина діда Дуная

У нашому селі жив дід Дунай – це його прізвисько, а прізвище було Дунаєнко.

У дитячому віці я часто хворів на ангіну, хоча тоді в селі цю хворобу серйозною не вважали і називалася вона просто – «шипаки в горлі». Горло лікували теплом і пов'язкою навколо шиї, а якщо вже надто тяжкий перебіг недуги, то [хворого] водили до діда Дуная. От і мене в дитинстві відвела мама до діда на лікування.

Отже, до діда я прийшов разом з мамою [надвечір]. Він підізвав мене ближче до світла, до [гасової] лампи, бо електрики тоді ще не було. Наказав мені розтулити рота і спочатку щось там оглядав, а потім уклав свій палець мені до рота, кількома різкими і швидкими рухами вказівного пальця почав натискати десь у глибині ротової порожнини. […]

Я відчув позиви, які зазвичай відчуваєш, коли глибоко засунеш пальця до рота. Я став задихатися, а дід Дунай, витягнувши палець, підсунув ближче до мене відро, звелів випльовувати слиз.

На ранок я вже легко ковтав їжу.

Читайте також: Перевертень у білому халаті: лікар із Запорізької області любив наживу, але вночі втрачав до неї потяг

Лікували і «рак»

Десь 1941 року (чи на початку 1942-го) у батька на верхню губу […] причепився рак. А, може, це [була] якась інша хвороба, але він зайнявся самолікуванням. Адже [ми] перебували в окупації, лікарів, таких фахівців не було. Дбала про [одужання] наша всюдисуща бабуся Жилябиха. Батько часто ходив […] до них та й вона іноді приходила, справлялася, як триває лікування.

Треба було бачити татові муки, коли він припікав цю хворобу мідним купоросом, а через день - галуном [кристалом, що має антисептичну дію]. Мама казала йому 1943 року: «Може, тебе з огляду на цю хворобу і на фронт не візьмуть» [усе ж забрали].

Народження брата

У нашому будинку на Старий Новий рік [1940] народився мій брат, якого на прохання бабусі […] назвали Василем – на честь церковного свята.

Я, звичайно, за своїм віком зовсім не здогадувався та нічого не знав про майбутню подію. Вранці мама, протопивши піч, лягла відпочити на полатях, де ми спали [полаті - це дерев'яний настил від печі до стіни]. Батько, кинувши в'язати [рибальську] сіть, пішов до контори, де зазвичай збиралася чоловіча компанія.

Я тоді вчився у п’ятому класі, ходив до школи в центрі села Балки, а того дня був вихідний. Оскільки я був удома, то вчив […] уроки. Мама покликала мене і сказала, щоб я попросив бабусю прийти до нас. Коли прийшла бабуся, я подався гуляти і повернувся лише ввечері. Мама сиділа на полатях і сказала бабусі: «Дай, я його погодую».

Погодувавши, мама лягла з Васею на полатях відпочивати, а потім завжди спала зі мною на печі.

Фото: mateforum.org.ua, perets.org.ua, Facebook/Kostiantyn Antonets

Попередні публікації спогадів Івана Швеця

Ізгої – як німецькі й радянські вояки карали «п’ятисотих» на очах підлітка із запорізького села

Червоні черевики – чим закінчувалася американська допомога в запорізькому селі понад 80 років тому

Заглушити щуку – якими були зимові розваги у дітей на Запоріжжі майже сто років тому

Замучились пил ковтати – як голодні колгоспники їздили на машинах по Запорізькій області

Хоч фашистам жалуйся – як калмики кривдили дітей на Запоріжжі під час Другої світової війни

Усіх на фронт, на передову – як проводили мобілізацію на Запоріжжі під час Другої світової війни

Російські «добровольці» колись нагрянули і в Запорізьку область – що вони тут робили

Молодший брат: відомий запоріжець дивом вижив серед голоду й бомбардувань

Коли діди були малими: як щедрували на Запоріжжі майже 100 років тому